Здавалось, усе було так просто...

Для них не було дня, не було ночі

Їм всього було вдосталь.

 

В очах все мерехтіла пристрасть,

Бажання один одного пізнати

Та де ж бо вони думали, що пристрасть та

Не зможе щастя їм подарувати...

Їм все хотілось радості й свободи,

Щоби купатись там без ліку,

Та де ж бо вони думали, що тії води

Їм стануть гіркотою того віку...

 

В серцях палахкотів вогонь,

Розжарюючи почуттів не радість, а недугу.

Та де ж бо вони думали, що торкнувшись один одного долонь,

Одного разу відчують таку тугу...

 

Весь світ, здається, підкорився їм.

Чого ж іще бажати?

Та де ж бо вони думали, що світ

Їм вічності не зможе дати?

 

Господь же все їх споглядав, журився...

«За що ж бо клопочетесь, діти?!

Чи Я забув про вас, що ви так занедбали любові квіти?!

Де похіть – там нема любові, ви це пам'ятайте!

 

Розтративши себе – щасливою не буде доля, знайте...»

Вони все мандрували, не бачачи кінця.

Вони усе гадали, чи дійде справа до вінця?

 

Та де ж бо вони думали, що ці бажання так даремні,

Що не відіб'ються серця їх передзвоном спільним,

Що все було ганебно...

«Ганебно, страшно!

 

Що нам робити? Мені у сні розказував про це Господь!

Ми думали, що все гаразд... усі так роблять...»

Та де ж бо думали, що стосунки ось такі, колись до відчаю приводять?!

 

Йшов тихенько час...

Залишились лишень бо згадки...

І ніхто з них двох, і з нас,

Не подумав би, що на серці колись ляжуть латки.

 

Та де ж бо вони думали, гадали,

Що у серці крім любові, можуть бути й рани...

Тепер вже розуміють, що ж таке любов насправді і кохання,

І де шукати тої Вічності буяння...

 

Анастасія Колосовська

Бережіть своє серце! Піклуйтеся про чистоту та доброчесність! Будуйте життя у вірі та надії. Просвітлюйтесь, та не марнуйтесь! Все інше вам додасться!