Виховання як покликання та обов’язок батьків

Бути батьками – нелегко. Насправді, батьківство часто супроводжується розчаруванням: у нас самих, у власних силах, у здатності дітей чути й розуміти те, що від них очікують. Успішне батьківство, по-перше, вимагає належного відношення та правильної мотивації, а, по-друге, усвідомленого виконання своїх обов’язків. Саме тому батьківство – це водночас завдання і повинність.

Також це невід’ємна місія та важливе покликання кожного подружжя. А для християн це активна співпраця з Богом у ділі формування характеру дитини.

Коли батьки розглядають батьківство лише як обов’язок, то, зазвичай, звертають увагу на вчинки дітей, прагнуть суворо контролювати їх поведінку, навчають дотримуватись правил та виконувати певні обов’язки. Часом подібне ставлення до справи втомлює батьків, і вони шукають нагоди відпочити від надокучливих дітей, взяти короткий тайм-аут від такої повинності.

Коли ж батьки сумлінне виконання обов’язків поєднують з власними світоглядними або релігійними переконаннями, тоді ставляться до батьківства як до важливої місії й життєвого покликання.

Таким чином тягарі наполегливої виховної праці стають легшими, приємнішими, надихаючими до подальших звершень.Батьки, безперечно, керуються любов’ю, коли піклуються про дітей, скеровують їх до добра, навчають робити правильний вибір, прищеплюють правильні життєві цінності та орієнтації.

Діти – це Божий дар, який необхідно оберігати і плекати.

Виховання є складним завданням, оскільки кожна дитина – неповторна, її життєві умови – інші. Це вимагає від батьків зважених, вивірених підходів, щоб якнайкраще виховати дитину до життя у любові та життя у реальному світі. Вчені помітили, що спосіб поведінки батьків, їх стиль виховання безпосередньо впливають на добробут дитини, якість усього подальшого життя.

Виділяють у стилі виховання два критично важливі моменти: чуйність до потреб, особливостей дитини та вимогливість до неї.

Чуйність – це підтримка та теплі почуття батьків, які зуміли налагодити спілкування з дитиною, щоб націлено плекати унікальну особистість дитини, прищепити навики самодисципліни, самоприйняття, асертивної поведінки, вміння жити у спільноті.

Тоді як вимогливість, іншими словами, батьківський контроль – це певні стандарти, правила поведінки, яких навчають дитину: наприклад, навики відповідальної поведінки, виконання дитиною певних обов’язків, навики давати моральну оцінку своїй поведінці.

З огляду на ці моменти батьки можуть поводитись щодо дітей авторитарно (відповідно до вертикалі влади та стосунків), висуваючи великі вимоги та ставлячи складні завдання, або авторитетно (згідно горизонталі стосунків любові), навчаючи власним прикладом та разом з дитиною вирішуючи її проблеми та виконуючи поставлені завдання.

У шкільні роки дитина формується завдяки спілкуванню з батьками та своїми однолітками, перебуваючи у сімейній спільноті своїх батьків. Багатьох життєвих навиків діти навчаються від своїх батьків. Діти дорослішають завдяки закоріненню у життя власної сім’ї. Також приналежність до певної сімейної спільноти визначає подальшу особисту ідентичність дитини.

Сьогодні суспільство ставиться до дитини шкільного віку як до повнолітньої особи, яка наділена усіма правами, певними обов’язками, а також різними можливостями доступу до інформації. На школяра покладено непосильне завдання вчитись бути самостійним і самодостатнім членом суспільства, який повинен критично ставитись до життя, мати власну думку та життєву позицію. Мабуть, це передчасне сподівання. Саме батьки покликані поділитись з дітьми своїм життєвим досвідом, цінностями та навиками, щоб допомогти дітям впоратись з цими очікуваннями.

Необхідно сформулювати для себе певні принципові очікування щодо того, яку особистість формуємо, що у неї закладаємо у кожний період життя.

Ось кілька порад для дорослих батьків, які виховують школяра:

1. Завжди пам’ятайте, що ви хочете отримати дорослу молоду особу.

2. Будьте послідовними у своїй поведінці, особливо з дітьми, навіть якщо діти – непослідовні.

3. Постановіть собі, що будете завжди любити дитину, а гидувати лише поганими вчинками, тому з любов’ю виправлятимете поведінку дитини.

4. Завжди шануйте, підтримуйте, утверджуйте Богом дану людську гідність дитини. Щоб не трапилось, дитина заслуговує на вашу любов та визнання.

5. Будьте батьками для вашої дитини, зберігайте свій авторитет, навіть коли ви – друзі на рівних.

Залишайтесь бути тими, до кого дитина хотітиме звертатись по допомогу.

Підлітковий вік – це критичний час, коли дитина швидко дорослішає, її організм та мозок активно розвиваються. У цей час важливо зберегти довірливі стосунки, щоб дитина могла у будь-який час звернутись за порадою, підтримкою. Цінуйте спілкування з дитиною.

Для цього:

1. Плануйте час, щоб бути з дитиною (розмовляйте, відпочивайте, залучайте до спільної праці);

2. Встановіть певні ритуали спілкування, кодові слова, знаки уваги;

3. Плекайте спільне хоббі (рибальство, спорт, шопінг);

4. Станьте уважним слухачем для дитини, щоб при потребі дитина звернулась по допомогу саме до вас;

5. Зміцнюйте стосунки завдяки спільному читанню, обговоренню прочитаного, спільній молитві, певним релігійним й сімейним традиціям;

6.Зберігайте звичай «спільного сімейного часу», щоб сім’я збиралась разом з різних нагод: святкувань днів народжень, свят, річниць шлюбу, відпочинку, обговорення новин, тощо;

7. Дбайте, щоб сім’я дотримувалась здорового способу життя;

8. Навчіться мистецтву вирішення конфліктів та швидкого примирення;

9. Користуйтесь певними «ритуалами любові» (обіймами, сімейними вечорами, відвідуванням особливих місць, тощо).