21 вересня учасники парафіяльної спільноти «Адонай» знову зібралися разом, щоб у молитві, тиші й піснях відкрити серце для Бога.

Сьогодні, коли діти повертаються до школи, молодь до університетів, а церква з молитвою розпочинає новий літургійний рік

14 квітня в Перемишлянській ОЗЗСО I-III ст. ім. О. Ковча відбувся захід пам’яті отця Омеляна Ковча. Учні 10 класу розповіли про тернистий життєвий шлях отця Омеляна. Цей час став нагодою для учнів та вчителів більше дізнатись про життя покровителя школи.

Хочу, планую, мрію, прагну, вирішую… І що? І нічого. Застрягаю на мертвій точці, а мета не наближається ані на міліметр. Постійно тільки маячить щось на горизонті… Чому?

"Любов матерів змінює світ” - саме ця фраза є символом спільноти "Матері у молитві”, яка є відомою і поширеною більш ніж у 100 країнах світу.

Життя мене, заробітчанина з Надвірни, закинуло далеко від рідного краю — в середньовічні квартали Неаполя, і тільки один Бог знає, як важко щирому українцеві тут, на чужині, притамувавши біль у серці, щоденно жити й працювати із сумом і тугою за рідною землею.

У Неаполі немає кварталу, вулиці, де б не працювали та не жили українці. Майже в кожному селі, містечку Італії можна зустріти наших заробітчан. Приїжджаємо ми в цю невідомість на рік, а осідаємо на роки, а дехто з нас — на все життя. Одиниці повертаються на Батьківщину, а сотні виїжджають. Тут можна побачити людей різних спеціальностей — від кваліфікованого будівельника до професора. Нас об'єднує одна мета — поліпшити свій добробут, допомогти родичам і швидше повернутись на рідну землю. Проте роки біжать, а ціни в Україні, на жаль, випереджають наше життя в Італії.

Чим нас так приваблює Італія? Насамперед, це країна Європи з відносно високим рівнем життя, де можна знайти роботу, краще оплачувану, ніж у нас. І в свята, і в неділю, коли в церквах дзвони б'ють, — українець працює. Адже кожен втрачений день, година — то гроші. Але кількість робочих місць скорочується, бо економічна криза охопила цей край, як і всю Європу.

Неабияку роль відіграють створені для бідних людей (в т. ч. і для заробітчан) «Карітаси», де можна безкоштовно поїсти, одягнутись, отримати медичну допомогу, а інколи і переночувати, ще й на дорогу дають пайки. Є в Неаполі й українські церкви, до яких горнуться і в яких єднаються в громади відірвані від дому і родин українці. Часто тут шукають роботу, розраду, допомогу в разі раптової смерті співвітчизників, хвороби і т. п. Для нас у Неаполі відкрито консульство, працюють свої супермаркети, магазини, кафе, ресторани, офіси і т. п., де можна придбати продукцію під українською маркою, але виготовлену здебільшого в Німеччині або Польщі.

Принцип життя тут такий: чим багатій живе заможніше, тим бідняк багатший. Це суспільство, де немає дуже багатих і дуже бідних людей.

Реальність заробітків за кордоном жорстока. В італійців, а особливо в неаполітанців, є свої плюси й мінуси, культура і ментальність. Ставляться до нас тут як до третьосортних, нарівні з громадянами країн Латинської Америки, Африки й Азії. Та ми працюємо на їхній землі... До Італії нас ніхто не просив. Дуже часто серед наших людей у Неаполі можна почути вислови: «Які українці всі погані, а я хороший» або від деяких заробітчан, що відчули так званий смак солодкого життя в Італії, лунають брутальні звинувачення на адресу України. На що так і хочеться відповісти їм словами письменника Бориса Грінченка: «Україна ще не вмерла, але може вмерти, Ви самі її, ледачі, ведете до смерти». Уповаєм на втрачену віру до державних мужів. Та забуваємо запитати самих себе: а що я зробив для того, щоб не бути рабом в Україні і третьосортною людиною за кордоном? Усюди, де б ми не працювали, нас поважають за нашу працьовитість, розум і толерантність, тільки ми самі себе не поважаємо. У нас, українців, проявляється одна погана риса — возвеличувати все чуже та принижувати своє, бо у багатьох немає почуття національної гордості й свідомості.

У недалекому минулому італійці також масово виїжджали на заробітки в інші країни світу, а сьогодні повертаються на ці землі як туристи у бізнесових та родинних справах. А їхню країну «окуповують» мільйони іноземців-заробітчан, зокрема й українців, серед яких домінують жінки. Працюють співвітчизники найчастіше на тих «брудних» роботах, де італієць працювати не буде.

Кажуть, що встигнути здійснити все заплановане неможливо, так само як і робити кілька справ одночасно. Проте зустрічаються люди, котрі, якщо й не встигають займатись усім цікавим для них, то хоча б можуть реалізувати себе в різних життєвих позиціях. Голова Тернопільського обласного осередку ВМГО «Молодіжний центр працевлаштування» Христина Білінська є уособленням активної, працелюбної, суспільно-свідомої молодої людини, котра намагається брати від життя максимум позитиву. Взамін дівчина робить чимало корисного та необхідного для рідного міста.

- Розкажіть кілька слів про себе: де здобуваєте освіту, чим займаєтесь сьогодні?

- Я – студентка четвертого курсу психолого-педагогічного відділення Інституту педагогіки і психології Тернопільського національного педагогічного університету. Окрім того, очолюю ТОО ВМГО «Молодіжний центр працевлаштування, також я є членом студентської ради, де є головою відділу зовнішніх зв'язків. Також я – керівник наукового товариства психолого-педагогічного відділення Інституту психології та педагогіки. Зрештою, намагаюсь активно приймати участь в громадському та науковому житті.

- Які у Вас стосунки з батьками: контролюють Ваші дії чи дають простір для самовираження?

– У мене дуже хороші стосунки з батьками, тому «залізного», чіткого контролю немає. Якщо я щось прагну, вони розуміють, що це аргументоване рішення, яке є для мене важливим. Конфліктів щодо громадської діяльності або щодо інших акцій – у нас не виникає.

- Чим захоплюєтесь?

- Можна сказати, що я колекціоную особисті грамоти з різних напрямків діяльності. А оскільки мені дуже подобається наукова діяльність і я з радістю нею займаюсь, то багато грамот саме з цієї галузі. Зокрема мій напрямок — психофізіологія, яким займаюсь ще з дев'ятого класу. Для цього описала наукові статті, вигравала на різних конкурсах, але це є моїм хобі, котре йде окремо від навчання та громадської діяльності.

- Як відпочиваєте?

- Дуже люблю подорожувати. Коли я повертаюсь з мандрівки, у мене з'являється велике натхнення до праці. Тому найплідніший час роботи для мене — одразу після повернення з подорожі. Я їжджу як за кордон до своїх друзів, так і мандрую Україною. Ось минулого тижня повернулись з Чернігова.

- Тернопіль для Вас це... Яким уявляєте місто через 10-15 років?

- Тернопіль є містом чистим, охайним, красивим, має чудове озеро, ніде подібного й не побачиш. Я дуже люблю Тернопіль. А через 10 років, думаю, місто буде більш розвинутим, гармонійним, чистішим, сучаснішим.

- Які основні проблеми сучасної молоді? Як їх вирішити?

- Нейтральність та апатія до суспільного життя та відповідальності. До прикладу, мотивом для студентів можуть бути хороші оцінки або взагалі гучна компанія в нічних клубах, натомість про громадську діяльність ніхто й не згадує. Молоді люди хочуть отримувати великі гроші, проте не думають, як стати висококваліфікованими спеціалістами. Проблема молоді — в їхньому небажанні самовдосконалюватись, тобто вони бачать себе лише в однобічному напрямку й інші розглядати не хочуть. А зараз в одному напрямку дуже важко знайти роботу, повинна бути хоча б ще прикладна галузь науки.

Кожна молода людина може знайти себе в одній з громадських організацій, зайняти свою нішу, бути потрібним і побачити в собі інші якості.

У редакцію "20 хвилин" звернувся 22-річний тернополянин Олександр. Він вирішив розповісти історію свого кохання, щоб інші не повторювали його помилок.

Кохання окрилює, воно пробуджує найкращі якості та риси характеру, підносить людину до небес, переконують поети. Любов - це і саме життя, його наповнення, сенс, стверджують філософи. Разом із тим, кохання - мука, воно позбавляє спокою, змушує страждати, каже наш герой.

Мабуть, кожен із нас відчував симпатію, закоханість чи навіть кохання. Але мало хто був заручником нерозділеного кохання. Любові такої сильної, що змінює тебе, твій світогляд, ставлення до життя і водночас такої, що змушує кричати чи навіть плакати від безвиході...

Зараз юнак вважає, що коханню потрібно віддаватися цілком, а свої почуття потрібно проявляти повністю. Раніше ж наш герой не слухав свого серця - нічого доброго з цього не вийшло.

Сумніви були помилкою

Познайомилися вони восени, як зараз дуже часто буває, - в Інтернеті, на одному з сайтів для спілкування. Юнака вразила фотографія, де довге, розкішне волосся закривало обличчя дівчини... її звали Ірена. З перших хвилин віртуального спілкування Олександр, як розповідає, зрозумів, що дівчина особлива. Розум, простота, а головне - щирість і відкритість Ірени вражали хлопця.

- Перші емоції, які виникли при спілкуванні, неможливо передати - це був суцільний позитив, я дуже давно не відчував такого, просто розмовляючи з незнайомою людиною, - пригадує наш герой. - Така собі проста і розумна татова донечка. Я був у захваті.

Пройшло не більше тижня - і між Іренкою та Сашком виникли теплі стосунки. Юнак розповідає, що то був чудовий період його життя. Олександр - різкий і прямолінійний у спілкуванні зі всіма оточуючими, відчув, що він комусь відверто потрібний, що в стосунках можна не лише віддавати, а й брати. Хлопець, як сам розповідає, повністю віддався цим почуттям, цілковито довірився дівчині. І це його налякало...

Моя дорога дівчинко!

Пройде біля десяти років і, можливо, тобі Господь  пошле щастя стати Мамою. Це - головна мета земного життя кожної жінки. І, якщо ти хочеш стати справжньою мамою, а не мамою-зозулею або жінкою, що розгубилася, яка не знає що ж їй тепер робити, то для цього ти повинна готуватися все своє попереднє життя і тоді народження  дитини стане для тебе щастям, нічим не затьмареним на все життя, що залишилося.

Вже в дитинстві ти не повинна сидіти годинами біля телевізора, а повинна  більше рухатися, бувати на природі, укріплювати ноги, м'язи, щоб не було  плоскостопості, сколіозу, що часто зустрічається у дітей. Наслідком цих  захворювань буде остеохондроз вже у молодому віці, який у свою чергу приведе до судинних і інших захворювань в зрілому віці. Адже здорова мама краща, ніж хвора!

Подорослішавши, потрібно навчитися по-розумному вибирати друзів, оскільки мудре  народне прислів'я свідчить: «З ким поведешся, від того і наберешся». Погані  звички, як заразливі хвороби, прилипливі. І не треба думати, що ти  перевиховаєш подругу або друга, якщо ти «правильна».

Частіше буває навпаки, з витікаючими з цього наслідками. Особливо це стосується друзів, що вживають алкоголь, палять і приймають наркотики.

Не одурюй себе - тобі не під силу впоратись з такими пристрастями твоїх «друзів», швидше ти сама набудеш  згубних звичок, є багато таких прикладів в житті, і це все відіб'ється на здоров'ї твоїх майбутніх дітей.

Тобі потрібно пам'ятати про режим дня, спати достатньо, оскільки якщо людина постійно не висипляється, у неї буде невроз.

А це приведе до низького імунітету, фізичного і духовного. Невротика легко загнати в депресію, умовити покурити, випити і так далі, начебто для заспокоєння.

А таке «заспокоєння» заганяє людину в нові проблеми і робить рабом поганих звичок. Зрозуміло, що для майбутньої дитини від цього мало користі.

Треба правильно харчуватися, оскільки з їжі ми черпаємо сили для життя, та навряд чи наші сили і здоров'я покращають від чіпсів, кирієшок, кока-коли, а ось що потрібне  - так це овочі, ягоди, фрукти.

Про це треба пам'ятати завжди! Не забувати про  йод, оскільки живучи далеко від моря, де навіть в повітрі, рослинах, не говорячи вже про саме море, багато йоду, ми отримуємо 1/3 добової норми йоду.

В результаті  ми маємо низький тиск, суху шкіру, випадання волосся, мерзлякуватість, стомлюваність, прикушення щік і язика, вегетососудинну дистонію, дисбактеріоз, низький імунітет, мастопатії, порушення в статевій системі, не  виношування вагітності.

Начебто дрібниця йод, так? А скільки наслідків. Значить треба недолік йоду заповнювати, особливо про це треба пам'ятати, коли  ти готуватимешся до материнства, адже іноді це приводить навіть до недоумства  новонародженого.

Багато підлітків, надивившись фільмів і телешоу, рано починають палити. І ось ця отрута - нікотин йде у всі клітинки організму, включається в обмін  речовин і поневолює організм людини, розум, волю. Те ж саме роблять алкоголь,  наркотики.

Людина стає рабом своєї пристрасті і навіть в критичних ситуаціях (хвороба, операція) не може відмовитися від неї. Хоча на початку все здається весело, цікаво, «по-кайфу». Багато хто говорить: «Захочу - кину», але  хитрі ці пристрасті. Людина не може захотіти кинути і весь час шукає причини, щоб продовжувати потурати своїм пристрастям.

Але якщо ти не можеш кинути палити, вживати алкоголь, наркотики, то, яке ж майбутнє ти готуєш своїй дитині? Адже ти для неї - будиночок, в якому все повинно бути пристосовано для її розвитку.

Що матиме твоя дитина, якщо кожна твоя клітина, весь організм просочені отрутою? Отрутою!