• datalife engine
    • ВІДБУЛАСЯ 25 ЮВІЛЕЙНА ПРОЩА ДО УНЕВА18 – 20 травня відбулася 25 ювілейна молодіжна Проща зі Львова до Свято – Успенської Унівської Лаври.
         Розпочалася вона Архиєрейською Літургією у храмі Архистратига Михаїла, яку очолив Ариєписком і Митрополит Львівський Ігор Возняк. Отримавши благословення, близько 700 прочан вирушили в дорогу. Особливістю цієї прощі стало те, що майже впродовж двох днів падав рясний дощ. Шлях був важким, але молодь завжди підтримувала молитовний дух, поєднанні з бадьорим настроєм та взаємною допомогою.

    • Відбувся Турнір з міні-футболу на Кубок о.Омеляна Ковча  19 травня, у Перемишлянах, на спортивному майданчику зі штучним покриттям, відбувся турнір з міні-футболу на Кубок о.Омеляна Ковча серед юнаків Перемишлянського деканату 2003-2005 років народження. Традиційно спортивний захід розпочався спільною молитвою. Відтак з вітальним словом до учасників звернувся о.Віктор. Опісля головний суддя Ярослав Грега повідомив правила гри та заохотив юнаків до етичної поведінки на полі.

    • Тиждень християнської РодиниВід 13 до 20 травня на парафії святого Миколая проходив тиждень християнської Родини. Починаючи від неділі, після кожного вечірнього богослужіння, роздумували над актуальними питаннями християнської родини.
        А 20 травня спільноти парафії зібралися на спільний подячний Молебень до Богородиці. Після цього відбувся перегляд двох документальних фільмів на тему: "Стосунки між батьками та дітьми".

    • 10 ПРИЧИН ВИРУШИТИ НА ПРОЩУ ДО УНЕВАУже в п’ятницю вирушає ювілейна піша проща до Унева. Чи варто Тобі приєднатися? Варто! І ось чому.
      Перше чого навчить Тебе проща – вдячності, довіри до Бога і відкритості до людей. Бо не знаєш де зупинишся, де заночуєш, але наповнишся впевненістю у тому, що в Бога все під контролем і Він про все подбає.

    • Свято МатеріДень Матері – велике свято, коли можна нагадати найдорожчій людині про те, що ви її любите, поважаєте і цінуєте. Відтак у цей день наша спільнота "Адонай" після кожної Літургії привітала Матерів.

    • Наш хор у с.Осталовичі 13 травня наш церковний хор відвідав парафію Преображення Господнього с.Осталовичі, де відспівали урочисту Божественну Літургію та Молебень до Пресвятої Богородиці.

    • ВІТАЄМО З ДНЕМ МАТЕРІЗаснула мати з сином на руках ,
      Під тихий стукіт рідного серденька...
      З солодким ароматом на губах
      Цілованих тих ручечок маленьких...

    • «Правило 3 хвилин»: для щастя вашого і вашої дитиниБуквально за лічені хвилини в нашому житті може змінитися багато що. Це, зокрема, підтверджує Наталія Сиротич, практикуючий психолог, керівник Центру роботи з дітьми та молоддю «Карітасу Київ». Вона щодня допомагає родинам переселенців зі сходу України та сім’ям, що потрапили у скрутні життєві обставини. Наталія поділилася з «Українською  правдою. Життя» своїм досвідом та розповіла, як дорослим завжди знаходити спільну мову зі своїми нащадками.

    • Чому більшість людей ніколи не чують те, що говорить Бог? Бо вони ніколи не зменшують швидкість, щоб дозволити Господові говорити до них.
      Поспіх — це смерть молитви! Ви повинні сповільнитися, заспокоїтися і терпляче чекати.

    • будьмо вдячними Богові за все: що маємо, і чого не маємо! Дуже слушну річ сказав один психолог пані, яка гірко перераховувала, чого у неї немає:  
      - Справжніх друзів немає. Доброї зарплатні немає. Машини пристойної немає. Квартири гідної немає. Молодості вже немає. І надії немає все це отримати коли-небудь.

    • Цікава історія......Якось запитали у Сократа, чи знає він, що про нього говорять люди ....
      Зачекай, сказав Сократ. Перш, ніж ти мені розкажеш, що про мене говорять люди, просій ці балачки через три сита.


    • ПРИТЧА ПРО НАШІ ПЛАНИНа одному з пагорбів росли три дерева. Одного разу вони розговорилися про свої надії і мрії.

      Перше дерево сказало: «Коли не будь я хотіло би стати шкатулкою для скарбів. Мене заповнили б золотом, сріблом і дорогоцінними каменями. Мене прикрасили б різьбленням, і кожен би бачив мою красу».

      Друге дерево сказало: «Я хотіло би стати потужним кораблем. Я перевозило б царів і цариць по хвилях в усі куточки землі. Всі відчували б себе в безпеці через мою міцність».

      Третє дерево сказало: «Я хотіло би вирости і стати найпотужнішим і високим деревом у лісі. Люди б бачили мене на вершині пагорба, милувалися б моїми гілками і думали б про Бога і про те, як близько я до Нього. Я стало б найбільшим деревом всіх часів і народів, і люди завжди б пам’ятали мене».

    Єрм. Юстин Бойко

    Дорогі у Христі, сьогодні ми вирушаємо до Святоуспенської Унівської Лаври прощею, яка є ювілейною, себто ХХ з черги. Перша відбулася у 1991 році з ініціативи Марійської Дружини храму св. Архистратига Михаїла, що у Львові під духовним проводом єрм. Йосифа Міляна (на даний час єпископа-помічника Київської Архиєпархії УГКЦ). Протягом ось цих 20-років змінилося не одне покоління прочан, але незмінним залишається одне – місце паломництва. Пресвята Богородиця, що об’явилася в Уневі щороку кличе нас до себе, щоб ми знову і знову змогли побачити особливу присутність Божу у нашому житті, житті нашого Hароду та цілого світу. Христові слова «ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20) повинні стати великою заохотою у тому, щоб варто жити з Богом і для Бога. Саме з цього починає людське життя набирати сенсу, коли у його центрі стоїть Господь!

    Цьогорічна проща є присвячена темі Слова Божого у житті людини. Саме її розкриватимуть перед нами заздалегідь запрошені духовні провідники. Основною спонукою у виборі цієї теми стало звернення Постійного Синоду УГКЦ у тому, щоб належним чином приготуватися до святкування 1025 ліття хрещення Руси-України, яке святкуватимемо у 2013 році. 2011 рік Синодальні Отці закликають присвятити саме роздумам на роллю Божого Слова у нашому житті. Залишаючи завдання розкриття цієї теми особам, яких ми запросили наперед, а також координаторам груп, які з разом з Вами спробують зглибити її у часі біблійних читань, хочу поділитися з Вами кількома думками відносно цього.

    Чим є Слово Боже і яке значення воно має у моєму житті? Це питання належить до основних, яке повинен собі щодня ставити християнин. Адже автором цього слова не є людина, але Бог, який «задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. і був розп'ятий…і страждав, і був похований… і воскрес у третій день…і вдруге прийде судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця». Ця правда про Господа, яку ми щодня визнаємо у «Вірую» підчас Святої Літургії виразно показує нам, що Бог не є байдужим, пасивним, щодо життя людини, але є люблячим Батьком, який піклується про кожного, щоб кожному відкрити двері життя вічного. З огляду на це і Слова Божі, які ми читаємо у Святому Письмі говорять нам передовсім про життя вічне і про те, як нам його осягнути.

    Період історії, у якому живемо характеризують дві досить цікаві тенденції. З однієї сторони усе людство стремить до того, щоб уможливити людині вічне життя. Щоб це побачити, не потрібно йти далеко. Вистачає поглянути на постійні пошуки безсмертя у сучасних наукових експериментах, особливо медичних. Людина щораз то більше бажає бути вічно молодою, красивою. З іншої сторони не можна не зауважити і другої тенденції, яка намагається немовби викинути Бога з життя людини через надмірну рекламу дочасного і відкинення усього того, що є пов’язане з Ним.

    «Живи теперішньою хвилиною» - такі слова можна досить часто почути тепер. Вони самі у собі не є погані, але коли вони не сповнені вірою у життя вічне з Господом, то вони можуть стати для сучасної людини однією із форм втечі від насущних питань людського життя. Адже ж правда про те, що існує життя вічне є великою заохотою у тому, щоб змінювати час, історію, країну, землю, у якій живемо. Саме свідомість того, що існує життя вічне з Господом і що Господь діє у житті кожної людини, спонукало не одне покоління людей, особливо християн творити, жити, працювати. Погляньмо хоча б на твори архітектури побудовані давним давно, якими ми милуємося до сих пір, або на музичні твори, які до наших днів не втрачають своєї популярності. Ось ця «невмирущість» згаданих творів криється передовсім у тому, що люди, які їх творили були наскрізь просякнуті вірою у життя вічне з Господом! Саме віра у те, що життя вічне і Бог є однією і тією ж істиною спонукала їх відкривати двері майбутнього ще у цьому світі!

    Святоуспенська Унівська Лавра

    25-27 серпня 2011 року відбудеться триденна піша проща до Святоуспенської Унівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ. Цьогорічна проща стане ювілейною, XX з черги, і буде присвячена темі ролі «Слова Божого у житті людини».

    Біблійним ж мотивом стануть слова Апостола Петра з Євангелії від Йоана 6,68: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе – слова життя вічного». Тема цьогорічної прощі є відповіддю на заклик Отців Постійного Синоду УГКЦ присвятити 2011 рік роздумам над Словом Божим (Керигмою) у рамках трьохлітнього приготування до 1025 ліття Хрещення Руси-України. З огляду на це, протягом  усього маршруту запрошені відомі постаті українського духовенства ділитимуться з прочанами своїми роздумами на цю тему. Окрім цього, вибраній темі будуть присвячені біблійні читання у 30-и прочанських групах. Більш детально з програмою прощі можна ознайомитися на сайті http://lavra.studyty.org.ua.

    Монахи Студити щиросердечно запрошують усіх бажаючих взяти участь у прощі та розділити радість храмового празника Лаври Успення Пресвятої Богородиці

    20 серпня 2011 року, з нагоди 20-тя Незалежності України, відбулася перша молодіжна піша проща під назвою «Християнська молодь – майбутнє України» до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, яка знаходиться у с. Тучне Перемишлянського деканату, що є одним із відпустових місць Стрийської єпархії.
    У прощі взяла участь парафіяльна молодь трьох деканатів: Перемишлянського (храм Св. Миколая (м. Перемишляни) та парафій с. Мерещів, Брюховичі, Осталовичі, Добряничі, Розсохи, Тучне), Унівського (парафія с. Ладанці) та Бібрського (парафія с. Підгородище ). Загалом було 180 учасників.

    Паломництво розпочалося о 7:00 год. ранку біля храму св. Миколая м. Перемишлян. Відтак прочани вирушили за маршрутом Перемишляни-Мерещів-Осталовичі-Розсохи-Тучне.

    В часі Божественої Літургії о. Дмитро Тхір, сотрудник парафії Св. Миколая у Перемишлянах, виголосив проповідь, у якій розкрив значення, а разом з тим і потребу, у здійсненні прощ до святих місць.

    По закінченні Літургії ієреї разом із прочанами помолились до Богородиці прославленої у Тучнянській чудотворній іконі, після чого, о. Андрій Соколовський, адміністратор даної парафіії, виголосив духовну науку, в якій заохотив прочан повсякчасно просити заступництва у Пресвятої Богородиці.

    Відтак молодь храму св. Миколая м. Перемишлян розповіла усім присутнім про світлу постать блаженного о. Еміліяна Ковча, який народився саме цього дня.

    ЗВЕРНЕННЯ
    Блаженнішого СВЯТОСЛАВА,
    Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ,
    з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України


    Дорогі в Христі співвітчизники!


    З нагоди 20-ї річниці державної Незалежності України щиросердечно вітаю всіх вас, в Україні та на поселеннях сущих, і єднаюся з вами у подячній молитві до Всемогутнього Господа за неоціненний дар свободи для рідного народу і нашої держави. Цими днями ми також згадуємо із вдячністю наших славних попередників, які століттями підносили свої молитви до Неба: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!». Вшановуємо рівно ж і тих, хто боровся за здобуття цієї незалежності, складаючи до вівтаря Вітчизни плоди своєї жертовної праці, а часто і цвіт свого молодечого життя. Хай воздасть Господь своїми щедротами тим, хто передав нам цю почесну естафету державотворення.

    Святкування нашого національного ювілею – це не лише причина для радості та вдячності, а й прекрасна нагода для глибших роздумів над тим, якої держави ми хочемо і потребуємо. Напевно, не помилимося, якщо ствердимо, що бажаємо жити в державі, в якій основними засадами соціального, економічного, політичного та інших вимірів життя народу є чесність, справедливість і відповідальність.

    Чесність і справедливість є різними гранями однієї й тієї ж сутності. Суспільна справедливість ґрунтується на особистій чесності, а чесні громадяни є надійною опорою справедливої влади. Творячи старозавітний Ізраїль як боговибраний народ, Господь дає Мойсеєві такий наказ: «Суддів та урядників настановиш собі в усіх містах своїх, які Господь, Бог твій, дає тобі по племенах твоїх, і вони будуть судити народ справедливим судом. Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. Ти мусиш чинити по щирій правді, щоб жити на світі й безпечно володіти землею, що її Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор. 16, 18-20).

    Жодна держава не може існувати, розвиватися і забезпечувати належні права своїм громадянам, якщо не посідає неупередженого та справедливого судочинства. Ізраїльський цар Йосафат, який після перемоги над ворогами, що гнітили його народ, намагався побудувати вільне суспільство, дав суддям такий наказ: «Дивіться, що ви робите: ви бо чините суд не для людей, а для Господа, і він при вас, коли ви судите. Нехай, отже, буде на вас страх Господній: дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, нема неправди, ні сторонничости, ані підкупства» (2 Хр. 19, 6-7). Саме Божий Закон, як показує історія визволення Ізраїлю з єгипетської неволі, є дорогою до свободи та обітованої землі.

    "Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитаємо
    пречистого Твого Тіла преславне Преображення"
    (Величання на утрені празника).

    Шостого серпня наша Церква святкує празник світлого Господнього Преображення. Завдання цього празника — звеличувати славну подію Преображення з життя Ісуса Христа, яке деякі святі Отці називають другим Богоявленням. Важливість події видно з того, що її записали аж три євангелисти: Матей, Марко й Лука. Тож погляньмо на подію Преображення, на установлення празника та на дух його богослужби. 

    ПОДІЯ ПРЕОБРАЖЕННЯ

    Христова прилюдна діяльність закінчується. Невдовзі наступлять Його муки і смерть. Хоча апостоли вірили, що Ісус це Богом посланий Месія і ту віру прилюдно визнали устами апостола Петра, все-таки їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче скріпити їхню віру надзвичайним актом. Тому через кілька днів після того, як предсказав їм свої страсті і смерть, Він бере із собою Петра, Якова й Йоана, виходить з ними на гору Тавор і тут на молитві привідкриває перед ними промінчик Свого божества. Святий євангелист Матей про чудесну Христову переміну каже: "І преобразився перед ними: Обличчя Його засяяло наче сонце, і одежа побіліла наче світло" (17, 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей і Ілля і розмовляли з Ним про Його смерть. Апостол Петро, захоплений блиском Христової слави, вигукує: "Господи, добре нам тут бути!" А втім, як при Христовому хрещенні в Йордані, так і тут почули голос з неба: "Це — мій улюблений Син, що Його я вподобав: Його слухайте" (Мт. 17, 5). Святе Євангеліє нічого не говорить про місце Христового Преображення. Зате християнська традиція з IV ст. загально приймає, що тим місцем була гора Тавор.

    Чому Ісус Христос тільки трьом вищеназваним учням показав славу свого божества? На думку святого Йоана Дамаскина, Христос узяв із собою Петра, щоб той, хто прилюдно визнав Христове божество, почув підтвердження свого визнання і від Небесного Отця. Господь узяв на Тавор Якова, бо той мав бути першим єпископом Єрусалима і першим з апостолів повинен був віддати своє життя за Христа. Укінці Спаситель зробив свідком Своєї переміни й апостола Йоана, бо той був його улюбленим учнем і дівственник. Євангелист Йоан, збагнувши Христове божество на Таворі, опісля у своєму Євангелію писав: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог" (1, 1).

    Усі три апостоли, свідки Христової слави на Таворі, будуть опісля свідками і Його агонії в Оливнім Городі. Як глибоко Христова переміна записалася в їхніх серцях видно з того, що вони писали про неї через багато років. Апостол Петро у другому посланні віру в Христа скріплює згадкою про Його славне Преображення, кажучи, що вони були "наочними свідками Його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: "Це мій Син любий, якого я вподобав". І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі" (11, 1, 16-18). А святий євангелист Йоан із захопленням писатиме у своєму Євангелію: "І ми славу Його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого" (1, 14). 

    ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

    Святкування цього празника сягає IV ст. У цей час свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, збудувала храм на горі Тавор на честь Господнього Преображення. У кінці XI сторіччя хрестоносці знайшли на Таворі аж кілька церков і монастирів. Та в XIII столітті прийшли магометани і все понищили. Єрусалимський патріярх Кирило II у 1860 році на руїнах давньої церкви збудував новий храм. У 1923 році на Таворі побудовано величаву базиліку Господнього Преображення.

    З VI ст. цей празник урочисто святкують у Східній Церкві під назвою Господнього Преображення. У Західній Сирії у VIII столітті він називався Празником Тавору.

    Первісно празник Преображення святкували в лютому. Однак через те, що цей радісний празник звичайно випадав у час Великого посту, а це не відповідало духові посту й покути, його перенесено на шосте серпня. Чому якраз на цей день? Історик Євсевій і святий Йоан Дамаскин вважають, що Господнє Преображення відбулося за 40 днів перед Христовою смертю. Тож свята Церква, дотримуючись цієї думки, перенесла празник з лютого на 6 серпня тому, що через 40 днів, тобто 14 вересня, випадає празник Воздвиження Чесного хреста — пам'ять Христових мук і смерти.

    Зі Сходу празник Преображення приходить на Захід десь у VII-VIII століттях. Тут він дуже повільно входив у практику, його святкували в різні часи і ще в XII столітті він не був загальним. Папа Каліст III у 1457 році поширив цей празник на усю Західну Церкву і наказав святкувати його 6 серпня у пам'ять перемоги над турками під Білгородом. Цю перемогу здобули 22 липня 1456 року, але вістка про неї дійшла до Риму щойно 6 серпня. Вірмени святкують Господнє Преображення у 7 неділю після Зіслання Святого Духа.

    Празник Преображення належить до 12 великих празників нашої Церкви. Він має один день перед- і сім днів попразденства. Стихири й канони празника уклали святий Йоан Дамаскин і Косма Маюмський (VIII ст. ). 

    Празник припадає на той час, коли дозрівають плоди. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків земних плодів. Цей звичай християнська Церква перейняла від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. У Книзі Виходу читаємо: "Щонайкраще з первоплоду землі твоєї приноситимеш у дім Господа, Бога Твого" (23, 19). "Як увійдете в землю, — сказано в книзі Левіт, — що оце хочу вам дати, і там жатимете жниво, то принесете сніп, первоплід ваших жнив, священикові" (23, 10).

    Звичай благословляти в церкві перші плоди вже приписують Апостольські правила з кінця III століття. Апостольські постанови (IV ст. ) мають молитву на освячення плодів. Помісний Синод у Картагені з 318 року у 46 правилі дає приписи про плоди, які приносили до церкви. Шостий Вселенський Собор 691 року говорить про благословення плодів винограду і пшениці. У типіках Великої Царгородської Церкви з ІХ-Х ст. й Евергетицькому з X ст. нема згадки про благословення винограду.

    У Греції в серпні дозрівають виноград і пшениця. Тому був звичай, за яким на празник Господнього Преображення благословляли в церкві виноград і колоски пшениці. У нас на Русі-Україні виноград замінили яблуками й иншими плодами.

    ДУХ БОГОСЛУЖБИ ПРАЗНИКА

    З богослужби празника випромінює духовна радість, подив Христовій величі, силі й славі та прослава Його божества.

    Господнє Преображення несе всім вірним неземну радість. "Все днесь наповнилося радістю, — співаємо на утрені, — бо Христос преобразився перед учнями". А з тією радістю йде в парі великий подив для сили і слави переміненого Христа. "Перед Твоєю смертю, Господи, — каже стихира на вечірні, — в часі Твого Преображення гора стала небом і облак простягнувся наче намет, і Отець свідчив про Тебе. Там був Петро з Яковом і Йоаном, які мали бути з Тобою при Твоїм ув'язненні, щоб, бачивши Твої чуда, не побоялися Твоїх страстей". На стихословії утрені читаємо: "Ісусе, Ти перемінився на горі Тавор і світлий облак прийнявши вид намету покрив апостолів Твоєю славою. А вони, безначальний Спасе Христе Боже, впали на землю, бо не могли знести світлости недоступної слави Твого обличчя. Ти, що тоді засіяв їм своїм світлом, просвіти душі наші". 

    Та головний зміст і мета празника Преображення є глибоко догматична: визнати і прославити Христове божество. На стиховні утрені передпразденства читаємо: "Прийдіть, вийдім на святу гору і вірою побачимо пресвітле Господнє Преображення. Йому вірно поклонімся і закличмо: "Ти Бог єдиний, що воплотився і обожив людський рід". "Той, Хто колись, — каже стихира на вечірні, — говорив з Мойсеєм символами на горі Синай "Я є Той, Хто є", сьогодні на Таворській горі преобразився перед учнями..., говорячи з Христом Мойсей і Ілля засвідчили, що Він є Господом живих і мертвих та що Він — Бог, який говорив колись через Закон і Пророків". На хвалитних стихирах утрені ми Його славимо: "Ти, що від віків є Бог — Слово, який одягаєшся світлом наче ризою, преобразився перед своїми учнями, та понад сонце, Ти Спасе, засіяв". У шостій пісні канону сказано: "Тебе пізнали славні апостоли як Бога на Таворі, Христе, зчудувалися і приклонили свої коліна".

    Маючи перед очима славу Христового божества, свята Церква закликає своїх вірних, щоб духом вийшли на гору Тавор і були свідками Його переміни: "Прийдіть, — каже литійна стихира, — вийдім на гору Господню, у дім Бога нашого, і побачимо славу Його Преображення, славу як Єдинородного від Отця. Приймім світло від світла та піднесені духом, Тройцю Єдиносущну прославмо на віки".

     

    о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

    Християни перших віків завжди готувалися постом і молитвою до великих празників. З цієї священної практики з часом розвинулися коротші чи довші пости. Насамперед це Великий піст перед світлим празником Господньої Пасхи. Перед празником Христового Різдва ввійшов у звичай піст Пилипівки. З особливого культу до святих верховних апостолів Петра й Павла виник піст Петрівки. А вкінці прийшов наймолодший з чотирьох річних постів — піст Успенський. Ним ми приготовляємо себе до найбільшого празника Пресвятої Богородиці, її святого Успення. Так ми наслідуємо пости й молитви Пречистої Діви Марії, якими вона готувалася до зустрічі Свого Божого Сина у Своєму святому Успенні. Успенський піст відомий у нас також як Богородичний, Спасо-Богородичний, чи Спасівка. Звернемо увагу на історію цього посту, тривання та його практику у перших віках християнської Руси-України.

    ІСТОРІЯ УСПЕНСЬКОГО ПОСТУ

    Перші згадки про Успенський піст маємо щойно з IX століття. Як Петрівка й Пилипівка, так і цей піст увійшов у практику не дорогою церковного законодавства, а через звичай. З цієї причини у Греції було багато суперечок як щодо існування цього посту, так і щодо його приписів і тривання.

    Про цей піст нічого не згадує Евергетицький устав з XI ст. ані устав царгородського Пантократорського монастиря з 1136 року. 

    Подібно й Устави святого Теодора Студита і святого Атанасія Атонського ще до XIV сторіччя не говорять про Успенський піст. З давніх типіконів першу згадку про Спасівку має типікон грецького Николо-Касулянського монастиря з XII ст. в Калабрії, Італія. Тут на перше серпня є така заввага: "Царгородський патріярх Миколай І (895-925) про Чотиридесятницю Успення Пресвятої Богородиці: "Є в нас ще инший піст, званий Пресвятої Богородиці, що починається першого серпня і про який згадує Сьомий Собор у Нікеї 920 року".

    Ранішу згадку про Богородичний піст знаходимо в посланні папи Миколая І (858-867) до болгар, де він пише: "Свята римська Церква має з давніх-давен звичай дотримуватися таких постів: 40 днів перед Пасхою, після П'ятдесятниці, перед Успенням Богородиці, а також перед празником Господнього Різдва". В автентичності цього послання деякі автори сумніваються.

    У творі "Про три Чотиридесятниці", що його приписують антіохійському патріярхові Анастасієві Синаїтові (VI ст. ) говориться про Успенський піст як такий, що відділився від Петрівки, бо вона первісно тривала від неділі Всіх святих до празника Успення, а відтак з Петрівки був відокремлений липень.

    Атонські монахи приблизно в 1085 році запитували царгородського патріярха Миколая Граматика про пости, а особливо про Успенський піст. Відповідь патріярха була така: "У серпні був перед тим піст, але його перенесено, щоб не сходився з поганським постом, що був у тому часі. Одначе і тепер ще багато людей постять у тому часі, щоб оберегти себе від недуг".

    Успенський піст у візантійській державі в ХІ-ХІІ століттях почав щораз більше входити в життя. Архиєпископ Палестинської Кесарії Анастасій, що жив близько 1090 року, щоб заохотити вірних до зберігання цього посту, видає про нього окрему розвідку, у якій пише: "Піст перед Успенням Пресвятої Богородиці передали нам святі Отці й божественні патріярхи, його чесно дотримуються усі міста і країни православних, а передусім велике й щасливе місто Константинополь та Велика Церква". Укінці, автор робить висновок, що цей піст уже був у практиці ще до цісаря Лева Мудрого (886-911). Успенський піст був темою нарад Царгородського Собору 1166 року за патріярха Луки Хрисоверга (1156-1169) і цісаря Мануїла Комнена (1143-1180). Собор підтвердив практику цього посту.

    ТРИВАННЯ І ПРИПИСИ СПАСІВКИ

    У грецькій Церкві довгий час не було погоджености як щодо тривання Петрівки і Пилипівки, так і Успенського посту. Патріярх Вальсамсу († 1204) подає, що за його часів одні дотримувалися всіх трьох постів, тобто Петрівки, Спасівки і Пилипівки, і що їхня тривалість була така сама, що й сьогодні, а инші дотримувалися тільки Петрівки й Пилипівки, а про Успенський піст і чути не хотіли. Він у своїх посланнях захищає Богородичний піст і наказує його зберігати. Притім покликується на Царгородський Собор 1166 року, який цей піст не лише підтвердив, але й визначив його час — від 1 до 15 серпня. 

    Успенський піст у давнину був строгіший від Петрівки й Пилипівки, але лагідніший, ніж Великий піст. У понеділок, середу й п'ятницю цього посту наказано споживати суху їжу, тобто хліб, воду й сушені овочі, а у вівторок і четвер дозволялася варена їжа, але без олії. У суботу й неділю був дозвіл на вино й оливу, а в день Господнього Преображення — і на рибу.

    Львівський Синод 1891 року дає однакові приписи щодо Петрівки, Спасівки й Пилипівки, а саме: у понеділок, середу й п'ятницю Собор дозволяє набіл, а в инші чотири дні тижня їсти м'ясо. У ці чотири дні духовні особи мають перед обідом і вечерею проказувати 50 псалом, а миряни зобов'язані відмовити 5 разів "Отче наш" і 5 разів "Богородице Діво".

    УСПЕНСЬКИЙ ПІСТ У РУСІ-УКРАЇНІ

    Як у греків, так і в нас якийсь час не було єдиної думки щодо згаданих постів. Насправді про ті пости в нас маємо вже свідчення з другої половини XI століття, але вони незрозумілі і деколи собі протирічать. Київський митрополит Георгій (1072) у своєму Білеческім Уставі каже, що за його часів були в нас всі три згадані пости. Петрівка й Пилипівка починалися в той самий час, що й сьогодні, а Успенський піст деякі скорочували. Митрополит Георгій наказує дотримуватися Богородичного посту від 1 до 15 серпня (§ 14), але про його приписи нічого не говорить. Зате у Студитському Уставі патріярха Олексія, що його в нас завів преподобний Теодосій Печерський за часів митрополита Георгія, сказано тільки про Різдвяний піст, а про Петрів і Успенський нічого. Саме тому деякі люди не лише його скорочували, але й зовсім не визнавали. Подібно й невідомі нам три автори "Учительних Слів" домонгольської доби говорять тільки про Петрівку й Пилипівку, а про Спасівку не згадують. 

    Після нападу монголів нам відомі два свідчення стосовно цих трьох постів: митрополита Максима (1283-1305) і митрополита Фотія (1408-1431). Митрополит Максим у своєму "Правилі" для цілої руської Церкви подає потрібні приписи стосовно різних постів та їхніх часів. Про три пости він пише: "Ще передали нам святі Собори піст святих апостолів. І коли празник святих апостолів випаде в середу або п'ятницю, то не можна християнам їсти м'яса, а празнувати святий день і їсти рибу... Також установили піст у серпні перед Успенням святої Богородиці. Першого дня серпня, в який би день він і не випав, не їсти м'яса ані риби. У празник Пресвятої Богородиці, якщо випаде в середу або п'ятницю, не можна їсти м'яса, але задля Пресвятої Богородиці дозволяється їсти рибу... І установили піст упродовж сорока днів перед святим і великим таїнством Різдва тіла Господа нашого Ісуса Христа". Митрополит Максим не згадує про Великий піст, бо щодо нього не було сумнівів чи суперечок. "Правило" митр. Максима, розіслане по всій руській Церкві, було для всіх обов'язковим і майже ціле століття в тій справі вже не було якихось розходжень.

    Митрополит Фотій у своєму посланні до всього духовенства нагадує священикам, щоб вони вчили нарід свято зберігати всі чотири пости: Великий, Петрів, Успенський і Різдвяний.

     

    о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

    Життя мене, заробітчанина з Надвірни, закинуло далеко від рідного краю — в середньовічні квартали Неаполя, і тільки один Бог знає, як важко щирому українцеві тут, на чужині, притамувавши біль у серці, щоденно жити й працювати із сумом і тугою за рідною землею.

    У Неаполі немає кварталу, вулиці, де б не працювали та не жили українці. Майже в кожному селі, містечку Італії можна зустріти наших заробітчан. Приїжджаємо ми в цю невідомість на рік, а осідаємо на роки, а дехто з нас — на все життя. Одиниці повертаються на Батьківщину, а сотні виїжджають. Тут можна побачити людей різних спеціальностей — від кваліфікованого будівельника до професора. Нас об'єднує одна мета — поліпшити свій добробут, допомогти родичам і швидше повернутись на рідну землю. Проте роки біжать, а ціни в Україні, на жаль, випереджають наше життя в Італії.

    Чим нас так приваблює Італія? Насамперед, це країна Європи з відносно високим рівнем життя, де можна знайти роботу, краще оплачувану, ніж у нас. І в свята, і в неділю, коли в церквах дзвони б'ють, — українець працює. Адже кожен втрачений день, година — то гроші. Але кількість робочих місць скорочується, бо економічна криза охопила цей край, як і всю Європу.

    Неабияку роль відіграють створені для бідних людей (в т. ч. і для заробітчан) «Карітаси», де можна безкоштовно поїсти, одягнутись, отримати медичну допомогу, а інколи і переночувати, ще й на дорогу дають пайки. Є в Неаполі й українські церкви, до яких горнуться і в яких єднаються в громади відірвані від дому і родин українці. Часто тут шукають роботу, розраду, допомогу в разі раптової смерті співвітчизників, хвороби і т. п. Для нас у Неаполі відкрито консульство, працюють свої супермаркети, магазини, кафе, ресторани, офіси і т. п., де можна придбати продукцію під українською маркою, але виготовлену здебільшого в Німеччині або Польщі.

    Принцип життя тут такий: чим багатій живе заможніше, тим бідняк багатший. Це суспільство, де немає дуже багатих і дуже бідних людей.

    Реальність заробітків за кордоном жорстока. В італійців, а особливо в неаполітанців, є свої плюси й мінуси, культура і ментальність. Ставляться до нас тут як до третьосортних, нарівні з громадянами країн Латинської Америки, Африки й Азії. Та ми працюємо на їхній землі... До Італії нас ніхто не просив. Дуже часто серед наших людей у Неаполі можна почути вислови: «Які українці всі погані, а я хороший» або від деяких заробітчан, що відчули так званий смак солодкого життя в Італії, лунають брутальні звинувачення на адресу України. На що так і хочеться відповісти їм словами письменника Бориса Грінченка: «Україна ще не вмерла, але може вмерти, Ви самі її, ледачі, ведете до смерти». Уповаєм на втрачену віру до державних мужів. Та забуваємо запитати самих себе: а що я зробив для того, щоб не бути рабом в Україні і третьосортною людиною за кордоном? Усюди, де б ми не працювали, нас поважають за нашу працьовитість, розум і толерантність, тільки ми самі себе не поважаємо. У нас, українців, проявляється одна погана риса — возвеличувати все чуже та принижувати своє, бо у багатьох немає почуття національної гордості й свідомості.

    У недалекому минулому італійці також масово виїжджали на заробітки в інші країни світу, а сьогодні повертаються на ці землі як туристи у бізнесових та родинних справах. А їхню країну «окуповують» мільйони іноземців-заробітчан, зокрема й українців, серед яких домінують жінки. Працюють співвітчизники найчастіше на тих «брудних» роботах, де італієць працювати не буде.

    Кажуть, що встигнути здійснити все заплановане неможливо, так само як і робити кілька справ одночасно. Проте зустрічаються люди, котрі, якщо й не встигають займатись усім цікавим для них, то хоча б можуть реалізувати себе в різних життєвих позиціях. Голова Тернопільського обласного осередку ВМГО «Молодіжний центр працевлаштування» Христина Білінська є уособленням активної, працелюбної, суспільно-свідомої молодої людини, котра намагається брати від життя максимум позитиву. Взамін дівчина робить чимало корисного та необхідного для рідного міста.

    - Розкажіть кілька слів про себе: де здобуваєте освіту, чим займаєтесь сьогодні?

    - Я – студентка четвертого курсу психолого-педагогічного відділення Інституту педагогіки і психології Тернопільського національного педагогічного університету. Окрім того, очолюю ТОО ВМГО «Молодіжний центр працевлаштування, також я є членом студентської ради, де є головою відділу зовнішніх зв'язків. Також я – керівник наукового товариства психолого-педагогічного відділення Інституту психології та педагогіки. Зрештою, намагаюсь активно приймати участь в громадському та науковому житті.

    - Які у Вас стосунки з батьками: контролюють Ваші дії чи дають простір для самовираження?

    – У мене дуже хороші стосунки з батьками, тому «залізного», чіткого контролю немає. Якщо я щось прагну, вони розуміють, що це аргументоване рішення, яке є для мене важливим. Конфліктів щодо громадської діяльності або щодо інших акцій – у нас не виникає.

    - Чим захоплюєтесь?

    - Можна сказати, що я колекціоную особисті грамоти з різних напрямків діяльності. А оскільки мені дуже подобається наукова діяльність і я з радістю нею займаюсь, то багато грамот саме з цієї галузі. Зокрема мій напрямок — психофізіологія, яким займаюсь ще з дев'ятого класу. Для цього описала наукові статті, вигравала на різних конкурсах, але це є моїм хобі, котре йде окремо від навчання та громадської діяльності.

    - Як відпочиваєте?

    - Дуже люблю подорожувати. Коли я повертаюсь з мандрівки, у мене з'являється велике натхнення до праці. Тому найплідніший час роботи для мене — одразу після повернення з подорожі. Я їжджу як за кордон до своїх друзів, так і мандрую Україною. Ось минулого тижня повернулись з Чернігова.

    - Тернопіль для Вас це... Яким уявляєте місто через 10-15 років?

    - Тернопіль є містом чистим, охайним, красивим, має чудове озеро, ніде подібного й не побачиш. Я дуже люблю Тернопіль. А через 10 років, думаю, місто буде більш розвинутим, гармонійним, чистішим, сучаснішим.

    - Які основні проблеми сучасної молоді? Як їх вирішити?

    - Нейтральність та апатія до суспільного життя та відповідальності. До прикладу, мотивом для студентів можуть бути хороші оцінки або взагалі гучна компанія в нічних клубах, натомість про громадську діяльність ніхто й не згадує. Молоді люди хочуть отримувати великі гроші, проте не думають, як стати висококваліфікованими спеціалістами. Проблема молоді — в їхньому небажанні самовдосконалюватись, тобто вони бачать себе лише в однобічному напрямку й інші розглядати не хочуть. А зараз в одному напрямку дуже важко знайти роботу, повинна бути хоча б ще прикладна галузь науки.

    Кожна молода людина може знайти себе в одній з громадських організацій, зайняти свою нішу, бути потрібним і побачити в собі інші якості.

    14 серпня у Східній християнській Церкві знаменує початок Успенського посту. Наймолодший з чотирьох річних постів. Триватиме до 27 серпня включно. Саме на 28-й серпневий день припадає святкування празника Успіння Пресвятої Богородиці, до якого миряни готуються постом.

    Успенський піст знаний у нашому народі, як «Богородицький», «Спасо-Богородичний», чи просто «Спасівка». Як «Петрівка» й «Пилипівка», так і Успенський піст увійшов через звичай. Традиція до великих празників завжди готуватися постом і молитвою, – бере початок від часів перших християн. Точніше, у такий спосіб Пречиста Діва готувалася до свого святого Успіння та зустрічі у Царстві Небесному із Сином Божим. Сам піст був суворіший від «Петрівки» і «Пилипівки», проте, лагідніший від Великого Посту.

    Перші згадки про піст сягають ІХ століття. У Візантії він набув поширення у Х-ХІ століттях. Справа Успенського посту була темою нарад Царгородського собору 1166 року, який підтвердив не лише його практику, але і визначив тривалість: від 1 до 15 серпня за старим стилем (тобто від 14 до 28 серпня – за новим).

    Слід зазначити, що в грецькій Церкві довший час не було одностайності як щодо часу тривання «Петрівки» й «Пилипівки», так щодо тривання Успенського посту. Патріарх Вальсамон захищає Богородичний піст перед нападами і наказує вірним дотримувати його, посилаючись при цьому на згаданий Царгородський собор.

    Львівський синод 1891 року зрівняв три річні пости – «Петрівку», «Спасівку» і «Пипипівку» – у приписах щодо молитовної практики і утримання від певних справ. Як у давній Візантії, так на Україні-Руси не було однієї думки щодо тих постів. Зате у свідоцтвах, написаних пізніше, через митрополита Максима та митрополита Фотія, подаються детальні приписи стосовно різних постів, в т.ч. і Успенського. Слід зауважити, що «Правило» митрополита Максима (ХІІІ ст.) було розіслане по всій руській землі і мало обов'язкову силу у Церкві протягом майже цілого століття. Що стосується послання митрополита Фотія до духовенства (ХV ст.), то він нагадує священикам, щоби вчили народ дотримуватись всіх чотирьох постів: Великого, Петрового, Успенського і Різдвяного.

    Емілія Сенишин

    Джерело: Bazylianie.pl

     


    14 серпня у приміщенні Народного дому м. Перемишляни відбувся церковно-просвітницький захід під назвою «Біблія зрозумілою мовою», який організовувався священиками храму Св. Миколая УГКЦ м. Перемишляни о.Віктором Мельником і о. Дмитром Тхором та священиком храму Св.Володимира та блаж.муч. о.О.Ковча о.Петром Закаляком з благословення Преосвященнішого владики Тараса Сеньківа, Апостольського Адміністратора Стрийської єпархії УГКЦ в рамках проголошення Синодом Єпископів УГКЦ 2011 року Року Божого Слова та з нагоди 450-ліття перепису Пересопницького Євангелія.


     

    Оголошення

    для парафії

    Рекомендуємо

    відвідувати

    • Католицький Оглядач
    • Українська правда
    • Громадське телебачення
    • Офіційний сайт УГКЦ
    • ДивенСвіт
    • CREDO
    • Стрийська єпархія УГКЦ
    • Карітас України

    Популярні новини

    за останній місяць

    Трансляція

    інтернет радіо

    Radio Voskresinnya

    Radio Mariya

    Radio Dzvony

    Слухати в новому вікні