ІСТОРІЯ СВЯТА СВЯТОГО ДМИТРА

8 листопада (26 жовтня ст. ст.) християнська церква вшановує пам’ять раннього християнського великомученика і мироточця* Димитрія Солунського. Народився він в родині таємних християн і був таємно похрещений у домашній церкві у місті Фесалоники (сучасні Солонинки). Батько служив проконсулом у славнозвісного імператора Максиміліана, котрий відзначався своїм категоричним ставленням до християн. По смерті батька Димитрія призначили на його місце — проконсулом Фесалонійської області, головним завданням якого було оберігати місто від варварів і нещадно боротися з поширенням християнської віри. Димитрій, знаний як серйозний і грамотний правитель, вмів знаходити спільну мову з людьми, а також мав прекрасну на той час освіту. А ще він усім, чим міг, допомагав християнам: відкрито навчав жителів міста вірі християнській, викорінював язичество і ідолопоклонство.

Розсердився Максиміліан, зібрав військо і пішов на Фесалоники, щоб покарати неслухняного проконсула. Димитрій, знаючи про неминучу смерть, щиро молився і постився. Імператор кинув його до в’язниці. Свою апостольську діяльність Димитрій продовжував і там. Розгніваний імператор наказав заколоти його списами. Це сталося у 306 році.

Прославив Господь Димитрія не тільки за велику віру великими чудесами, а й тіло зробив його нетлінним та кістки мироточивими. Через сто років після смерті Димитрія відкрили його домовину — тіло залишилося нетлінним, а з кісток точилося пахуче миро, що зціляло недужих.

У V столітті над могилою святого збудували храм, до якого щороку йдуть тисячі прочан з усього світу.

Культ святого Димитрія прийшов до Древньої Русі разом із прийняттям християнства.

1057 року київський князь Ізяслав-Димитрій Ярославович* звів у Києві монастир на честь Димитрія. А 1197 року великий князь Всеволод-Димитрій Юрійович одержав у дар із Фесалоників дошку з труни святого великомученика і його сорочку. Дошка мироточила, а миро було цілющим. Князь побудував великий храм у Володимирі, куди й передав ці дари. Багато храмів на честь святого зводилося і пізніше.

*Ізяслав-Дмитрій Ярославович та Всеволод-Димитрій Юрійович — київські князі Ізяслав та Всеволод, які при хрещенні отримали імена Димитрій.

У православній церкві цього дня вшановують також ім’я руського князя Димитрія Донського. З благословення Сергія Радонежського Димитрій Донський об’єднав руські дружини для боротьби із татарською ордою під проводом хана Мамая. 7 вересня 1380 року відбулася велика битва за річкою Дон в гирлі ріки Непрядва, в місцевості під назвою Куликове поле. Такої величезної битви Русь ще не бачила. Літописець пише, що 400 тисяч руських ратників стали до бою, а залишилось живими лише 40 тисяч. І хоча «була на Русі радість велика, але й печаль велика по вбитих Мамаєм на Дону...» Велика перемога над ордою була рясно зрошена руською кров’ю. Князя Димитрія стали називати Донським. Він велів поховати убитих русичів — цілих вісім днів їх ховали...

За порадою Сергія Радонежського князь Димитрій постановив відзначати у суботу, що передує дню Святого Димитрія, день пам’яті руських ратників, які віддали своє життя за вітчизну, за Русь. З того часу так і повелося: перемога на Куликовому полі припала на суботу 8 вересня 1380 року. От церковне святкування і було встановлене на суботу, але іншого числа — 8 листопада (26 жовтня ст. ст.). Це було свято Святого Димитрія, а поминальний день стали відзначати в суботу, що передує Димитрію. Він зберігся в народних традиціях, хоча багато сучасних українців і не знають трагічної історії, яка передувала його визначенню.

У католицькій церкві 1 листопада — Свято всіх святих, також поминальний день. В Америці це свято називається Хелоуін і супроводжується перевдяганнями та веселими містеріями, мета яких — відігнати злих духів.

В українців поминальна субота починається поминальними богослужіннями, а завершується святковими трапезами. Подекуди після панахиди влаштовували спільні громадські обіди біля церков. Згодом у храмі їли лише коливо (розварений ячмінь чи пшениця, заправлені медом та ізюмом) чи кондак (у свяченій воді з медом розмочували пшеничний білий хліб), а обіди влаштовували вдома. З цієї нагоди готували найкращі страви, які любили «діди» — померлі родичі.

Перед початком обіду з кожної страви брали по ложці і відкладали в окрему миску, не змішуючи, і ставили на вікно. Тут же залишали миску, глечик з водою, вішали вишиваний чорними нитками рушник — щоб померлі душі могли вмитись і пообідати з родичами. На стіл подавали їжу, пиво та брагу з нового урожаю. Гуцули в «дідову» Димитрівську суботу справляли осінні «гробки». Цього дня усі приносили святкові страви, а багаті жителі влаштовували громадські обіди прямо на кладовищах. На могили клали хлібини із запаленими свічками, роздавали хліб бідним і жебракам, подавали їм милостиню.

Цей день був днем смутку та вшанування, але він і дарував віру в майбутнє. Народні приказки, прикмети та оповідки дійшли і до наших часів: коли 8 листопада холод і сніг, весна буде пізньою, а як відлига — зима і весна теплі; прийшов Димитрів день — зима влізла на паркан (огорожа); на Дмитра ріки замерзають. Закінчується період весіль, і в народі кажуть: «До Дмитра дівка хитра (тобто перебирає женихами), а по Дмитрі хоч комин витри (мовляв, згодиться на все)». На Димитрія поминки були ситними, багатими на різні страви, тому говорили, сміючись: «В Димитрів день і горобець під кущем пиво варить».