Є дуже багато щасливчиків, які вважають, що їхнє кохання взаємне, і вони віддають один одному стільки ж позитивної енергії, скільки отримують у відповідь. Але буває кохання і однобічне...

Когось вдовольняє ситуація, коли його люблять, обожнюють, а він у відповідь лише приймає таке ставлення до себе і насолоджується цим. А буває, що людина сама закохана до нестями у партнера, який і не уявляє, що таке „дарувати такі ж самі почуття у відповідь".

У будь-якому випадку, кожен живе так, як вважає за потрібне, і кожен отримує певну насолоду від існуючої любові, а саме: хтось дає, хтось отримує. Можливо, той, хто дарує такі прекрасні почуття, зовсім і не потребує відповідних у свою адресу? Можливо, його задовольняє сам процес кохання? Цілком можливо, що та людина, яка приймає як дане любов до себе і не віддає стільки ж, і щаслива від подібної ситуації. Але рано чи пізно і у першому, і у другому типі стосунків з'являються сумніви щодо правильності і взагалі потреби у існуванні „однобічного" кохання. Спочатку виникають сумніви, а потім і прямі запитання. Чи варто витрачати своє життя на людину, яка не цінує твоїх почуттів? Що краще - відмовитись зараз від партнера, який ніколи тебе не покохає і шукати іншого, чи страждати, сподіваючись, що через роки вас оцінять? А ось які запитання задають собі партнери із „протилежного табору", ті, які не кохають, а лише приймають. Чи варто прирікати себе на життя без кохання? Що зробити, якщо до свого партнера не відчуваєш нічого, крім вдячності: залишитись чи шукати бурхливі почуття?

До психологів звертаються вже потім, коли хтось один не витримує і знаходить інший об'єкт для захоплення. Або через роки спільного життя зустрічає людину, з якою нарешті дізнається про невідоме до цього часу почуття. Та складність полягає у тому, що роки, прожиті у сім'ї, несуть за собою певну відповідальність щодо партнера, щодо дітей. Який вихід із ситуації? Як їй запобігти вже зараз?

Річ у тім, що будь-яка людина створена для того, щоб жити у любові. У наш час переважно негативного сприйняття світу особливо важливо відчувати себе затишно і комфортно поряд з близькою людиною. Не тільки маленька дитина потребує любові, але і кожна людина у всіх вікових періодах.Недаремно перед одруженням чи створенням спільного сімейного вогнища існує період, коли двоє людей зустрічаються. Саме цей час потрібен для того, щоб краще пізнати один одного, щоб зрозуміти, чи це саме та людина, яка потрібна вам. Я б радила не нехтувати цим часом і не прискорювати події.

Подружжя – це велике духовне таїнство. Його освятив ще раніше небесний Спаситель, який, як відомо, сам не був одружений в час могутньої земної місії відкуплення людського року. Між іншим, якраз на весіллі в Кані Галилейській Божий Син учинив своє найперше чудо за посередництвом Діви Марії.

Подружній законний союз – спільнота осіб, що покликані до відповідальності життя в любові, життя в ласці Божій. Недарма християнське подружжя характеризують як домашню Церкву... Яскравим прикладом для єдності осіб у законному подружжі є небесна спільнота трьох божественних осіб (Пресвята Тройця) та свята Родина – Йосиф, Марія, Ісус Христос.

Християнське подружжя повинне обрамлюватися великою жертовністю, взаємоповагою, розумінням одне одного... Тобто в контексті цієї істини добре є також згадати і про цілі автентичного подружжя – породження нових членів Церкви, виховання дітей на славу Господа та у незламному католицизмі із палкою вірою. Це й стає головною метою кожної християнської сім'ї. «У своєму житті та у своєму стані християнська подружня пара має серед Божого народу свій власний дар» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium », 11).

У подружніх рамках теж має панувати правдива чистота, до котрої покликані (за виразною волею Творця) всі без винятку, незалежно від стану. Богобоязливі родини мають обов'язок згори світити добрим прикладом для інших, зокрема у наш час, тому що спостерігаємо сьогодні немалу кризу сім'ї, родинних цінностей-пріоритетів. Внаслідок того родина перестає бути своєрідною першою вчителькою віри, християнського виховання для наймолодших тощо.

«Так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло» (Мт. 19, 6). Варто, звісно, читати такі поважні документи, як наприклад, «Лист до сімей» покійного вже колишнього понтифіка з Рима Івана Павла II, аби християнське подружжя не втрачало ніколи власної мети, сакральності... Бо саме від подружнього стану відгалужуються інші життєві стани. А це неабияка відповідальність... Пріоритет життя...

Джерело: http://mykosovskyy.livejournal.com

Розгортаючи тему оманливих пропозицій постмодерного суспільства, особливої уваги заслуговує гостра і болюча, але притрушена пухнастим снігом, проблема побачень. Побачення, які за своєю природою мали би означати дещо глибший вимір стосунків між хлопцями та дівчатами, у сучасному розумінні більше схожі на несерйозну гру. Вони стали наче невід'ємною частиною життя підлітків.

Зустрічі та розлучення відбуваються із шаленою швидкістю. А згодом звичайних побачень стає замало, ось і розпочинаються експерименти з фізичним аспектом стосунків. Властиво саме це щоденно пропагують сучасні мас-медія, постійно намагаючись пе­рекрутити наше світо­сприйняття. Варто відзначити, ці намагання не були і не є марними, вони реально досягли і продовжують досягати поставленої мети. І це буде відбуватися, допоки ми не заборонимо комусь мані­пулювати нами.

Маю підозру, що більшість підлітків на запитання «для чого вам побачення?» гордо відповіла би: «Щоб краще пізнати свого партнера, перевірити, чи ми підходимо одне одному». Але якщо реально проаналізувати стосунки таких людей, то відповідь була б иншою: «Для того, щоб заспокоїти свій нестримний егоїзм і вгамувати ненаситний апетит пристрастей, який невпинно пробуджує і пропагує сучасне суспільство». Такі стосунки і такі побачення приносять лише тимчасовий і оманливий спокій, несвідоме взаємне задовольняння егоїзму і пристрастей. А вже незабаром настає розлучення, яке приносить зневіру і розчарування, почуття сорому та відчуття, наче нас використали і викинули.

Тут хочу зауважити ще один вагомий нюанс. Сам Бог, коли створив людину, дав їй абсолютну свободу. У нас же, людей, чомусь розвивається погана звичка – привласнювати всіх і все. «Я маю книжку», – звучить цілком нормально. Жодних проблем. Якщо ми придбали чи нам подарували книжку, ми є її власником. Однак, «я маю дівчину (хлопця)», це звучить «нормально» лише в контексті сучасного суспільства, яке кожному на вухо шепче свою заповідь: «живи так, щоб тобі було добре, про инше – не турбуйся». Важливо бачити відмінність між «я маю дівчину (хлопця)» і «в мене є дівчина (хлопець)». Відмінність ця полягає у змісті. Адже те, що «в мене є дівчина (хлопець)», абсолютно не означає, що вона мені належить і я можу використовувати її у власних цілях так, як мені заманеться. Правдива любов не хоче «мати когось» і не хоче «бути з кимось», а хоче «бути для когось». Зазіхання на посідання чийогось буття є неприпустимим для любови.

Ще одна серйозна проблема, яку, на жаль, багато людей прак­тикують на своїй «шкірі» – це зведення всієї любови до банальних почуттів. Не забуваймо, що почуття – це один маленький вимір лю­бови. Але самі по собі вони нічого не варті. Для прикладу, якщо людина «відчуває» любов до бідних, але ніколи не допомагає їм і не виявляє милосердя, то чого варті такі почуття? Иншими словами, якщо ми відчу­ваємо якісь почуття до людини, але насправді намагаємося лише зро­бити її інструментом для задоволення власних цілей, то такі почуття не можуть називатися одним із вимірів любо­ви. З иншого боку, почуття вводять нас у сферу романтичних стосунків, де «все дуже гарно і гладко, немає ніяких проблем, випробувань»... Однак насправді романтичні стосунки поза подружжям приносять самі проблеми. Вони ведуть до близькости, але не обов'язково до шлюбу. Є дуже небезпечно дозволяти інтимність, не визначивши, наскільки ми є відданими одне одному. Розпочинаючи романтичні стосунки, ми даруємо себе иншій людині. Тож потрібно бути пильним і зберегти себе саме для тієї людини, яку для нас приготував Бог.

Наступна проблема полягає в тому, що через побачення люди оминають стадію дружби в стосунках, а основою тих романтичних стосунків, які починаються з побачень, найчастіше є зовнішня привабливість. Відтак прокидаються і фізичні бажання, які зазвичай трактуються як любов. Романтичні стосунки ізолюють пару від взаємин з иншими людьми, весь світ відходить на задній план. Побачення відвертають молодих людей від їхнього найважливішого обов'язку – підготовки до майбутнього. Молодь занедбує розвиток здібностей та обдарувань, «запускає» навчання... весь вільний час затрачається на беззмістовне фліртування. Дивно, але багато молодих людей завжди знайдуть час на те, щоб годину поговорити по телефону «ні про що», однак виділити п'ять хвилин «свого» часу для Бога – значно важче! Як надходить неділя, час для відпочинку і духовного збагачення, нагода для участи у Святій Літургії, то ми згадуємо, що «потрібно підготуватися до екзамену», а ось коли друзі запрошують нас на дискотеку, то «скільки можна вчитися?! Та ж колись потрібно відпочити!», – кажемо ми.