Пастирське послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви до вірних у час підготовки до парламентських виборів 2012 року

«Коли матимете віру, як зерно гірчиці то скажете оцій горі:
Перенесися звідси туди - і вона перенесеться;
і нічого не буде для вас неможливого».
(Мт. 17, 20)

Дорогі в Христі!

Наближаємося до чергових парламентських виборів, проведення яких є характерною рисою демократичної системи. Можливість вибирати випливає із загальновизнаного основоположного факту свободи людської особи, котра, формуючи державну владу, не лише реалізує своє невід'ємне право, а й бере на себе громадянську відповідальність за цю владу. А обов'язком чинної влади є забезпечити умови для вільного волевиявлення суспільства. Бо ж у демократії воля народу - закон для влади, а в диктатурі навпаки: воля влади - це закон.

Бажаючи бути співтворцями саме справедливого, демократичного ладу в нашій Батьківщині, нам слід дуже відповідально і зважено підійти до участі у виборах, оскільки через них ми здійснюємо своє фундаментальне право, гарантоване не тільки Конституцією, а й самим Творцем, - обирати шлях власного життя і розвитку рідної країни, як також покликані втілювати в суспільне життя християнські цінності. Не прийти на вибори - означає самоусунутися від відповідальності за долю власної країни, відмовитися від християнського свідчення в суспільному житті, віддаючи свою долю і долю своїх дітей та внуків у випадкові, а часом і злочинні руки. Прийшовши на вибори, ми передусім виконуємо свій громадянський обов'язок, реально і особисто стаючи співучасниками творення свого майбутнього, а окрім цього - не даємо нагоди нечесним на руку особам вкрасти наш голос та прикрити нашою відсутністю різного роду маніпуляції чи фальсифікації.

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим.

Христос народжується – славте!
Христос із небес – зустрічайте!
Христос на землі – бадьортеся!
Канон Утрені Різдва Христового

Дорогі у Христі!

Цими словами із канону різдвяної Утрені хочу привітати всіх вас зі світлим святом Різдва Христового. Сьогодні Христова Церква закликає нас не просто вкотре відзначати це свято, а й запрошує прославляти, зустрічати Бога, який прийшов до нас у людському тілі, та кріпитися присутністю цього небесного Дитяти.

«Христос народжується – славте!» Це запрошення набирає для нас особливого значення, коли приєднаємося до безпосередніх учасників і свідків події цього дивного народження. Ті, хто славить новонародженого Божого Сина, – це передусім небесні ангели. Це вони відкривають перед пастирями, які стоять вночі на сторожі своїх отар, чудесну новину про народження Сина Божого, співаючи величну пісню: «Слава на висотах Богові, а на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). Чи не вперше ангельські сили стають поруч з людьми і разом з ними творять один-єдиний народ, небесний і земний хор. Ця вселенська прослава, яка лунає єдиним багатоголоссям неба і землі, наче показує, що у таїнстві воплочення Сина Божого небесна і божественна дійсність поєднується з людиною, з її історією, минулим, сучасним і майбутнім. У цьому таїнственному поєднанні в особі новонародженого Ісуса Христа, Бога і людини, відбувається обмін дарами між ними: Творець відкриває повноту свого вічного життя людині, а життя людини вповні відкривається Богові, стає простором Його присутності та діяння. Ось чому славити новонародженого Спасителя – означає насамперед відкрити Його присутність у нашому житті. Сьогодні Бог дійсно є з нами, у сучасному моменті історії нашого народу, того об’єднаного Божого люду, який від ангелів вчиться, як гідно предстояти перед Богом і Його величати. Прославляючи різдвяною колядою народженого Спасителя, ми разом з ангелами сповіщаємо прихід небесної радості, що усуває земний смуток і розпач, даруючи людині дар вічного життя із Богом.

«Христос із небес – зустрічайте!» Зустрічаючи Сина Божого, який в людському тілі прийшов на світ, ми визнаємо, що сам Бог захотів увійти в життя кожного з нас, аби на себе взяти всі наші провини, недуги, болі й негаразди, а нам дарувати своє вічне блаженство та щастя. Момент, коли Спаситель торкається кожного із нас зокрема та силою і діянням Святого Духа вносить своє вічне життя у наше людське життя, ми називаємо Святим Таїнством. Таких Таїнств у Христовій Церкві є сім: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Священство, Подружжя та Єлеопомазання. Ці Таїнства є плодами і наслідками народження Бога у людському тілі. Щоразу, коли ми приймаємо і беремо участь у тому чи іншому Святому Таїнстві, нам дається великий дар зустрічі з Христом-Господом, а ця зустріч переображує наше життя, наповнюючи його любов’ю Отця, благодаттю Сина і силою Святого Духа. Таким чином Божа присутність через Святі Таїнства робить нас учасниками Божого життя, згідно зі словами св. Атанасія: «Бог став людиною, щоб людина могла стати богом за благодаттю». Цю благодать Христового Різдва особливо важливо для нас відкрити і оцінити у цьому Новому 2012 році, який наша Церква, у її підготовці до святкувань 1025-річчя Хрещення Русі-України, присвячує Святим Таїнствам. Отож, зустріти новонародженого Христа сьогодні можна передусім у Святих Таїнствах, особливо в Євхаристії, яка є центром і вершиною всього життя Церкви. Нашою живою участю у Святих Таїнствах, зокрема Покаянні та Євхаристії, ми найкраще зможемо підготуватися та відсвяткувати цьогорічне Різдво Господа нашого Ісуса Христа. А впродовж цього Нового року стараймося глибше збагнути і відкрити для себе безцінний скарб Святих Таїнств у Христовій Церкві та користати з них на наше освячення і спасіння.

Дорогі прочани!

Вже минає двадцять років з того часу, коли в Унівській Лаврі почало відроджуватися монаше життя. 1991 р. в Успенському храмі Лаври після жахливого лихоліття переслідування вперше було відслужено богослуження ченцями студійського уставу. Того ж року розпочався активний прочанський рух до Унева, в якому особливе місце займає успенська піша проща зі Львова. У цій прощі вже взяли участь десятки тисяч прочан. Що потягає нас здійснювати прощі? Чи тільки можливість випробувати свої фізичні сили, адже проща вимагає багато зусилля? Напевно, ні. Головним стремлінням прочанина є почути Слово Боже, яке дуже часто проповідується протягом прочанського шляху та на сам празник Успення в Уневі. Прочанин у Слові Божому віднаходить дороговказ для свого життя. Так легко загубитися на життєвих шляхах у теперішньому світі. А скільки можемо зустріти фальшивих орієнтирів, які неправдиво вказують людині життєвий напрям. Без сумніву Слово Боже є найкращим і найпевнішим нашим орієнтиром, бо ж саме у Господа є «слова життя вічного» (Ів. 6, 68)! Незамінним нашим співпрочанином є Пресвята Богородиця, котра була Матір’ю Слова Божого і котра подала нам приклад зберігати Його у своєму серці (Лк. 2, 51). Нехай вона нас супроводжує й у цій ювілейній прощі.

Дорогі прочани! Ми щиро бажаємо вам, щоб кожен із вас й цього року щасливо пройшов свій паломницький шлях до Унева та щоб почуте Слово Боже принесло рясні плоди у вашому житті.

Єрм. Теодор Мартинюк,
студит Ігумен

Дорогі у Христі, сьогодні ми вирушаємо до Святоуспенської Унівської Лаври прощею, яка є ювілейною, себто ХХ з черги. Перша відбулася у 1991 році з ініціативи Марійської Дружини храму св. Архистратига Михаїла, що у Львові під духовним проводом єрм. Йосифа Міляна (на даний час єпископа-помічника Київської Архиєпархії УГКЦ). Протягом ось цих 20-років змінилося не одне покоління прочан, але незмінним залишається одне – місце паломництва. Пресвята Богородиця, що об’явилася в Уневі щороку кличе нас до себе, щоб ми знову і знову змогли побачити особливу присутність Божу у нашому житті, житті нашого Hароду та цілого світу. Христові слова «ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20) повинні стати великою заохотою у тому, щоб варто жити з Богом і для Бога. Саме з цього починає людське життя набирати сенсу, коли у його центрі стоїть Господь!

Цьогорічна проща є присвячена темі Слова Божого у житті людини. Саме її розкриватимуть перед нами заздалегідь запрошені духовні провідники. Основною спонукою у виборі цієї теми стало звернення Постійного Синоду УГКЦ у тому, щоб належним чином приготуватися до святкування 1025 ліття хрещення Руси-України, яке святкуватимемо у 2013 році. 2011 рік Синодальні Отці закликають присвятити саме роздумам на роллю Божого Слова у нашому житті. Залишаючи завдання розкриття цієї теми особам, яких ми запросили наперед, а також координаторам груп, які з разом з Вами спробують зглибити її у часі біблійних читань, хочу поділитися з Вами кількома думками відносно цього.

Чим є Слово Боже і яке значення воно має у моєму житті? Це питання належить до основних, яке повинен собі щодня ставити християнин. Адже автором цього слова не є людина, але Бог, який «задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. і був розп'ятий…і страждав, і був похований… і воскрес у третій день…і вдруге прийде судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця». Ця правда про Господа, яку ми щодня визнаємо у «Вірую» підчас Святої Літургії виразно показує нам, що Бог не є байдужим, пасивним, щодо життя людини, але є люблячим Батьком, який піклується про кожного, щоб кожному відкрити двері життя вічного. З огляду на це і Слова Божі, які ми читаємо у Святому Письмі говорять нам передовсім про життя вічне і про те, як нам його осягнути.

Період історії, у якому живемо характеризують дві досить цікаві тенденції. З однієї сторони усе людство стремить до того, щоб уможливити людині вічне життя. Щоб це побачити, не потрібно йти далеко. Вистачає поглянути на постійні пошуки безсмертя у сучасних наукових експериментах, особливо медичних. Людина щораз то більше бажає бути вічно молодою, красивою. З іншої сторони не можна не зауважити і другої тенденції, яка намагається немовби викинути Бога з життя людини через надмірну рекламу дочасного і відкинення усього того, що є пов’язане з Ним.

«Живи теперішньою хвилиною» - такі слова можна досить часто почути тепер. Вони самі у собі не є погані, але коли вони не сповнені вірою у життя вічне з Господом, то вони можуть стати для сучасної людини однією із форм втечі від насущних питань людського життя. Адже ж правда про те, що існує життя вічне є великою заохотою у тому, щоб змінювати час, історію, країну, землю, у якій живемо. Саме свідомість того, що існує життя вічне з Господом і що Господь діє у житті кожної людини, спонукало не одне покоління людей, особливо християн творити, жити, працювати. Погляньмо хоча б на твори архітектури побудовані давним давно, якими ми милуємося до сих пір, або на музичні твори, які до наших днів не втрачають своєї популярності. Ось ця «невмирущість» згаданих творів криється передовсім у тому, що люди, які їх творили були наскрізь просякнуті вірою у життя вічне з Господом! Саме віра у те, що життя вічне і Бог є однією і тією ж істиною спонукала їх відкривати двері майбутнього ще у цьому світі!

ЗВЕРНЕННЯ
Блаженнішого СВЯТОСЛАВА,
Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ,
з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України

Дорогі в Христі співвітчизники!

З нагоди 20-ї річниці державної Незалежності України щиросердечно вітаю всіх вас, в Україні та на поселеннях сущих, і єднаюся з вами у подячній молитві до Всемогутнього Господа за неоціненний дар свободи для рідного народу і нашої держави. Цими днями ми також згадуємо із вдячністю наших славних попередників, які століттями підносили свої молитви до Неба: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!». Вшановуємо рівно ж і тих, хто боровся за здобуття цієї незалежності, складаючи до вівтаря Вітчизни плоди своєї жертовної праці, а часто і цвіт свого молодечого життя. Хай воздасть Господь своїми щедротами тим, хто передав нам цю почесну естафету державотворення.

Святкування нашого національного ювілею – це не лише причина для радості та вдячності, а й прекрасна нагода для глибших роздумів над тим, якої держави ми хочемо і потребуємо. Напевно, не помилимося, якщо ствердимо, що бажаємо жити в державі, в якій основними засадами соціального, економічного, політичного та інших вимірів життя народу є чесність, справедливість і відповідальність.

Чесність і справедливість є різними гранями однієї й тієї ж сутності. Суспільна справедливість ґрунтується на особистій чесності, а чесні громадяни є надійною опорою справедливої влади. Творячи старозавітний Ізраїль як боговибраний народ, Господь дає Мойсеєві такий наказ: «Суддів та урядників настановиш собі в усіх містах своїх, які Господь, Бог твій, дає тобі по племенах твоїх, і вони будуть судити народ справедливим судом. Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. Ти мусиш чинити по щирій правді, щоб жити на світі й безпечно володіти землею, що її Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор. 16, 18-20).

Жодна держава не може існувати, розвиватися і забезпечувати належні права своїм громадянам, якщо не посідає неупередженого та справедливого судочинства. Ізраїльський цар Йосафат, який після перемоги над ворогами, що гнітили його народ, намагався побудувати вільне суспільство, дав суддям такий наказ: «Дивіться, що ви робите: ви бо чините суд не для людей, а для Господа, і він при вас, коли ви судите. Нехай, отже, буде на вас страх Господній: дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, нема неправди, ні сторонничости, ані підкупства» (2 Хр. 19, 6-7). Саме Божий Закон, як показує історія визволення Ізраїлю з єгипетської неволі, є дорогою до свободи та обітованої землі.

Про перспективи об'єднання українських церков та про готовність задля цього до компромісів та самопожертви їх сучасних провідників говорив у студії Радіо Свобода кардинал Української Греко-Католицької церкви Любомир Гузар.

Частина друга

– Сьогодні Московський патріарх Кирило та Ілля ІІ провели Молебень на Володимирській гірці. Це відбувалося з нагоди річниці хрещення України-Руси.

- Кажуть, от заповідь Христова, щоб усі були одно. Наскільки це можливо для України?

– Воно не тільки є можливе, воно є обов'язкове. Бо якщо ми легковажимо Божою заповіддю, то як ми можемо себе уважати відповідальними християнами? Ми не можемо легковажити словами Господа. Ми мусимо буди свідомі з нашої сторони, що не завжди легко, зберегти ту єдність.

Знаємо, як факт, що впродовж двох тисяч років існування християнства вже дуже багато сталося поділів. І ми є свідками того трагічного поділу в Україні. Отже, ми, люди, можемо прогрішитися проти єдності.

Але ми не можемо легковажити Божу заповідь і мусимо старатися з нашої сторони робити все те, щоб той дар Божий, дар єдності, ми могли прийняти. Бо це є від Бога дар. Це не є наша заслуга, але наше є підготовити, підготовити серце, бути відкритим, бути готовим прийняти Божий дар. Це ми можемо зробити.

– І коли ми будемо готові до цього? Скільки років, віків має пройти?

– Ми вже сьогодні є кілька сторіч поділені. І думати, що ми можемо от так, немов би помахом якоїсь магічної палички, все це направити, було б, мені дається, не дуже серйозно.

Ми мусимо бути свідомі, що ми загнались дуже далеко, що ми дуже багато зробили в напрямі роз'єднання, що ми один одному закидаємо, що ми кажемо: це земля наша, це земля наша, не пхайтеся, не робіть... Одним словом, безліч закидів, труднощів різного роду.

Коли, як, наскільки ми зуміємо подолати оті різниці, оті взаємні закиди, то це залежить від нас. Воно може статися навіть дуже швидко, якщо б ми цього направду хотіли.

– То хтось таки не хоче?

– Здається, що так, не хочемо, може, й ми самі. Ми, які не готові чимсь пожертвувати. Бо тут розходиться про те, що ми мусимо бути готові пожертвувати нашою вигодою, нашими інтересами, різного роду зовнішніми елементами. А ми мусимо цього визбутися. І тому нам так дуже трудно приходить подолати ті різниці.

Воно могло би статися в короткому часі. Ми могли б, якщо б ми дуже-дуже серйозно до цього взялися і сказали один одному так, як ми кажемо дуже гарно на Воскресній Утренні в день Воскресіння, на Великдень: один одного обіймімо і скажімо один одному «брате». Якби ми були б до цього готові, то могло б дуже швидко прийти. Правдоподібно, оскільки це роз'єднання, від якого терпимо, стільки воно вже, скажу так, досить закорінилося в нас, я думаю, що воно нам швидко і легко не прийде.

– Про єдність говорять, власне, ієрархи всіх церков.

Говорять, можливо, по-різному. В сьогоднішньому інтерв'ю газеті «День» Патріарх Філарет говорив про те, що мають надію про те, що Київський патріархат стане визнаною автокефальною церквою.

Говорив Московський патріарх Кирило кілька тижнів тому в аеропорту Брянська... Я запропоную послухати, що саме він говорив:

Патріарх Кирило: Коли слово «єдність» вживають щодо трьох братських народів, то часто використовують різні політичні коментарі. Ця єдність з'явилася саме у момент зародження життя святої Русі. Ми зростали у спільній вірі та спільній культурі. Благополуччя кожного з народів та країн залежить від того, наскільки міцним та здатним витримувати історичні випробування буде цей фундамент.

Всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям та черницям,
улюбленим  у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі у Христі!

Для утвердження Божого Царства, до якого покликана кожна людина, Ісус Христос вибрав дванадцятьох апостолів та, заснувавши свою Церкву, наділив її місією проповідувати Євангеліє: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт. 28, 19−20). Отримавши у П’ятдесятниці дар Святого Духа, апостоли «пішли і проповідували всюди, а Господь допомагав їм та стверджував слово чудесами, які його супроводили» (Мр. 16, 20). Христова Церква непомильно зберігає прийнятий від апостолів дар віри та використовує різні засоби, щоби краще представити і захистити чистоту євангельського вчення, аби воно ставало більш доступним не тільки для християн, а й для всіх людей доброї волі. Саме це прагнення зберегти Христову Благовість цілісною і живою становить суть Вчительського служіння Церкви, яке проявляється у передаванні та поясненні Божого Об’явлення.

У здійсненні свого Вчительського служіння Церква не може залишити поза увагою сучасні комунікаційні засоби і активно використовує для проповідування Божого Слова книжкові та електронні видання, радіо- та телеефір, можливості Інтернету та ін. У цьому пастирському зверненні хочемо особливо наголосити на важливості використання всіх цих засобів для поширення та пояснення Господньої науки, а також звернути увагу на деякі небезпеки, які можуть бути з цим пов’язані.

Завдання релігійних публікацій є надзвичайно важливим. Його добре виражають слова, котрими євангелист Іван завершує свою розповідь: «Все це написано, щоб увірували ви, що Ісус − Христос, Син Божий, а увірувавши, щоб мали життя в його ім'я» (Ів. 20, 31). У Святому Письмі Старого Заповіту знаходимо розповідь про те, як читання однієї книги стало причиною до покаяння та навернення. Це подія, коли цар Йосія і весь вибраний народ після віднайдення Книги Божого Закону зобов’язалися «ходити слідом за Господом і пильнувати його заповіді, накази і його установи з усього серця й з усієї душі» (ІІ Цар. 23, 2). Ось яка велика сила натхненого книжного слова!

У неділю, 22 травня 2011 року, в приміщенні Районного дому м. Стрия відбувся фінальний рівень гри «брейн-ринг» на християнську тематику, організатором якої виступила Катехитична комісія Стрийської єпархії УГКЦ. Захід проходив з благословення Преосвященного Владики Тараса Сеньківа та за сприяння керівника відділу культури Стрийської РДА Юлії Курилишин.
До участі у змаганнях, які відбувались під гаслом «Благослови, душе моя, Господа», були запрошені діти та молодь з деканатів Стрийської єпархії. Змагалися діти у двох вікових категоріях: 12–14 років та 15–18 років. Всього у змаганнях взяли участь 102 учасники.