"Приступім, отже, з довір'ям до престолу благодаті, щоб отримати милість і знайти благодать для своєчасної помочі"(Євр.4,16).

Цей день звіщає нам половину шляху Святої Чотиридесятниці, а виставлення хреста для поклоніння скеровує увагу на джерело сили для життя. Сорокаденний піст характерний непростими, а інколи, взаємно протиставленими переживаннями: численними спокусами, важкими випробуваннями, ніжним дотиком Божої милості, спасаючої сили Ісуса Христа.У Хрестопоклінну неділю, коли пройдено половину відстані і сили християнина можуть вичерпуватися, Церква як любляча Мати виставляє хрест.

"Біжімо витривало до змагання, що призначене нам, дивлячися пильно на Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радості, що була перед ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором, і возсів праворуч Божого престолу"(Євр.12,2)

Минув ще один тиждень, який залишить в історії нашого народу чергові жертви українських захисників і цивільного населення та нові перемоги над ворогом окупантом. Почався новий етап війни, в якому ми повинні ще сильніше вірити в незламний дух наших воїнів, в непереможну силу об'єднаного українського народу, а найголовніше, вірити в захист і допомогу Божу.

Сьогодні, перш за все, маємо подякувати Богові за дар життя. В умовах всесвітньої пандемії ми більше почали цінувати своє, людське, життя. Ось уже одинадцятий день весь український народ піддається цинічному нищенню російськими військами. Понад усе кожен, перебуваючи в небезпеці, хоче вижити. Волонтерські рухи всередині країни, військова, фінансова та гуманітарна допомога з-за кордону, мужність і відвага захисників України є свідченням боротьби за життя і його захист. Серця українців сповнені болем і жалобою за втратою рідних і близьких, а також страхом перед новою загрозою життю.

"Бо цей мій син був мертвий і ожив, пропав був і найшовся."(Лк.15,24)

Мабуть, немає у світі людини, яка нічого в житті не загубила і нічого не втратила. Є втрати дрібні, незначні, маловартісні. Тому за них "серце дуже не болить". Але є втрати, які змінюють стан людини, її спосіб життя. Найбільшою втратою є людське життя. Це вкотре доводить, що найвищою цінністю є людина. Так вважають не лише люди, а й сам Творець. Після першого упадку людей Він категорично виступив проти спокусника: "Я покладу ворожнечу між тобою та жінкою; між твоїм потомством та її потомством. Ти будеш намагатися ввіп'ястися йому в п'яту, але воно розчавить тобі голову"(Бут.).

"Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля"(Лк.2,29-32)

У словах старця Симеона відчитуємо те, що зввіщали пророки в давнину, - Бог пошле у світ Спасителя. Маленьке немовля, якому виповнилося 40 днів життя після народження, проголошується спасінням, що походить не з волі людини, а з волі Господа. Божий задум, пов'язаний з людиною, завжди має спасительний характер.

"Бог гордим противиться, а смиренним дає  благодать"(Як.4,6)