А Ісус їй каже: "Не стримуй мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але іди до моїх братів і повідай їм: іду я до Отця мого і Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого"(Ів.20,17).

"Відповів Ісус:
– Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявились на ньому"(Ів.9,3).
Дорогі браття і сестри!
Історія із сліпонародженим чоловіком пояснює нам значення Божої волі в житті людини. Вислів "Божі дороги незбагненні" стає зрозумілим тому, хто пережив щось таке, результатом чого є добро для людини завдяки надприродному Божому діянню. Лише особистий досвід спонукає повірити у близькість Бога, який не залишається осторонь, а мудро і заплановано у Своєму Божественному Провидінні виводить все на добре, досягаючи найважливішої мети - зміцнення людини у вірі в Нього.
На перший погляд це виглядає не так важливим, зокрема у час постійного наукового і технологічного розвитку. 

Сьогодні чуємо довгу та інтригуючу розповідь про зустріч і розмову Ісуса з жінкою самарянкою. На перший погляд виглядає, що це випадковість. Але, в контексті всієї розповіді розуміємо, що то була наперед запланована Богом зустріч із своїм творінням - грішною жінкою - не для того, щоб її засудити, а щоб спасти.

Читання апостола та Євангелія цього дня представляють нам дві важливі думки: у Бога немає нічого неможливого і Бог став людиною, щоб не засудити її, а спасти.
Аналізуючи історію людського роду у період Старого Завіту (або до нашої ери) ми часто зустрічаємо описи Божої всемогутності.

 

"Так говорить Господь: Радуйся, дочко Сіону! Викрикуй, дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці.
Він оголосить мир народам, і влада його буде від моря аж до моря, і від Ріки 
і не кінців землі"(Зах.9,9-10б).
Ось і минула Велика Чотиридесятниця, час, в якому кров'ю і смертю наших братів і сестер писалася нова історія України; час, в якому весь український народ зустрівся надто близько із злом, яке цинічно умертвляє і руйнує людські блага.

"Бо Син чоловічий не прийшов на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох"(Ми.10,45).

У п'яту неділю Великого посту під час Літургії слухаємо євангельський уривок, який передає немов останні напутні слова Ісуса своїм учням. До того часу Він неодноразово говорив, що книжники і фарисеї видадуть Його владі, щоб засудити, відтак Його уб'ють. Без сумніву, це викликало тривогу і страх серед апостолів.  Вони залишили своє ремесло, так звану "подушку безпеки ", і пішли за покликом Христа в надії отримати щось більше і краще.

"Приступім, отже, з довір'ям до престолу благодаті, щоб отримати милість і знайти благодать для своєчасної помочі"(Євр.4,16).

Цей день звіщає нам половину шляху Святої Чотиридесятниці, а виставлення хреста для поклоніння скеровує увагу на джерело сили для життя. Сорокаденний піст характерний непростими, а інколи, взаємно протиставленими переживаннями: численними спокусами, важкими випробуваннями, ніжним дотиком Божої милості, спасаючої сили Ісуса Христа.У Хрестопоклінну неділю, коли пройдено половину відстані і сили християнина можуть вичерпуватися, Церква як любляча Мати виставляє хрест.

"Біжімо витривало до змагання, що призначене нам, дивлячися пильно на Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радості, що була перед ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором, і возсів праворуч Божого престолу"(Євр.12,2)

Минув ще один тиждень, який залишить в історії нашого народу чергові жертви українських захисників і цивільного населення та нові перемоги над ворогом окупантом. Почався новий етап війни, в якому ми повинні ще сильніше вірити в незламний дух наших воїнів, в непереможну силу об'єднаного українського народу, а найголовніше, вірити в захист і допомогу Божу.