"Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки"(Євр.13,7-8)

Сьогодні Церква згадує отців, учасників VII Вселенського собору, який відбувся 787 року в місті Нікея. Метою цього собору було розглянути питання іконоборства і на основі Святого Писання та традиції Церкви прийняти аргументоване рішення щодо засудження цієї єресі як навчання, що суперечить Божому Об'явленню. Відповідаючи на виклики часу, отці Собору боронили правду. Церква молитовно оспівує це так: "Жезлом ваших повчань, Преблаженні, відігнали ви від Церкви Христової духовних вовків і звідусіль її обгородили духовною твердинею, представивши її Христові цілу й непошкоджену.

Подія, про яку читаємо сьогодні у Євангелії, заслуговує неабиякої уваги. Ісус, як паросток із кореня Єссея, покликаний йти до "погиблих овець дому Ізраїля", щоб "сліпим очі відкривати, виводити з в'язниці в'язнів, з темниці тих, що сидять у темряві"(ІІс.42,7).  Але апостол Матей пише, що після того як свої Його не прийняли, Ісус пішов у сторони Тиру та Сидону, тобто у міста, де жили погани. Тут Його зустрічає жінка хананейка, поганка, але обізнана у Святому Писанні.

Сьогодні Церква святкує празник на честь Пресвятої Богородиці, в якому не пригадується окрема подія з Її життя, а радше підсумовується  значення Божої Матері в історії людського роду. Ще з давніх часів періоду Старого Завіту автори біблійних книг згадують про Неї як співучасницю та Співспасительку людства.

У притчі про таланти Ісус проголошує правду про людину. Вибравши такий стиль навчати, Спаситель тримав увагу слухачів, бо не персоніфікував людей. Це сприяло легкому слуханню та сприйнятті слова ними до себе. Таким чином, чимало людей приймали Його слова за правду, глибше розуміючи це навчання.

"Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа"(ІКор.1,18)

Сьогодні ми святкуємо празник Воздвиження чесного і животворящого хреста Господа нашого Ісуса Христа. У цьому святкуванні ми звершуємо поклоніння хресту, бо він став знаряддям спасіння всього людства. Це відбулося в події смерті Божого Сина Ісуса Христа. Дар спасіння не варто розглядати як готовий подарунок, який в будь-якому випадку належатиме кожному незалежно від способу його життя. 

"Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним"(Ів.9,16)

У неділю перед Воздвиженням чесного і животворящого хреста Господа нашого Ісуса Христа Церква пропонує до роздумів цей євангельський уривок. Автор тексту Іван Богослов, коротко і зрозуміло пише про причину і мету воплочення Божого Сина. Унікальність цієї події полягає в тому, що Син Божий відвічно перебуває в єдності з Отцем і Святим Духом.

"Сьогодні Бог, що на духовних престолах перебуває, приготував собі святий престол на землі. Той, хто премудро утвердив небеса, з любови до людей живе Небо сотворив.  Бо з неплідного кореня зростив нам живоносний сад – свою Матір. Господи Боже, що твориш чуда і  зневіреним подаєш надію, – слава тобі!" (Стих. на "Господи воззвах")

Автор книги Псалмів, цар Давид, так описує Божу велич: "Господь на небі утвердив престол свій, і царство його всім володіє"(ПС.102,...). А в іншому місці: "Небо - престол його, земля - підніжок ніг його"(Пс.  ). Ми віримо і знаємо, що Бог надприродний - Він існує понад небом і землею.Разом з тим, Він Дух Святий, "що всюди є і все наповнює"; Він "Цар небесний". Господь немов би далеко, але не просторовою відстанню, а мірою святості порівняно з людиною.

Притча про виноградаря і виноградник нагадує нам біблійний опис створення світу. Автор книги Буття представляє його короткою історією тривалістю шести днів.  Важливо зазначити, що Господь творив усе своїм словом. Не менш важливим є питання: що спонукало Бога творити? Адже, з Божого Об'явлення знаємо, що Він цілком самодостатній і в Тройці Єдиний. Зв'язок між Божими Особами - це любов.