Сьогодні, перш за все, маємо подякувати Богові за дар життя. В умовах всесвітньої пандемії ми більше почали цінувати своє, людське, життя. Ось уже одинадцятий день весь український народ піддається цинічному нищенню російськими військами. Понад усе кожен, перебуваючи в небезпеці, хоче вижити. Волонтерські рухи всередині країни, військова, фінансова та гуманітарна допомога з-за кордону, мужність і відвага захисників України є свідченням боротьби за життя і його захист. Серця українців сповнені болем і жалобою за втратою рідних і близьких, а також страхом перед новою загрозою життю.

"Бо цей мій син був мертвий і ожив, пропав був і найшовся."(Лк.15,24)

Мабуть, немає у світі людини, яка нічого в житті не загубила і нічого не втратила. Є втрати дрібні, незначні, маловартісні. Тому за них "серце дуже не болить". Але є втрати, які змінюють стан людини, її спосіб життя. Найбільшою втратою є людське життя. Це вкотре доводить, що найвищою цінністю є людина. Так вважають не лише люди, а й сам Творець. Після першого упадку людей Він категорично виступив проти спокусника: "Я покладу ворожнечу між тобою та жінкою; між твоїм потомством та її потомством. Ти будеш намагатися ввіп'ястися йому в п'яту, але воно розчавить тобі голову"(Бут.).

"Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля"(Лк.2,29-32)

У словах старця Симеона відчитуємо те, що зввіщали пророки в давнину, - Бог пошле у світ Спасителя. Маленьке немовля, якому виповнилося 40 днів життя після народження, проголошується спасінням, що походить не з волі людини, а з волі Господа. Божий задум, пов'язаний з людиною, завжди має спасительний характер.

"Бог гордим противиться, а смиренним дає  благодать"(Як.4,6)

"Але я був на те помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першім показав усю свою довготерпеливість як приклад тим, що мають увірувати в нього для вічного життя"(ІТим.1,16)

Читання апостола та Євангелія сьогоднішньої неділі має особистісний характер. Апостол Павло у листі до Тимотея, улюбленого учня, молодого єпископа Єфесу, пише про свій особистий досвід Божої милості, завдяки якій він став новою людиною: замість переслідувати християн Павло почав проповідувати Євангеліє про Христа Спасителя. Як духовний наставник, передчуваючи близьку свою смерть, апостол Павло дає важливі настанови як слід боротися з єресями, яким має бути духовний пастир тощо.

Цим зверненням ми передаємо важливу правду про нашу єдність, яка випливає з Таїнства Хрещення. Ми отримали право називатися Божими дітьми і, таким чином, стали братами і сестрами у Христі.

"Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу"(Мк.1,2)

Євангельський уривок, який читається у неділю перед Богоявленням, представляє образ і завдання пророка Івана Хрестителя. Євангелист Марко цитує пророка Малахію, який був останнім старозавітнім пророком, що засуджував недбале служіння священників, самовільні зміни в законі, зокрема дозвіл на подружнє розлучення. Він писав про появу посланця, який приготує прихід Божого помазанника: "Ось я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передо мною, і Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій. Ангел союзу, що ви його бажаєте, - ось він іде, - говорить Господь сил"(Мал.3,1).