У Томину неділю, коли серця ще наповнені радістю Воскресіння Христового, наша парафія знову стала живим осередком традиції, віри й великої родинної любови.
Вже тринадцятий рік поспіль ми зібралися разом на Фестивалі Великодніх гаївок аби зберігати й оживляти те, що робить нас собою: нашу українську пісню, віру й любов до рідної землі.
Фестиваль розпочався спільною молитвою, якою ми довірили цей день Богові, а далі співали і водили гаївки учні наших шкіл, фольклорні колективи, учасники Народних домів із довколишніх сіл. Кожен виступ став свідченням того, що традиція живе - у співі, у русі, у спільній молитві, у кожному серці.
Ми згадали й отця Володимира Петрицю - засновника нашого фестивалю, який колись посіяв це зерно любови до традиції і сьогодні воно щедро проростає у серцях нових поколінь.
Вже третій рік наша земля живе у випробуваннях війни і саме тому ми ще гостріше відчуваємо: берегти своє - це не лише про пам’ять, це про життя. І сьогодні ми з впевненістю можемо сказати: ми - народ, який навіть серед тривожних днів уміє сіяти світло і плекати надію.
Дякуємо всім, хто долучився до організації, до виступів, до спільної радості. Нехай ці гаївки ще довго звучать у серцях  як пісня про світло, яке ніколи не згасне.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!