П’ята неділя після Пасхи. Євангеліє від Йоана 12 зач. 4, 5-42 - розмова Ісуса з самарянкою.

   Ісус приходить у Сихар - маленьке село в Самарії і сідає біля криниці. Не випадково. Він приходить туди, де звикли ходити ті, що ховаються. Бо полудень не час для води. Це час для тих, хто не хоче нікого бачити. Такою була ця жінка. Самотня серед людей. Але Ісус чекає її.
   Він починає розмову, що руйнує стіни: "Дай мені пити”. Не моралізування. Не звинувачення. Просить у неї, наче визнає її гідність. У світі, де юдеї не спілкувались із самарянами, а тим паче з жінками, Він говорить до неї просто, по-людськи.
  А далі відбувається велике відкриття, яке перевертає її світ і, можливо, навіть її саме розуміння Бога: перед нею не просто мудрий вчитель чи пророк, а Месія - Той, Хто знає кожну грань її життя, кожну темну кімнату її пам’яті, кожну тінь, яку вона в собі ховала, і водночас не осуджує.
   Вона приходить до криниці за простою водою - щоденною потребою, а  повертається вже з Живою Водою, з тією присутністю, яка не лише втамовує спрагу, а змінює напрям думок і серця.
Вона залишає глечик, той предмет, із яким прийшла, символ її щоденної рутини, тому що він більше не головне, бо те, що вона отримала, не поміщається в жодному посуді: це -  нове життя.

І що найдивніше - вона біжить до людей, від яких ховалась. Каже: "Ідіть, подивіться!" Її сором перетворився на свідчення. Бо коли тебе зустрічає Христос, ти вже не той, хто ховається. Ти той, хто говорить!
    Браття і сестри, це Євангеліє про кожного з нас. Ми часто як та жінка: з історіями, які носимо, і тягарями, яких соромимось. Ми теж маємо "полудень” - моменти, коли не хочеться, аби хтось бачив наші слабкості, зневіри, падіння. Але саме туди приходить Ісус. Не в наші перемоги, а в полудень нашого втомленого життя. І каже: "Дай мені пити”, тобто довірся, віддай хоч щось із того, що носиш. Христос не чекає ідеального моменту. Він приходить зараз. У спеку, втому, біль. І дає Живу Воду. Себе.

    Тож запитай себе сьогодні:
Що я ношу до криниці свого життя? Чи не ховаюся я від Бога, що чекає мене у самій серцевині моїх буднів?
Не бійся дати Йому свою історію. Він її знає і все одно любить, бо Він не суддя, а Спаситель. І, можливо, саме сьогодні, твоя душа покине старий глечик і піде розповісти світу, що знайшла життєдайне Джерело.

Амінь.