Одне дерево дуже страждало через те, що воно було маленьким, кривим і потворним. Всі інші дерева по сусідству були набагато вищі й красивіші. Дереву дуже хотілося стати таким же, як вони, щоб його гілки красиво розвівалися на вітрі.
Але дерево росло на схилі скелі. Його коріння вчепилося в невеликий шматочок ґрунту, що скупчився в щілині між каменями. У його гілках шумів крижаний вітер. Сонце його освітлювало лише зранку, а після полудня ховалося за скелею, даруючи своє світло іншим деревам, котрі зростали нижче по схилу. Дереву просто неможливо було вирости більшим, і воно проклинало свою нещасну долю.
Але одного разу вранці, коли його освітили перші промені сонця, воно глянуло на долину знизу і зрозуміло, що життя не таке вже й погане. Перед ним відкривався чудовий краєвид. Жодне з дерев, що ростуть нижче, не могло побачити і десятої частки цієї дивовижної панорами.

Виступ скелі захищав його від снігу та льоду. Без свого кривого стовбура, вузлуватих і міцних сучків дерево просто не змогло б вижити в цьому місці. Воно мало свій неповторний стиль і займало своє місце. Воно було унікальним.