Празник Христового Воскресіння є торжеством безсмертя, Великоднем, коли святкуємо сповнення Божих обіцянок спасіння людини. Завдяки воскресінню Ісуса та його перемозі над смертю, на устах нашого серця маємо передсмак власного і остаточного воскресіння. Тому, очікуючи його, можемо почувати себе покликаними до нового буття вже у цьому земному житті. З таким душевним станом ми зуміємо бути справжніми та надійними свідками цієї невимовної таємниці і надзвичайної події для людей сучасності, як ті учні Спасителя, які безпосередньо пережили цей досвід.
Очевидним свідкам смерті Ісуса Христа не було просто повірити в його воскресіння. Навіть тим найближчим учням, які протягом останніх трьох років життя Ісуса були з ним. Звістка про воскресіння спантеличила Петра, який визнав Ісуса за Божого Сина, та всіх інших, хто слухав не лише притчі та проповіді Учителя, але й ті повчання, якими він їх навчав осібно. Під час розп’яття Ісуса хтось з них стояв біля хреста, хтось утік від страху, побачивши змордоване тіло та почувши його останній крик до неба. Розпач з марних сподівань, в які вони з такою щирістю повірили, огорнув їх. І хоча вони перед тим чули від Учителя про воскресіння, все ж зустріч з цією дійсністю породила в них страх та здивування.
Марія Магдалина та апостоли Іван разом з Петром першими збагнули, що передбачення Ісуса насправді сталося. Спочатку мироносиці, стурбовані як відвалити великий камінь, який закривав гріб, з подивом побачили вхід відкритий, але тіла Ісуса в гробі не знайшли. Натомість з’явились їм два юнаки у блискучих шатах, які сказали: «Чому шукаєте живого між мертвими. Його нема тут, він воскрес». Тому вони спішили оповістити все те одинадцятьом та всім іншим. Почувши цю звістку, Петро, попри сумніви, все ж біжить до гробу, а за ним інший учень – Іван; перший і наймолодший з Дванадцятьох. Петро входить до гробу і вражено мовчить, а Іван, який з поваги йде за ним, бачить і вірить. Глянувши у порожній гріб, Іван раптом все розуміє, бо вірою спромігся збагнути більше, ніж промовляла покинута плащаниця. Він повірив, що Господь воскрес і знає як осмислити в побаченому цілість предвічного Божого плану спасіння людства.
Переказ апостолів і їх твердження, що «ми є свідками всього», про перші хвилини після воскресіння Ісуса був надзвичайно важливим, щоб ніхто не міг звинувачувати їх у містифікації чи «історичному обмані». Зіткнувшись з «порожнім гробом», та з тим, що ніхто не був очевидцем воскресіння, учні усвідомили наскільки необхідні точні та вірогідні свідчення як для їх сучасників, так і для майбутніх часів. Апостолу Томі, з його маловір’ям, Воскреслий Ісус об’являється не через те, що той сумнівався більше від інших. Відсутній при першій появі Воскреслого, Тома потребував доторкнутися до нього задля очевидної впевненості, що його віра має міцний фундамент, а не заснована на якійсь неймовірній історії. І якщо Тома потребував ясного запевнення воскресіння, то що вже казати про сучасний світ. Сьогодні для того, щоб свідок був переконливим, необхідно, щоб він вірогідно міг засвідчити, що зустріч із Воскреслим наповнила його радістю, змінила його життя та відкрила нову перспективу.
Радість народжується у зустрічі з Воскреслим, яка завжди відбувається в просторі живої віри. В розповідях про появи Воскреслого його не одразу впізнають навіть ті, що його близько знали. А коли змогли досвідчити та доторкатися воскреслого Ісуса, то переповнені радістю просто стверджували: «Ми бачили Господа!». Емоції та подив від споглядання Того, хто був мертвим, а тепер знову живий, хто стоїть посеред них, показуючи рани на руках і ногах, та переповненим любов’ю голосом вітає їх: «Мир вам» – глибоко вписалися у пам’ять свідків та зродили нездоланне переконання віри. Досвід радості тих, котрі повірили у Воскреслого, не є виключно людським та швидкоплинним почуттям, але має надприродне джерело, з якого вгамовуватимуть спрагу віри майбутні покоління. Ось чому це відчуття залишається і огортає будь-яку трагічну та смертельну ситуацію, вияснюючи її та відкриваючи до нескінченності.
Подібно як перші свідки Воскреслого, сьогодні ми теж потребуємо мати новий, відкритий погляд, щоб впізнати Його живим та присутнім серед нас. Присутність Воскреслого Христа об’являється у найбільш несподіваних моментах нашого життя, а особливо коли «ламається хліб» на Євхаристійній гостині Церкви. Але ми можемо побачити це лише очима віри: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося», тому дозволяє нам зустріти Воскреслого вже сьогодні.
Церква протягом століть вірно зберігає живе свідчення апостолів та мироносиць. Вона взяла від них «естафету» і передає її цілою з покоління в покоління, щоб радість зі зустрічі з Воскреслим Христом наповнювала всіх людей упродовж усієї історії, аж поки він не прийде у славі.
Бажаю вам, дорогі в Христі, щоб Воскреслий Спаситель завжди, як учням в дорозі до Емаусу, товаришував на ваших життєвих шляхах. Нехай ваше серце палає у ваших грудях, коли Він промовлятиме до вас через різні обставини та події, розганяючи смуток, відчай та зневіру. А Пречиста Діва нехай супроводить вас і хоронить перед усіма небезпеками сучасності, утверджуючи вашу віру на шляху до воскресіння та вічного життя з Богом. Амінь.  Христос Воскрес!
                                                                         Прес-служба Стрийської єпархії