День святого Миколая у нашому народі, безумовно, є найулюбленішим і найочікуванішим святом для дітей і дорослих, оскільки саме в цей час повністю зникає межа між дитинством і дорослістю, так що кожен може відчути себе безтурботною дитиною. З нетерпінням його чекають всі, бо свято Миколая несе  подарунки, радість і сміх, як це й повинно бути у свята…

    Та очевидно, не кожен може зранку 19 грудня знайти під своєю подушкою омріяний сюрприз від св. Миколая, особливо ті, хто у цей день не є разом зі своєю родиною, а змушені захищати кордони нашої держави, жертвуючи  затишком і комфортом, а інколи й власним життям. Ці люди заслуговують особливого подарунку, такого, який би міг створити і для них атмосферу свята й допоміг хоча б на декілька хвилин забути ту ситуацію, у якій вони знаходяться. 

     Тому, як справжні Миколайчики, у ніч з 18 на 19 грудня під опікою св. Миколая ми вирушили в дорогу в гості до бійців 93-ї окремої механізованої бригади, які в цей час перебували на передових позиціях поблизу с. Водяного Донецької області. Везли з собою не лише теплі речі, продукти, а й подарунки (сплетені від щирого серця жительками Перемишлянського району шарфи) і святковий настрій. Гостинно нас прийняли на ночівлю бійці батальйону «ОУН», які знаходилися у м. Красноармійську (вони теж не залишилися без подарунків, хоча св. Миколай завітав до них лише надвечір 19 грудня). З усмішкою на обличчі зустрічали нас і на блокпостах, а особливо в штабі бригади, де ми передали всі речі на одну з позицій – шахту Бутовку.  Миколай став справжнім провідником, оскільки в такий неспокійний час дозволив нам благополучно дістатися місця призначення й повернутися додому.

     Приємно інколи відчути себе святим Миколаєм, особливо для тих людей, які найбільше заслуговують на нашу підтримку й подяку).

Повідомила Оля Лоїк