Мама і тато часто возили сина на літо до бабусі. Коли він підріс, то говорить батькам:

- Я вже великий, що ви мною, як маленьким опікуєтеся? Я і сам можу до бабусі доїхати!
Після деяких суперечок батьки погодились.
Ось вони стоять на пероні, проводжають, дають останні настанови, а син все твердить:
- Та знаю я, знаю, 100 разів вже говорили...!
Тоді батько каже:
- Синку, якщо раптом тобі стане погано або страшно, то ось тобі це... і сунув щось дитині в кишеню.
І ось хлопчик сидить у вагоні, їде, розглядає щось у вікно... А навколо люди... чужі... штовхаються, шумлять, заходять, виходять, провідниця незадоволена зробила йому зауваження, хтось теж невдоволено на нього подивився і... хлопцеві стає не по собі... і з кожною годиною все неприємніше і важче... Скоро йому стає страшно. Він знітився, забився в кут, підкотились сльози. Він згадує про те, що у нього щось є у кишені від батька. Тремтячою ручкою намацує папірець, розгортає, а там записка: —- - Синку, я в сусідньому вагоні...
Так наш Творець, як люблячий Батько, завжди знає, коли нам погано, і завжди дає зрозуміти, що Він поруч, і не для того, щоб дорікнути, а щоб допомогти!
📖 Ісаї 41:10
" Не бійся, з тобою-бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю "🙏