Ідучи слідами біблійних героїв часто наповнюємося ностальгією, або заздрістю, через їхню близькість з Богом, або приязнь з Ісусом. Нерідко віддаючисть таким почуттям втрачаємо свідомість того, що і ми Його зустрічаємо сьогодні, «тут і тепер». Методом віри, як підказує євангелист Іван є «прийти і подивитися» і повернутися увірувавши. Звичайно тепер, ми зустрічаємо Ісуса у іншій постаті, про Нього нам розповідають чимало знаків. Живемо в очікуванні на Його прихід у славі, а між часом розпізнаємо Його присутність. Думаю вартує приглянутися і прислухатися до тих, хто у своєму житті уже перейшли наш шлях і можуть поділитися правдою-досвідом. На гадку відразу приходить Євангельська розповідь про Мудреців. Їхнє життя стало справжнім паломництвом і зростанням у вірі.
  На початку варто відмітити, що про трьох Мудреців зі Сходу, які прийшли віддати поклін Дитятку Ісус не маємо багато інформації. Заледве у дванадцятьох віршах про них згадує євангелист Матей. Тим не менше, їхня присутність є для нас захоплюючою, цікавою і повчальною. Зазвичай читаючи Євангеліє ми зосереджуємо нашу увагу на особі Ісуса Христа, на Його словах і жестах, намагаючись витягнути з них повчання, мудрість. При цьому забуваємо, або десь втікає на другий план факт, що Євангеліє є розповіддю зустрічей Ісуса з конкретними людьми, їхніми немочами, часом гріхами, з їхньою культурою, світоглядом. Власне зустрічаючи Його їхнє життя набирало нового значення та надії. У молитовній призадумі над словом Божим є важливою та цікавою подорож у минуле кожного героя. Звичайно, автори натхненних кних не трудилися відтворювати повних біографій кожного з них, їм достатньо було сказати загально: «був від 38 років паралізований», «від народження сліпий», «була блудницею», «був митарем». Підкреслюють внутрішній або зовнішній стан особи з яким вона та інші її утотожнюють.
Зустрівши Ісуса їхнє життя перемінювалось. Не могло більше бути таким самим. Не могли більше вдавати, що нічого не відбулося і повернутися «старими людьми» до своєї дійсності. Про них Ісус скаже:
«Ваші очі є блаженні, бо бачать; та й ваші вуха, – тому, що чують. Істинно кажу вам: Ба­гато проро­ків і праведних бажали побачити, що ви ба­чи­те, і не бачили, і почути, що ви чу­єте, і не чули»
(пор. Мт 13,16-17).
  У цих записаних Євангелистом Матеєм словах звертаємо увагу на три невід̕ємні речі потрібні для того, щоб зустріч з Ісусом відбулася: очі, щоб бачити; вуха, щоб чути; бажання, яке зрушить з місця і змусить зробити перший крок від власноруч створеного світу у той, який є ділом рук нашого Творця. Напевно було великим привілеєм для сучасників Ісуса чути Його голос. Проте знаємо добре, що далеко не всі хто чув Його голос зуміли в Ньому розпізнати Месію. Без сумніву було честю дивитися на Його обличчя, зуміти описати Його зовнішній вигляд. Та далеко не всі хто фізичними очима бачив Ісуса ставалися Його визнавцями. Цікавим є факт, що сліпці розпізнавали і вірували у Ісуса швидше від тих хто просто на Нього дивився. В кожному разі, мати вуха і очі, не дає гарантії у тому, що сьогодні, як і тоді, побачимо, розпізнаємо і підемо за Ісусом.
  Слушно було б у цьому місці почати шукати відповіді, що насправді є необхідним для того, щоб відчути себе «блаженним» від зустрічі з Ісусом. Три Мудреці на мою думку є найкращими вчителями. Їхня історія бідна в деталі, але багата на вказівки необхідні для правдивого «паломника у вірі». Ці три мандрівники не є шукачами пригод. Вони є правдивими паломника до мети, знають, що в кінці їхньої дороги на них чекають. Тому, як правдиві паломники можуть підказати нам, що слід поставити у свій наплечник перш ніж пуститися в дорогу.
Першим, що хочеться відзначити це їхнявпевненість і конкретна мета:

«Де цар юдейсь­кий, що оце на­­родився?»

(Мт 2,2)

Вони не йдуть до Юдеї на вмання в пошуках когось незнаного. Прийшли у Єрусалим тому, що шукають царя, що оце (щойно) народився. Їхній пошук є конкретний – тобто «де», вказує на місце. Завершення їхньої мандрівки буде там «де» цар народився, і цар народжується там «де» їхня подорож завершується. Це їхнє бажання «побачити» Новонародженого є супроводжуване його зіркою, що появилася на небі. Про чистоту їхнього бажання усвідомлюємо з двох дій, які хочуть зробити при зустрічі «побачити поклонитися». Це чистий і безкорисливий намір дає їм відвагу і відкритість до кожного. Зустрічаються з царем Іродом та священиками та книжниками, в простоті розповідають їм, зустрічаючи у відповідь їхню та цілого Єрусалиму тривогу, страх. Кожний лякався, що втратить те до чого звик і з чим зжився, хтось владу, хтось щоденні спокійні звички. Щоб побачити альтернативу егоїзму і власній любові необхідно було зійти з царського Єрусалиму до Вифлеєму, з галасного і перспективного міста, центру побутового життя, до містечка, ба докладніше поза його мури.

В цій єрусалимській зустрічі стаємо свідками, як часто сліпе і холодне знання, є нездатне слухати серця, і як мудрістю є відкрити його та здобувати досвід. Цар Ірод та придворні священики добре знали про те, що говорили Мудреці. Та їхнього знання не вистачило, щоб залишити вигідність життя і пуститися в дорогу. Знання розкривало і розповідало про Месію, але не вело до зустрічі з Ним. Їм бракувало любові, тому були невільниками влади і створеного спокою. Люди зі Сходу-Мудреці, керовані мудрістю, йшли за знаком на небі до ґроти об’явлення, а об’явлення їм представляє Ісуса-Месію, Бога з нами.

У подорожуючих за зорею Мудреців подивляємо певність з якою вони простують по чужому і незнаному краю. Що надавало їм сили не сумніватися? Кожний хто бачив їхній караван запитував себе куди простують, яка мета, а може в Єрусалимі за плечами їх висміювали… Їхньою силою є очікування, яке жевріє у серці. Вони всього сподіваються тільки від царя, що народився, не в тих кого зустічають на шляху до місця народження.Очікувативсього від Господа є слідуючим елементом духовного паломництва до зустрічі з Ним. Вирушивши в путь, бажання-очікування, провадить до того кого бажаємо втомлені направду зустріти на кінці нашої мандрівки.

Інший елемент неохідний для зустрічі з Ісусом, цевірність. Мудреці вірно слідують за зіркою на небі, незважаючи на різні перешкоди. Не знають куди вона їх заведе. Не знають кого зустрінуть. Не можуть запитати підказки. Вони просто слідують за нею. А вона привела їх до хати де було Дитятко та Його Матір. Тут у цьому місці завершується перший етап їхньої подорожі. Побачили Дитя і віддали Йому поклін, як Господеві їхнього життя. Дари, які склали Ісусові, як вираз приготування до зустрічі з ним є вимовним доказом мудрості їхнього серця. Вже у Єрусалимі при дворі царя Ірода визнали, що йдуть побачити царя, а отже в дарі є золото, бо з ним настане нове Царство любові, правди, справедливості та миру. Слухаючи порад священиків про місце де він народився, а потім побачивши Дитя, враз з поклонінням дарують кадило, як розпізнання в Ньому Бога, у якого вірують і віддають власне життя. І врешті жервуючи Йому миро, олію видушену з гірких зерен, споглядають у Дитяті чоловіка, який як кожна людина у своєму житті буде терпіти, його ж життя буде принесене за всіх.

Останнім елементом духовної мандрівки на зустріч з Ісусом є

«не завертати, пуститися іншою дорогою»

(2,12).

Не поверталися більше до Єрусалиму, дорогою Ірода, тобто дорогою гордості, влади, панування. Ступили на шлях, який вказав їм ангел: дорога простоти, любові і миру. Повернулися перемінені. Втома і зусилля перетворилися у радість.

Певно вартує усвідомити відразу, що вірити у Ісуса не вказує на якийсь «духовний комфорт» де кожний ліниво і безхарактерно спочиває. Вірити означає йти і шукати Господа. В двотисячній історії Церкви нерідко зустрічаємо християн, які є досконалими експертами та знавцями від Бога, але які ніколи не зробили кроку, щоб втомлюючись Його шукати. Так є і велике число тих, які подолали страх, знайшли відвагу, щоб іти за Ісусом шукаючи Його. Вони не бралися вчити, тягнути на силу, переконувати, просто жили радістю із зустрічі з Ісусом, і це їхнє свідоцтво розбудивши цікавість віднайшло нових «мудреців», які кажуть: «і ми також ідемо», складаючи у наплечник «впевненість та конкретну мету, очікування та послідовну вірність, та відвагу ходити непротоптаними стежками, щоб віднаходити Господа нашого життя а не переказувати чиїсь духовні досвіди».