Дорогі браття і сестри!
У неділю перед Різдвом Христова Церква згадує святих отців. Сьогоднішнє читання Апостола, уривок послання до євреїв, дає нам відповідь: яких саме отців ми згадуємо. І тут ми мали можливість почути про Авраама, Ісаака, Якова, Мойсея, про старозавітніх пророків, як рівно ж і про тих Богу вірних людей, які  жили також і в період Нового Заповіту і засвідчили свою віру ціною власного життя-мученицькою смертю. У неділю перед Різдвом Церква пропонує нам для роздумів початок Євангелія від Матея, увесь перший розділ.  І тут ми чуємо дуже багато імен - родовід Ісуса Христа. Можливо, інколи і виникало у когось із нас запитання: «А навіщо нам це слухати?» Усі ці імена для нас чужі і ми не зможемо їх запам’ятати. Що б це мало означати? 
Хочу сьогодні запропонувати для роздумів три думки: перша у вигляді запитання: «А що говорить нам родовід Ісуса Христа?» Євангелист Матей починає його словами: «Родовід Ісуса Христа, Сина Давида, Сина Авраама». Перше ім’я-цар Давид, який жив значно пізніше, аніж старозавітній патріарх Авраам. І ось почувши весь цей родовід, ми звернули увагу на те, що він розпочинається від Авраама. Чотирнадцять поколінь до царя Давида, наступні чотирнадцять поколінь до Вавилонського переселення, і ще раз чотирнадцять поколінь до народження Ісуса Христа. Початок родоводу від Авраама подається для того, щоб ми зрозуміли, що Ісус є тим Месією, якого очікував єврейський народ. Бо так колись Бог обіцяв, що зі свого, Богом вибраного народу, вийде паросток Єссея. Вийде Месія, Божий помазаник, який прийде у цей світ, щоб спасти зранених. Друге ім’я - цар Давид, підкреслює нам надзвичайно важливу істину, а саме, що походження Ісуса з царського роду. Однак, як люди Нового Заповіту, уважно слухаючи новозавітні писання, зауважуємо, що походження Ісуса з царського роду не обмежується лише тим, що Він є нащадком Давида по плоті, але Він є Царем над царями, Він є Володарем над володарями, Він є тим Божим Словом, яким створений світ і кожна людина, Він є тим Всемогутнім Богом, який в історії минулого помазував на царів своїх предків. І настає той час, коли сам Господь, як Син Божий, як Помазанник Отця, входить у цей світ, щоб світ Його пізнав як Царя. 
Друга думка. Як правило, царі відзначаються великою славою завдяки тому, що вони отримують багато здобутків і перемог. Вони воюють: захоплюють чужі території, забирають чуже майно, беруть у підданство людей не зі свого народу. Як правило, царі є тими людьми, котрі ставлять перед собою мету оволодіти якнайбільше, дуже часто незважаючи на засоби, які при цьому використовують. Дуже часто їхні руки є в крові невинних людей.  І тут на арену світу постає младенець, який народжується не в царських палатах, а в убогій печері, там, де свого часу ночували пастухи,  випасаючи овець. Цей Цар не має ані прислуги, ані захисту, бо ще до народження Він уже був у небезпеці, а народившись - тим більше. Коли Ісус розпочав свою публічну діяльність, чимало людей чигали на Його життя, щоб убити, але цей Цар приходить з дуже конкретним завданням. Він несе у собі надзвичайно важливу силу,  - те, що втратило людство, - Він несе в собі мир. Ба більше, цей Цар, як незмінний Бог за своєю сутністю, сам є повнотою миру. Ставши людиною, Він не просто уприсутнюється в цьому світі, щоб примирити ворогуючі сторони: людей, цілі народи. Він стає людиною для того, щоб змінити людське серце і наповнити його божественним миром - тим миром, яке за своїм змістом перевищує всяке людське уявлення. Він входить у цей світ, щоб зруйнувати ворожі, так би мовити, брами і примирити нарешті ту віддалену, відречену самовільно від Бога людину зі Батьком, в якому є її джерело і повнота життя. Ісус є Царем миру і цей мир Христос не просто проповідує, Він цим миром дихає, наповнює своїх учнів, навчає їх бути людьми миру. Ангели Божі від народження Ісуса заспівали окликами: «Слава во вишніх Богу, на землі мир!» Це те, що найбільше бракує суспільству. Однак, той мир, який походить від Бога не здобувається лише людськими зусиллями, вн є даром Святого Духа. Цього дару потрібно прагнути, його потрібно, як дорогоцінну перлину, шукати, а, прийнявши, як найцінніший скарб, берегти. Усі покоління історії людства спраглі Божого дару - миру. Не тому, що Бог обмежує окремі покоління, а тому що людина відмовляється від цього дару. Хоча внутрішньо вона і усвідомлює, і відчуває, як їй сильно його не вистачає: як цього дару бракує у стосунках вдома, школі, університеті, по місцю праці, в суспільно-політичному житті. Наскільки людина є зраненою і спустошеною без нього. У результаті, який її образ: нервова, неспокійна, невдоволена, набундючена, упереджена і багато чого іншого. Інколи та ж людина для того, щоб себе виправдати, каже, що хтось до цього спричинився: «Інші в цьому винні, лише не я». 
Ісус є Царем миру, тому третя наша думка полягає в тому, що цей мир поширюється служінням. Коли Ісус почув, як Його учні сперечалися між собою хто між ними є більшим, бажаючи бути першими, Він їх зупинив. Попросив покликати маленьку дитину, поставив її посеред учнів і сказав: «Коли хтось хоче бути першим, хай буде слугою для всіх. Подивіться на цю дитину: якщо не будете такими, як ці діти, не ввійдете в Боже Царство". Царство Христа, проголошене Його устами, є царством миру. Коли Ісус посилав Своїх учнів на проповідь, Він казав їм: «Входячи ж у дім, вітайте його, кажучи: "Мир дому цьому! І як той дім достойний, нехай ваш мир зійде на нього: а як недостойний, нехай ваш мир до вас повернеться. І як хтось вас не прийме та й не послухає ваших слів, то ви, виходячи з дому чи з того міста, обтрусіть порох із ніг ваших» (Мт.10,12-14). Ми знаємо, що напередодні своїх страстей Ісус скликав учнів на Тайну Вечерю. Перше, ніж сісти, Він підперезався рушником і почав обмивати їм ноги. Вони не хотіли, відмовлялися від цього. Та Ісус сказав: «Я дав вам приклад, щоб, як я зробив вам, так і ви робили"(Ів.13,15).  "Бо син чоловічий  прийшов не для того, щоб йому служили, але - послужити й дати життя своє як викуп за багатьох"(Мт.20,28).
Служінням ми несемо мир у світ. Чим більше кожне людське серце сповнене Божим миром, тим більше воно здатне віддати його світу.
Дорогі браття і сестри! Готуючись до празника Різдва Господа нашого Ісуса Христа, бажаю всім роздумувати над цим даром миру ще довший час. І, можливо, відчуваючи й усвідомлюючи, наскільки ми є сповнені цим даром, ставити собі за мету його зберегти якнайдовше і розвивати якнайбільше, щоб жодні зовнішні чинники, якими вони не були б могутніми і підступними, не змогли порушити цей мир. Адже він є запорукою нашого здоров'я, єдності і щастя, якого потребує людина, - щоб у неї все було добре: і в ній, і навколо.
03.01.2021р.Б.