• datalife engine
    • Бог говорить — і говорить багато.

      Історії про те, як Бог постійно втручається і діє в житті Своїх дітей, змушують мене захоплюватися Ним. Я не можу уявити собі життя, позбавленого цього дорогоцінного, приголомшливого засобу спілкування між скромною, створеною людиною і Незмірним, Невимовним, Всемогутнім Творцем!
    • Вітаємо з Днем Батька
    • Запрошуємо на табір
    • Дитяча проща в Глинян9 червня діти парафіяльної катехитичної школи, що готувались цього року до першої Святої Сповіді, молодь спільноти «Адонай», монахині Студійського Уставу сестра Лілія, сестра Сузанна та отець Віктор мали чудову поїздку до с.Глиняни.
    •  Свято Пресвятої ЄвхаристіїВоспоминання Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові день празничний, від Тебе бо рибалки училися безкровну жертву хліба й вина Тобі приносити і так творити Твоє божественне воспоминання, яке й ми празнуємо і кличемо: «Господи, слава Тобі». 

    • Турнір з міні – футболу на Кубок о.О.Ковча7 червня у Перемишлянах відбувся турнір з міні – футболу на Кубок о.О.Ковча серед священиків. Участь у турнірі прийняло 4 команди. 
    • ПІСТ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ – ПЕТРІВКАСвяті апостоли молитвою і постом готувалися до Зіслання Святого Духа.  Вони багато молилися й постили, доки почали проповідувати святе  Євангеліє. Після молитви й посту вони висвячували нових пресвітерів на  апостольську працю, як це читаємо в Діяннях апостолів: "Вони настановили  їм по церквах пресвітерів, а після молитви й посту, передали їх  Господеві, в якого ті увірували” (14, 23). Святий Йоан Золотоустий  свідчить, що "апостоли майже завжди постили” (Бесіда. 57, на св. Мт. ).

    • ПЕРШЕ ПРИЧАСТЯ У НАШОМУ ХРАМІУ неділю, 3 червня, в нашому храмі св.Миколая Чудотворця Архиєпископа Мир Лікійських відбулась важлива подія для учнів третіх класів та їхніх батьків. Наші діти прийняли в свої маленькі серця Ісуса Христа. 

    • В Києві відбулася Всеукраїнська хода на захист прав дітей і сімейУ суботу, 2 червня 2018 року, у Києві вже втретє відбулася Всеукраїнська хода на захист прав дітей і сімей  відповідно до заклику Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій. В ході взяли участь приблизно 10 тисяч вірних різних релігій та конфесій, які прибули з усіх куточків України. Серед них були 150 вірних Стрийської єпархії з різних парафій, працівники Єпархіального інституту душпастирства подружжя і сім’ї свв.. Йоакима і Анни. Організувала  дану поїздку Комісія у справах родини Стрийської єпархії під керівництвом  о. Тараса Костика, голови  Комісії.
    • 10 способів, як помножувати часНаш час дещо нагадує рослину з оранжереї: його можна цілий рік вирощувати і розмножувати, щоби постійно споживати його розкішні плоди. Перша добра новина: час теж можна «розмножувати» — і без особливих зусиль. Друга, теж непогана: час розмножується головно заощадженнями. Ось кілька порад від «садівників».  

    • Наша віра потребує постійної підкріплення. Адже, якщо її не підживлювати, вона стає поверхневою і слабкою. Та все ж, ми часто нехтуємо дорогоцінним даром Божого слова в нашому повсякденному житті.
      Цей простий список стане спонукою більше свого часу присвячувати Божому слову
      .

    • «Правило 3 хвилин»: для щастя вашого і вашої дитиниБуквально за лічені хвилини в нашому житті може змінитися багато що. Це, зокрема, підтверджує Наталія Сиротич, практикуючий психолог, керівник Центру роботи з дітьми та молоддю «Карітасу Київ». Вона щодня допомагає родинам переселенців зі сходу України та сім’ям, що потрапили у скрутні життєві обставини. Наталія поділилася з «Українською  правдою. Життя» своїм досвідом та розповіла, як дорослим завжди знаходити спільну мову зі своїми нащадками.

    • будьмо вдячними Богові за все: що маємо, і чого не маємо! Дуже слушну річ сказав один психолог пані, яка гірко перераховувала, чого у неї немає:  
      - Справжніх друзів немає. Доброї зарплатні немає. Машини пристойної немає. Квартири гідної немає. Молодості вже немає. І надії немає все це отримати коли-небудь.

    • Цікава історія......Якось запитали у Сократа, чи знає він, що про нього говорять люди ....
      Зачекай, сказав Сократ. Перш, ніж ти мені розкажеш, що про мене говорять люди, просій ці балачки через три сита.


    • ПРИТЧА ПРО НАШІ ПЛАНИНа одному з пагорбів росли три дерева. Одного разу вони розговорилися про свої надії і мрії.

      Перше дерево сказало: «Коли не будь я хотіло би стати шкатулкою для скарбів. Мене заповнили б золотом, сріблом і дорогоцінними каменями. Мене прикрасили б різьбленням, і кожен би бачив мою красу».

      Друге дерево сказало: «Я хотіло би стати потужним кораблем. Я перевозило б царів і цариць по хвилях в усі куточки землі. Всі відчували б себе в безпеці через мою міцність».

      Третє дерево сказало: «Я хотіло би вирости і стати найпотужнішим і високим деревом у лісі. Люди б бачили мене на вершині пагорба, милувалися б моїми гілками і думали б про Бога і про те, як близько я до Нього. Я стало б найбільшим деревом всіх часів і народів, і люди завжди б пам’ятали мене».

    "Прийдіть вірні, заспіваймо духовну пісню і прославмо Христа,
    який світло прославив чесного Володимира Великого князя"
    (Канон утрені празника).

    Поміж великими і світлими мужами нашої княжої держави святий Володимир Великий, наче сонце, сяє своєю невмирущою славою, величчю і заслугами. В історії Руси-України його записано золотими літерами не тільки як могутнього і розумного володаря, але передусім як хрестителя, просвітителя і ревного апостола християнської віри. Свята віра, яку він прийняв у візантійському обряді, стає з часом серцем і душею нашого народу й держави. Вона стає сильною моральною основою нашого народу, основою нашої культури, звичаїв і обрядів. Вона завжди була великою моральною силою для нашого народу, передусім у дні його горя і руїни. Тією християнською вірою наш народ довгі-довгі сторіччя жив і кріпився, тією ж вірою він і сьогодні живе і кріпиться в неволі безбожного комунізму. І в тому якраз велика заслуга святого Володимира Великого, що дав нашому народові цінний скарб святої віри. Він вічно житиме у серці нашого народу як його хреститель, апостол і святий. 

    ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ — ХРЕСТИТЕЛЬ РУСИ-УКРАЇНИ

    Християнська віра не була чимось чужим і незнаним для Володимира Великого. У Києві вже за князя Ігоря були християни, які мали свою церкву. Християнкою була його бабка, свята княгиня Ольга, яка його виховувала. Свята Ольга через різні причини не наважилася запровадити Христову віру у своїй державі. Те, чого вона не зробила, здійснив її внук — Володимир Великий. Він не тільки сам прийняв святе Хрещення, але охрестив увесь наш народ. Тим актом він прирівняв нашу державу з християнськими народами Сходу й Заходу.

    Князь Володимир вирішився прийняти святу віру не із Заходу, а зі Сходу, у візантійському обряді, бо як з Візантією, так і з Болгарією його пов'язували тісні політичні, культурні й економічні відносини. Він відчув своєю душею, що християнська віра у візантійському обряді найкраще відповідає психіці і ментальності нашого народу. Крім того, ця віра принесла зі собою богослужбу і святі книги зрозумілою для народу мовою. Володимир Великий, як подає наш літопис, охрестився 988 року і на святому хрещенні отримав ім'я Василія.

    Охрестившись сам та знищивши поганські ідоли, князь Володимир насамперед охрестив своїх дванадцятьох малолітніх синів у джерелі на місці, що сьогодні відоме в Києві під назвою Хрещатик. За його наказом охрестився столичний город Київ та ввесь народ. "Він наказав, — каже митрополит Іларіон, — по всій своїй землі хреститися в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, щоб явно і голосно славилося по всіх городах ім'я Святої Тройці, та щоб усі стали християнами: малі й великі, раби й свобідні, молоді й старі, бояри і прості, багаті і вбогі. І ні один чоловік не противився його благочестивому повелінню. Хрестилися, якщо хтось і не з любови, то із страху до того, хто наказав... І в одному часі вся наша земля стала славити Христа з Отцем і Святим Духом... Він навернув з блудної дороги ідолопоклонства не одного чоловіка, і не десять городів, але всю свою область" (Митр. Макарій. История русской церкви, Τ. І, с. 5).

    Святий Володимир Великий відійшов до вічности 15 липня 1015 року. Його поховали у Десятинній церкві, у каплиці святого Климента, де вже спочивала його жінка Анна, яка померла ще 1011 року.

    ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ — АПОСТОЛ СВЯТОЇ ВІРИ

    Володимир Великий не тільки прийняв святу віру і охрестив увесь народ, але також став її ревним апостолом, його головне завдання після хрещення — це справа церковної єрархії, священиків, будови Божих храмів та християнської просвіти. У 989 році, тобто наступного року після свого хрещення, він приступає до будови церкви на честь Успення Пресвятої Богородиці, яку називали також Десятинною, бо на її утримання він призначив десятину своїх княжих доходів. Тією церквою він започаткував будівництво Божих храмів у Києві і по всій Русі. Митрополит Іларіон у своєму "Слові" каже: "По всій руській землі він здвигнув церкви Христові і поставив йому служителів". А монах Яків, сучасник преподобного Теодосія Печерського, у своїй "Похвалі" на честь князя Володимира пише: "Всю руську землю і всі городи він прикрасив святими церквами".

    Християнська віра мала особливо благодатний вплив на серце, душу і характер Володимира. Він тією вірою переймається до глибини, нею живе і її практикує у щоденному житті, його життєписні одностайно підкреслюють, що християнська віра змінила його життя. Монах Яків каже про нього: "А блаженний князь Володимир усім серцем і всією душею Бога полюбив і Його заповіді цінив і зберігав". Насамперед видно його любов до ближніх, яка виявляється передусім у різних виявах милосердя. Митрополит Іларіон у "Слові" так славить його доброчинність: "Ти давав милостиню тим, що просили, одягав нагих, кормив голодних і спрагнених, помагав недужим, викуповував боржників, звільнював невільників. Твої щедроти й милостині ще й сьогодні люди згадують". А монах Яків говорить: "Я не можу описати всі його милостині. Він не тільки у своїм домі творив милостиню, але й по всьому городі. І не тільки в одному Києві, але й по всій руській землі".

    Никонівський літопис свідчить, що Володимир "показав багато добрих справ, правду, довготерпіння, любов, смирення, милосердя, а до Бога і божественної віри горів духом, наче вогонь, і був дуже страшним для тих, які не вірили в Господа Ісуса".

    "Усі сучасні джерела погоджуються, — каже проф. М. Чубатий, — що після хрещення Володимир зовсім змінив своє попереднє життя та перейнявся євангельськими правдами милосердя і любови до ближнього. Свої багатства обертав він не тільки на державні потреби й на будову церков, але також на допомогу бідним, хворим і вдовицям" (Історія християнства на Руси-Україні, Т. І, с. 279).

    Наша Церква у богослуженні на празник святого Володимира прославляє його найкращими похвалами. Тут він величається як "другий Костянтин словом і ділом", "істинний проповідник", "корінь правовір'я", "начальник благочестя і проповідник віри", "другий Павло", "нищитель ідолів", "рівноапостольний", "світильник світлий", "преславний Христовий угодник", "ревнитель апостолам", "преблаженний Отець" і "Учитель, яким ми Христа пізнали".

    На стиховні вечірні ми звертаємося до нього: "Радуйся, руська похвало, радуйся вірних правителю, радуйся божественний Володимире, наш начальнику, радуйся віри забороло, радуйся чудо чудес преславне, і для прибігаючих тихе пристановище, радуйся всесвятий каменю віри і молільнику за тих, що тебе оспівують і вірно величають".

    КУЛЬТ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО

    Хоча Володимир Великий ще за свого життя мав славу хрестителя і просвітителя Руси, все-таки після смерти його ім'я довгий час не було внесене до списку святих, і він не мав свого празника. Головною причиною було те, що при його гробі не діялися чуда, які є необхідною умовою канонізації. Монах Яків у своїй Похвалі захищає Володимира: "Не дивуймося, любі, коли він не творить чудес після смерти, бо багато святих праведних не ділали чудес, а вони святі". І за святим Йоаном Золотоустим він повторює, що "святу людину можна пізнати за її справами, а не за чудесами".

    Невідомий автор Похвали в честь Володимира з середини XII ст. скаржиться на своїх сучасників, бо Володимир не тільки не має празника в день своєї смерти, але навіть молитви не виголошують за нього.

    Іпатіївський літопис під 1229 роком, згадуючи Володимира, називає його "Великий" і тим дає знати, що тоді його ще не почитали, як святого. Ні в одних синодиках, тобто списках святих, домонгольського періоду нема імени Володимира.

    Відзначення дня смерти Володимира було встановлене десь після 1240 року, але не в Києві, а в Новгороді. Новгородський літопис під 1240 роком говорить, що 15 липня, тобто в день смерти Володимира, князь Олександр Невський здобув визначну перемогу над шведами на ріці Неві. Якщо б тоді Володимира уже почитали як святого, то літописець певно згадав би його і ту перемогу приписав би його заступництву. А тим часом він пише, що князь Олександр переміг шведів "силою святої Софії і молитвами Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, в 15 день місяця липня, в день святих Кирика і Юліти, в неділю Собору 630 святих Отців, що в Халкедоні".

    І якраз з тієї нагоди, що князь Олександр Невський переміг шведів у день смерти Володимира Великого, у Новгороді 15 липня встановили його празник.

    У Новгороді не могло бути мови про чуда при його гробі, тому треба вважати, що його празник установлений не як чудотворцеві, але як рівноапостольному Хрестителеві Руси. Іпатіївський літопис під 1254 роком уже називає Володимира святим. А Лаврентіївський літопис під 1263 роком згадує про празнування його пам'яти як святого. У 1311 році новгородський архиєпископ Давид збудував церкву в честь святого Володимира Великого на одній з брам свого Софійського кремля.

    Мощі святого Володимира Великого спочивали в мармуровому саркофазі під руїнами Десятинної церкви від 1240 року аж до часів київського митрополита Могили. У 1635 році, відбудовуючи Десятинну церкву, митрополит знайшов у її руїнах мощі. Голову святого Володимира митрополит П. Могила дав до Києво-Печерської церкви. Дещо з мощей послав у дар московському цареві Михаїлові, а останній передав її до Успенського Собору в Москві. А кисть руки П. Могила залишив у соборі святої Софії в Києві.

    Історик М. Чубатий подає дуже влучну характеристику особи святого Володимира Великого. "Особа святого Володимира Великого, — каже він, — мабуть, єдина перейшла з усіма варіянтами його життя в усну народну словесність як надзвичайна постать Володаря двох облич. Володимир — сильний, справедливий володар Руської Держави, що при допомозі своїх лицарів-помічників і героїв береже в державі лад, винищує всякі злочини та порушення права і справедливости. Це оборонець батьківщини перед зовнішніми ворогами. В усній словесності є теж другий Володимир, святий, богоугодний і милосердний, друг бідного народу. Цей другий Володимир — "сонечко ясне", батько всього народу, овіяний духом Євангелія не на словах, а на ділі. Він винищує нужду та вбожество у своїй країні. Це соціяльний реформатор не на засаді ненависти людини до людини, не на теорії боротьби кляс без основ християнської любови, це соціяльний реформатор, що усуває нужду, вбогість та недостаток у своїй країні задля Бога та в ім'я справедливости і євангельського братолюбія" (Історія християнства на Руси-Україні, Τ. І, с. 287).

     

    о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"
    "Радісно празнуємо у світлому дні твоєї святої смерти, Ольго богомудра,
    засилаючи молебну пісню до Христа, що вінчав тебе вінцем нетлінним"
    (Канон святої Ольги).

    На небосхилі святих Христової Церкви, наче зорі, сяють різні святі українського народу. Поміж ними особливим світлом святости ясніє княгиня Ольга, пам'ять якої відзначаємо 11 липня. "Повість временних літ" величає Ольгу такими словами: "Вона предтеча християнської землі, як рання зірниця перед сонцем і як зоря перед світанком... Вона перша від Руси ввійшла в царство небесне, тому руські сини хвалять її як начальницю, бо й по смерті вона молить Бога за Русь".

    Свята Ольга це перша християнка на великокняжому престолі Києва, перша просвітителька й учителька християнської віри в Русі-Україні. Її хрещення створило широкий шлях до християнізації нашої держави. 

    СВЯТА ОЛЬГА — НЕЗВИЧАЙНА ОСОБИСТІСТЬ

    Свята Ольга належить до найсвітліших жіночих постатей нашої княжої держави. Вона вирізнялася світлим характером, сильною волею та надзвичайною мудрістю в управлінні нашою державою. Це жінка з великим державницьким умом. Наш літопис називає її "наймудрішою серед усіх людей".

    Після смерти свого чоловіка, князя Ігоря († 945), Ольга довгі роки сильною рукою правила великою державою від імени свого малолітнього сина Святослава. "Нікому з володарів, — каже історик Наталія Полонська-Василенко, — не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч виступає в авреолі мудрости й жіночого чару" (Історія України, Τ. І, с. 101).

    Велика мудрість святої Ольги виявилася і в тому, що вона прийняла християнську віру і саме цим сильно піднесла авторитет свій і своєї держави в очах Візантії та християнських володарів Західної Європи. "Княгиня Ольга, — вважає історик Микола Чубатий, — стоїть дійсно на перехресті релігійної та культурної історії Руси-України" (Історія Християнства на Руси-Україні, Τ. І, с. 186).

    Наша Церква у богослуженні празника величає Ольгу такими похвалами: "Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам'ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице... Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману... Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа... Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів, і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам'ять".

    ХРЕЩЕННЯ СВЯТОЇ ОЛЬГИ

    Були різні спонуки, щоб схилити святу Ольгу прийняти християнську віру. Це передусім політичні, культурні й торговельні відносини Руси з християнською Візантією та християнськими державами Заходу. Уже за часів князя Олега († 912) були в Києві й на Русі варяги-християни, а за князя Ігоря вони мали свою церкву святого Іллі в Києві. У цій церкві християни-дружинники, підписуючи мирний договір з Візантією 944 року, присягали князеві Ігореві, чоловіку Ольги. Ольга бачила також чесне і високо моральне життя християн у Києві. Тож нічого дивного, що і в неї з'явилося бажання стати християнкою. Проф. М. Чубатий про мотив Ольги прийняти Христову віру каже: "Немає сумніву, що її вроджена інтелігенція обсервувати світ, окружаючий Русь, та її зносини з християнами, яких у Києві було багато, особливо варяг, довели її поволі на шлях до християнства" (Цит. твір, с. 174).

    Дата хрещення Ольги до сьогодні не розв'язана. У літописі сказано, що Ольга хрестилася в Царгороді 955 року. Грецькі джерела широко описуючи її побут у Царгороді в 955-957 роках, нічого не згадують про її хрещення. Таку важливу подію, як хрещення володарки Руси вони не могли б оминути мовчанкою. Більшість істориків вважають, що Ольга охрестилася в Києві в 954-955 роках і вже як християнка була потім з великим почтом у Царгороді.

    Християнська віра сильно вплинула на особисте життя Ольги і її оточення. Тепер вона творить багато справ милосердя. У деяких документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові. У 959 році вона посилала послів до німецького короля Оттона І. Західні літописи стверджують, що княгиня просила в нього єпископа і священиків.

    Старання Ольги навернути і свого сина Святослава на християнську віру не увінчалося успіхом. У Повісті временних літ читаємо: "Ольга живучи зі своїм Святославом, навчала його потреби охреститись, і він того не притримувався, ані не приймав до своїх ушей... Ольга часто говорила: "Я, мій сину, Бога пізнала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то пічнеш радуватися". Він же не звертав уваги на те, кажучи: "Як я можу новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися". Вона ж говорила до нього: "Коли ти охрестишся, всі будуть робити те саме". Він же не послухав матері, творячи звичаї поганські. Одначе Ольга таки любила свого сина Святослава говорячи: "Нехай буде воля Божа. Коли Господь схоче помилувати мій рід та руську землю, хай вложить їм у серце навернутися до Бога, як і мені дарував Бог". І не кажучи, молилася за свого сина кожної ночі й кожного дня, виховуючи сина до його мужеськости та росту". Хоча не вдалося Ользі навернути сина, але все-таки її вплив на нього був великий. "Одне Ольга осягнула, — завважує історик М. Чубатий, — а саме, що її син Святослав був толерантний до християн і лояльний до неї, як до своєї матері. Крім розходжень у вірі в инших справах до самої смерти був він добрим та відданим сином. Ольга ж справу його навернення, як ми читали в Повісті, віддала вповні на Божу волю" (Цит. твір, с. 182).

    Немає сумніву, що Ольга, ставши християнкою, хотіла, щоб і її народ прийняв Христову віру, однак, з огляду на тодішні політичні обставини в державі, вона не наважилась приступити до загального хрещення своїх підданих. Це зробив її внук святий Володимир Великий.

    Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона у глибокій старості 969 року, маючи близько 75 років.

    Святий Володимир Великий близько 1000 року переніс тіло Ольги до новозбудованої Десятинної церкви за київського митрополита Леонтія (992-1008). Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги. Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги, вони зберігалися там до XVIII ст. За наказом московського Святішого Синоду їх переховали, але місце нікому не відоме.

    КУЛЬТ СВЯТОЇ ОЛЬГИ В НАРОДІ

    Після смерти княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діялися чуда, що є умовою канонізації. Ані літописець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам'яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне.

    Культ святої Ольги і празнування дня її смерти існували в нашій Церкві ще до приходу монголів. Здається, також, що і чуда діялися, бо її ім'я було поміщено у список святих приблизно XII ст. Про святкування пам'яті Ольги ще в домонгольській добі довідуємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Ті списки переписано з болгарського тексту, який відписали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих київської области, що їх празники були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: "Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння". Згаданий сербський Пролог подає день смерти Ольги 11 липня.

    Не можна з певністю сказати, чи окрема служба на честь святої Ольги вже була в домонгольській добі, бо до нас з того часу нічого не дійшло. Теперішня служба її празника походить з середини XV ст.

    Московський цар Іван Васильович у 1557 році вислав до царгородського патріярха Йоасафа пом'яник руських великих і удільних князів. У ньому немає імени Ольги серед імен князів і княгинь, яких поминали на молебнях як святих, але воно засвідчене серед імен тих, яких треба було поминати на панахидах.

    Постать святої Ольги, як володарки, кількома словами влучно окреслює історик Наталія Полонська-Василенко. "Підсумовуючи відомості про Ольгу, — каже вона, — треба визнати, що її постать та правління заслуговують на найбільшу увагу". Влучно охарактеризував її М. Грушевський: "Держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала її ослабнути ні розвалитися". Вона наладнала дипломатичні відносини з двома наймогутнішими імперіями Європи, представниками культури Середньовіччя. Хрещення Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підстави називати її "світанком перед сонцем", а сучасникам її внука Володимира казати, що вона була "наймудрішою серед чоловіків" (Цит твір., с. 105).

     

    о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"
    "Антоніє і Теодосіє, ви засяли на Русі,
    наче два пресвітлі світила"
    (Литійні стихири).

    Усі святі, що їх почитаємо, нам милі й дорогі, бо вони Божі улюбленці, а наші заступники перед Богом. Та найдорожчі й найближчі нам ті святі, що вийшли з нашої крови й кости — святі нашого українського народу. Вони наша честь і слава, вони наші заступники перед Божим престолом, тож і слушно їм належить від нас особливі любов і почитання. "На особливіше почитання заслуговують наші святі, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — себто ті, що є славою і прикрасою нашої Церкви й українського народу. Може і випадково майже всі вони зібралися в липні, так, що той місяць можна б назвати місяцем українських святих. Культ наших святих є для українського народу тим важливий, що підтримує і освячує християнську любов Батьківщини" (Про почитання святих, 1941).

    До славних і великих українських святих належать два світлі подвижники й основоположники українського чернецтва — святий Антоній і святий Теодосій Печерські. Розглянемо їхнє покликання, значення і культ в українському народі.

    ОСНОВОПОЛОЖНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ЧЕРНЕЦТВА

    У першому сторіччі християнської Руси-України Господь Бог послав нашому народові двох великих подвижників чернечого життя — преподобних Антонія і Теодосія Печерських. Їхня праця, молитва, жертва і святість залишили глибокий слід у житті українського чернецтва й Церкви. Про їхнє життя і діяльність довідуємося з наших літописів того часу, з Житія преподобного Теодосія пера літописця Нестора та з Печерського Патерика.

    Преподобний Антоній Печерський

    Походив з Любеча на Чернігівщині. У молодому віці йде на Атон, там постригається в ченці й отримує ім'я Антоній. У Божих планах було, щоб він служив народові на рідній землі. Тож одного дня ігумен звернувся до нього: "Антонію, вертайся на Русь, щоб там бути корисним для для инших. І нехай благословення святої Гори буде з тобою". Антоній послухав того голосу, наче голосу Божого. Приблизно в 1051 році він повертається на Русь і поселяється в печері села Берестова недалеко від Києва, де колись перебував митрополит Іларіон. Бажанням Антонія було жити самітно в молитві й покуті. З часом до нього починають приєднуватися ідейні юнаки і він їх приймає. Через якийсь час їх було 12, а серед них священик Никон, Теодосій та Варлаам, син боярина. Одначе преподобний Антоній надає перевагу життю самітника, тому переходить до иншої печери. Там він дожив до глибокої старости. Спочив у Бозі в 1073 році на 90 році життя. Його пам'ять наша Церква святкує 10 липня.

    Преподобний Теодосій Печерський

    Народився у Василькові коло Києва. Виростав у Курську, де його батько був княжим урядником. З дитинства мав нахил до побожного життя. Ставши юнаком, хотів присвятити себе монашому життю, та на перешкоді стала його мати. Маючи яких 20 літ, він утікає з дому до Києва, де його приймає преподобний Антоній, а священик Никон постригає його в ченці. Теодосій від самого початку стає добрим, ревним і зразковим монахом. Після відходу преподобного Антонія до иншої печери монахи вибирають Теодосія своїм ігуменом. Він мав тоді лише 30 років. Під проводом Теодосія монастир у печері скоро росте і незабаром число монахів доходить до ста осіб. Приблизно в 1062 році Теодосій з монахами виходить з печери, а в 1073 році закладає основи під нову церкву й монастир. Та йому не судилося закінчити будівництво храму Успення Пресвятої Богородиці, бо після короткої недуги він передчасно покидає цей світ 3 травня 1074 року. Преподобний Теодосій був священиком. Пам'ять його успення празнуємо 3 травня, а перенесення його мощей — 14 серпня.

    ЗНАЧЕННЯ ПРЕПОДОБНИХ АНТОНІЯ І ТЕОДОСІЯ ДЛЯ НАШОЇ ЦЕРКВИ Й ЧЕРНЕЦТВА

    Преподобний Антоній своїм життям у печері коло Києва дав початок Києво-Печерському монастирю. Тим він заслужив собі ім'я первоначальника всіх руських монахів. Літописець Нестор називає преподобного Антонія великим і славним.

    Преподобний Теодосій — будівничий Києво-Печерського монастиря та організатор українського чернецтва в монастирях. Історія нашої Церкви слушно називає його батьком українського чернецтва. Літописець Нестор називає його "другим великим світилом на руському небі після преподобного отця нашого Антонія". Він має для нього найкращі слова похвали як для монаха, ігумена й організатора. Славить його, як "хороброго мужа, високого життям, чудового чеснотами, визначного чудесами". У кінцевій похвалі свого життєпису Нестор величає преподобного Теодосія "нашим учителем, наставником і пастирем, великим між Отцями, давнім світильником, будівничим і чудотворцем у Руській Землі". У кінці він звертається до преподобного Теодосія з молитвою і закликає його: "Радуйся, просвічення Руської Землі, бо ти наче рання зірка, що з'явилася на заході, а засяяла на сході і просвітила всю Руську Землю!... Радуйся, Отче Теодосіє, наша похвало і красото! Лавра хвалиться тобою і до кінця вселенної стало славним її ім'я" (Печерський Патерик).

    Преподобний Теодосій, бажаючи спрямувати наше чернецтво на традиційний шлях Східної Церкви, кладе в його основу монаший і церковний Устав святого Теодора Студита († 826), який базувався на дусі і правилах святого Василія Великого († 379), тобто передбачав службу Богові і своєму народові. Преподобний Теодосій дещо змінив монаший Устав святого Теодора Студита та пристосував його до обставин нашого народу. Тож історики звуть його також Уставом преподобного Теодосія Печерського. Цей Устав переймають наші монастирі, а з часом він переходить і на землі Московії. Пустинне життя, що його практикував преподобний Антоній, ніколи не було популярним в Україні.

    Києво-Печерський монастир, отримавши завдяки преподобному Теодосію добру організацію і дисципліну, скоро стає головним центром і вогнищем релігійного, наукового й культурного життя для цілої Руси-України. 

    Наш історик М. Чубатий у своїй "Історії Християнства на Руси-Україні" про значення Києво-Печерського монастиря пише: "Оснування та життя Печерського монастиря були епохальною подією в розвитку Київського християнства, зокрема тому, що не єрархія, — згодом чужа на верхах, а українська тільки на місцях, — але Печерський монастир, а за ним і другі монастирі, формували практичне християнське життя Руси-України вже від середини XI століття... Крім суспільної праці, Печерський монастир займався також освітньою роботою. Монахи малювали ікони, переписували книги, а сам Печерський монастир мав багату книгозбірню. Та найважливішою заслугою Печерського монастиря було те, що він став осередком літописання Руської Землі, від якого брали відписи та запозичували досвід инші осередки Руської держави-імперії... Печерська Лавра, як сторож чистого християнства, стала відразу сторожем християнської моралі, у приватному та публічному житті Руси-України... Печерський монастир став розсадником християнського патріотизму на Русі-Україні, центром опозиції проти візантійського верховодства на Русі... Одним словом, Печерська Лавра в другій половині XI століття стала кузнею християнсько-української ідеології, яку ми окреслили назвою Київського християнства" (Τ. І, с. 362-365).

    Слід зауважити, що настоятель Києво-Печерського монастиря до середини 12 сторіччя звався ігуменом, а від 1159 року силою грамоти великого князя Андрія Боголюбського — архимандритом. Та сама грамота надала монастирю титул лаври і право ставропігії. У 1592 році царгородський патріярх Єремія II наділив Печерську Лавру патріяршою ставропігією. Цариця Катерина II у 1786 році зліквідувала самостійне управління Печерської Лаври й підпорядкувала її владі київських митрополитів, які стали її архимандритами. Для управління Лаврою митрополит призначав свого намісника з монашої братії.

    КУЛЬТ ПРЕПОДОБНИХ АНТОНІЯ І ТЕОДОСІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДІ

    Ще за свого життя як преподобний Антоній, так і преподобний Теодосій, мали славу великих праведників і були в пошані не тільки серед своїх монахів, але й серед князів, боярів та всіх киян.

    Преподобного Антонія тривалий час після смерти не вписували у список святих, не було празника на його честь, бо на його гробі не діялися чуда. Одною з вимог канонізації у Східній Церкві є якраз творення чудес за життя або після смерти. Коли в першій половині XII ст. творився Пролог — тобто життєписи святих — Руської Церкви, то вшанування пам'яті преподобного Антонія там ще не було. Зате Печерський Патерик, який написано в першій половині століття, багато разів називає преподобного Антонія святим. Тож причислення його до хору святих і встановлення на його честь празника відбулось десь у кінці XII або XIII століття.

    Культ преподобного Теодосія почався дуже швидко після його відходу у вічність. Ще за життя він мав дар творення чудес, а потім і на його гробі діялися чуда. До поширення культу преподобного Теодосія багато причинилося також перенесення його мощей 1091 року з печери до храму Успення Пресвятої Богородиці, який він почав будувати. У 1107 році на його честь встановлено празник по цілій Русі. Тоді ж його ім'я було вписане в синодик, список святих, яких поминають на литії. Під час нападу монголів мощі преподобного Теодосія сховали і досі ніхто не знає, де вони знаходяться. У 1764 році на місці, де стояли його мощі, поставлено кенотафій — пам'ятник у формі труни. 

    Служба празника преподобного 3 травня величає його, як "пресвітлу зорю руської землі", "монахів світило і пастиря", "великого Отця", "всесвітлого світильника", "преподобних похвалу", "колону благочестя", "взірець чесноти". Тут оспівані його молитва, піст, покута, чування, чуда й діла милосердя. На стихирах вечірні його празника свята Церква закликає вірних, щоб віддали належну честь преподобному Теодосієві, бо "він був для христолюбивих князів учителем правої віри, для вельмож — сильною обороною, для сиріт — милосердним Отцем, для вдовиць — ревним опікуном, для скорбних — потіхою, для вбогих — скарбом, для монашого хору — драбиною, що веде на небесну висоту, а для всіх, що до нього зверталися — невичерпним джерелом води, — і він молиться безнастанно за спасення душ наших".

    Преподобні Антоній і Теодосій — це слава нашого українського чернецтва, нашої Церкви й народу. Вони наші постійні заступники перед Богом, дають нам добрий приклад любови, жертви й посвяти Богові, Церкві й народові. Літописець Нестор у життєписі святого Теодосія, заохочує нас наслідувати преподобного: "Тому й ми, браття, стараймося бути ревнителями і послідовниками життя преподобного Отця нашого Теодосія і його учнів, яких він послав перед собою до Господа, щоб і ми стали достойні почути отой голос Владики і Вседержителя: "Прийдіть, благословенні Отця мого, і візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу" (Мт. 25, 34), (Печерський Патерик).

     

    о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"
    "Днесь радісний празник засяяв усім країнам:
    прецінна пам'ять премудрих і верховних апостолів Петра й Павла"
    (Стиховна вечірні празника).

    Святим апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо святе Євангеліє й апостольські листи, вони поклали тривку основу під Христову Церкву.

    Про велике значення святих апостолів для нас говорить слуга Божий митрополит Андрей Шептицький. "Апостоли в повному значенні того слова, — каже він, — є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо... На перше місце висувається святий апостол Павло, який у своїх Посланнях дав Церкві таке рясне Боже Об'явлення й такі рясні Божі науки... Круг церковного року висуває на перше місце апостола Петра, призначуючи йому два дні в році — Поклін його кайданам 16 січня і 29 червня" (Про Почитання святих, 1941).

    Східна Церква з великою урочистістю святкує 29 червня празник, який в наших богослужбових книгах має таку назву: "Святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра й Павла". Обидва ці апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апостольською працею та своїм великим культом у святій Церкві. 

    СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПЕТРО

    Ісус Христос, маючи великі плани щодо особи святого Петра, на початку покликання апостола змінює його ім'я Симон на символічне Петро-Кифа, що означає скала, бо той повинен бути скалою, що двигатиме основу Церкви. Святий Петро має близькі стосунки з Христом в часі діяльности останнього. Він свідок Христового прославлення на Таворі, від імени всіх апостолів визнає Христове божество, разом із святим Йоаном готує пасху для Христа. Він є свідком Христового конання в Оливному Городі. Христос платить податок до храму за себе і за Петра.

    Після Господнього вознесення святий Петро стає головою апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце Юди. Він скликає до Єрусалима перший собор Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий називає Петра "первородною вівцею із стада доброго Пастиря".

    Любов Христа Господа — це головний мотив його апостольської діяльности, трудів і жертви. Та любов вкінці завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Існує передання, що Петро вважав себе негідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його розіп'яли стрімголов. Цю традицію підтверджує єпископ Євсевій († κ. 340) у своїй Історії Церкви та святий Йоан Золотоустий у проповіді на празник святих апостолів Петра й Павла, де каже: "Радуйся, Петре, що вмер на хресному дереві розп'ятий стрімголов". Святий Петро загинув у Римі за цісаря Нерона (54-68) між 64 і 67 роками після Христа. Святий Йоан Золотоустий, ідучи за традицією, подає 29 червня як день його смерти. 

    СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПАВЛО

    Павло не належав до числа дванадцяти апостолів, але за свою повну посвяти апостольську працю, надлюдські жертви й муки у Христовій службі, отримав титул верховного апостола, як і святий Петро. Він єдиний з апостолів, хто мав кращу освіту та з народження був римським громадянином. Сам Ісус Христос чудом його навертає і покликає на апостола по дорозі до Дамаска. Після свого навернення з гонителя християн він серцем і душею стає ревним і мужнім апостолом Христа. "Павло був вовком, — каже святий Йоан Золотоустий, — і став ягням. Був терням і став виноградом. З ворога став другом, з бур'яну — хлібом... Хулитель став богословом, гонитель — благовісником, мучитель — керманичем, зрадник — сподвижником" (Про святих дванадцятьох апостолів).

    У своїй апостольській праці святий Павло показав сильний характер, велику силу волі та гарт духа. Він день і ніч, цілі літа був безбоязним проповідником правди святого Євангелія. Його безмежна любов до Христа не знає перешкод, не знає труднощів, ніколи не ставить меж жертовности. Він відбуває великі місійні подорожі, організовує нові Церкви, завжди готовий на муки і смерть за Христа.

    Апостол народів не тільки відомий як проповідник, добрий організатор, але й як визначний богослов і письменник. До нас дійшли 14 листів, які Павло написав до різних Церков чи осіб, у яких викладає Христову науку. Святий Павло віддав своє життя за Христа, загинувши від меча в Римі 29 червня 65 або 67 року по Христі.

    КУЛЬТ ПЕТРА І ПАВЛА У СВЯТІЙ ЦЕРКВІ

    З огляду на велике значення апостолів для святої Церкви їхній культ починається від їхньої смерти. Їхні гроби в Римі були добре відомі всім християнам, і зазнавали великої почести. Святий Єронім († 420) каже: "Коли я ще як юнак учився в Римі, то зі своїми ровесниками звичайно в неділю ходив я на гроби апостолів і мучеників", їхній культ стає загальний у IV ст. у Східній і Західній Церквах. Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді величний храм на честь дванадцяти апостолів, де його і поховали.

    Найдавніші церковні календарі вже містять празник на їх честь. Первісно не всі Церкви святкували пам'ять святих апостолів Петра й Павла однаково. Календар Фурія Філокала з середини IV ст. вшановує пам'ять Петра й Павла 29 червня. Сирійський календар з 411 року 28 грудня зазначає: "Павла й Петра, верховних апостолів". Подібно і грузинський місяцеслов має їхній празник 28 грудня. Календар Полемія Сильвія († 455), єпископа міста Сіттен у північній Італії, день смерти Петра й Павла подає 22 лютого. Антіохійський місяцеслов з IV ст. має празник святого Петра 28 червня, а святого Павла — 29 червня. Несторіяни вшановують пам'ять обох верховних апостолів у другу п'ятницю після празника Богоявлення. З проповіді на празник святих Петра й Павла святого Софрона Єрусалимського довідуємося, що четвертий день після Христового Різдва в Єрусалимі був присвячений цим двом апостолам, їхній празник у Римі в V ст., як свідчить папа Лев I († 461), мав навіть восьмиденне попразденство.

    Визначні Отці Церкви, як святий Йоан Золотоустий, святий Августин, святий Амвросій та инші залишили нам гарні похвальні науки в честь святих апостолів Петра й Павла. Найбільше проповідей на їхню честь має святий Йоан Золотоустий. "Рим має двоє світлих очей, — каже він, — це тіла тих святих апостолів. Не так ясне небо, коли сонце розливає свої проміння, як світлий город римлян, що освітлює всі кінці вселенної тими двома світлами" (Твори, Т. 9, с. 856). "О, блаженна двійце, — говорить він в иншій науці, — що вірно вловила душі всього світу! Петро — начало правої віри, великий священнодіятель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол, наділений честю самим Христом. Павло — великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел, слава Церкви; орел, що вознісся до неба, ліра Святого Духа... Павло й Петро — церковні світила, що кожноденно просвічують Церкву, скарбники Святого Духа, просвітителі вселенної, посуди благодати, тлумачі Святої Тройці, пояснювачі Божественного Слова... Колони Церкви, великі світильники вселенної" (Твори, Т. 8, с. 615-616).

    Святий Амвросій у дні Петра й Павла навчає: "Цей день, брати, усім нам і всьому світові добре знаний, бо сьогодні пам'ять святих Петра й Павла, їхній празник не може вкритися ні в одній частині світу". Святий Августин в одній із своїх проповідей в їхню честь каже: "Хоча з передання знаємо, що вони не загинули в один час, то все-таки пам'ять обидвох празнуємо в одному дні, тому що апостол Павло на один рік пізніше загинув того самого дня, якого Петро із в'язів тіла переставився у світ ангелів".

    На основі проповідей святого Йоана Золотоустого службу на цей празник уклали святі Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський та инші. Головний зміст служби празника Петра й Павла — це значення апостолів для Христової Церкви, їхня ревність, посвята й жертва. На стиховні малої вечірні читаємо: "Петре, осново апостолів, каменю Христової віри, християн начало... Павле, проповіднику народів, опікуне християн, світильнику вселенної, голосні уста Христа живого Бога... Петре, верховний ученику; Павле, ідеале апостолів". Стихири великої вечірні величають їх такими похвалами: "Страшні мечі духа, світлі окраси Риму, всієї вселенної кормителі, Нового Завіту Богом писані духовні таблиці... Основники Церкви, справжні колони, основа і труби божественних Христових наук і страждань... Петре, каменю й осново віри, і Павле, посудино вибрана".

    На хвалитних стихирах утрені свята Церква закликає всіх вірних до прослави верховних апостолів та до радісної участи в їхньому празнику: "Настав для Христової Церкви визначний празник апостолів, який вимолює спасення нам усім... Радуйтеся, світильники для тих, що в темряві, ясні зорі духовного Сонця. Радуйтеся, Петре й Павле, непорушні основи божественних наук, друзі Христові, прецінні посуди, прийдіть невидимо поміж нас і наділіть надприродними дарами тих, що піснями славлять ваш празник".

    Наступного дня після празника святих апостолів Петра й Павла, ЗО червня, Східна Церква празнує пам'ять усіх Христових апостолів. У науці на цей день святий Йоан Золотоустий ось так славить святих апостолів: "Ви — непохитні колони правдивої віри, слава Церкви, скіпетри царства... Тут Петро навчає Рим, там Павло проповідує світові. Андрій навчає мудреців Геллади. Симон приводить варварів до Бога. Тома хрещенням вибілює етіопців. Юдея почитає престол Якова. Олександрія припадає до трону Марка. Лука й Матей пишуть Євангелія. Йоан тайновідець, як за життя так і по смерті має у своїй опіці Ефес. Вартоломей учить лікаонійців стриманости. Филип чудом рятує Єрапіль. Всі безнастанно чинять усім і всюди добродійства. Сам їхній прах і в гробницях безсмертний. Тепер вони слуги, а потім засядуть як судді світу" (Твори, Т. 8, с. 619).

     

    о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

    «Погляд Церкви на психологію взаємин у подружжі та родині»
    У суботу, 23 липня 2011 року, в приміщенні професійного ліцею м. Перемишлян на базі Перемишлянського відділення Центру передподружніх приготувань Стрийської єпархії відбувся семінар-практикум по обміну досвідом на тему: «Погляд Церкви на психологію взаємин у подружжі та родині».


    Лектором цього семінару виступила п. Марія Гавінська, інспектор-методист ЦПП Стрийської єпархії, викладач психології даного відділення. Серед основних питань, заторкнутих на зустрічі, були: взаємне пізнання між нареченими, дозрілість до життя у подружжі, комунікація та конфліктологія у сім’ї.

    У даному семінарі взяли участь понад тридцять учасників. Серед них: викладачі психології, які працюють у деканальних відділеннях згаданого Центру, а також молоді пари Перемишлянщини, що готуються до прийняття Святої Тайни Подружжя.

    10 липня 2011 року, в рамках візиту до Стрия, Блаженніший Святослав Шевчук, Отець і Глава УГКЦ, зустрівся з людьми, які проходять курси оздоровлення у санаторіях Стрийщини. Серед них – діти, що проживають на територіях, уражених чорнобильською катастрофою, діти-сироти та напівсироти, воїни УПА та репресовані.
    У зустрічі, яка відбулася на території санаторію «Київ+» (с. Баня Лисовицька Стрийського району), також взяли участь жителі навколишніх сіл, молодь Стрийщини, відпочиваючі та представники владних структур району.
    Блаженніший Святослав насамперед привітав присутніх, які з’їхалися сюди з різних куточків України, побажавши всім гарного відпочинку та тілесного і духовного оздоровлення.

    З благословення Преосвященного Владики Тараса Сеньківа, Апостольського Адміністратора Стрийської єпархії УГКЦ, 9–10 липня 2011 року, в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці м. Стрия відбудеться відпуст, присвячений Ліській чудотворній іконі Божої Матері.
    На свято до Стрия прибуде Блаженніший Святослав Шевчук, Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви, який очолить святкові богослужіння. А у неділю після обіду Верховний Архиєпископ зустрінеться з дітьми, які проживають на територіях, уражених чорнобильською катастрофою і проходять курс оздоровлення в одному із санаторіїв біля Моршина (с. Баня Лисовицька Стрийського району).

    7 липня за церковним календарем - Різдво Іоанна Хрестителя. Проте ще в дохристиянські часи слов'яни відмічали у цей час день Купала, тобто Сонця. Злиття традицій і дало нам свято Івана Купала.
    Головною розвагою вечора стають стрибки через вогнище, які зараз більше схожі на спортивні змагання. Раніше цьому ритуалу надавали магічне значення. Якщо стрибнути вище за всіх, то буде хороше здоров'я, коли вдало перескочать через полум'я закохані, то вони скоро одружаться. І не дай Бог вступити у вогонь - біди протягом року не уникнути.
    Шукати ж вночі чарівні квітки папороті можуть тільки найсміливіші і чистіші серцем, адже шлях до квітки захищає нечиста сила, а земні багатства, які він відкриває, ще нікого до добра не доводили.
    Якщо ж знайти квітку папороті не пощастило, то можна спробувати зцілятися купальською росою. Для цього треба встати якомога раніше, ще до сходу сонця, і пройтися босоніж по цілющій купальській росі. Як то кажуть, «Хто рано встає, тому Бог дає».

    Але якщо Ви вважаєте себе християнами, то цей день для Вас є Різдвом Іоана Хрестителя, а не з язичницьким святом Івана Купала!

    Святий Йоан Хреститель (Предтеча), або «посланець» Христа, який передбачив його прихід, утворює сполучну ланку між Старим і Новим Заповітом. Він останній з ряду старозаповітних пророків і перший святий Нового Заповіту, в якому розповідається його історія. Йоан Хреститель, син священика Захарії і праведної Єлисавети, був родичем Христа по матері. У віці приблизно 30 років він вийшов на берег Йордану проповідувати покаяння і готувати народ до прийняття Спасителя. Він сподобився хрестити (десницею, тобто правою рукою) Ісуса у водах Йордана і підтвердив таємничу появу Пресвятої Трійці в день Хрещення Спасителя. Земне життя Йоана Предтечі закінчилося стратою – за наказом царя Ірода пророкові відрубали голову. Тіло святого поховали в Севастії, потім євангелист Лука переніс праву руку Йоана Хрестителя в Антинохію, а коли виникла небезпека її захоплення мусульманами, християнську святиню перевезли до Константинополя. Пізніше вона опинилася на Мальті, а у 1799 році, коли Мальтійський орден очолив Павло I, передав правицю Предтечі до Росії. Після революції 1917-го року святиня покинула межі цієї країни і з тих пір зберігається в Чорногорії.

    "Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Хрестителя"
    (Мт. 11, 11).

    Серед різних святих, яких почитає Східна Церква, особливим культом славиться святий Йоан Хреститель, Господній Предтеча. Він єдиний з усіх святих після Божої Матері має свій празник Зачаття і празник Різдва. Про його великий культ у Східній Церкві найкраще свідчать аж шість празників в його честь протягом церковного року: празник Зачаття, Різдва, Усікновення, Перше і Друге Знайдення Голови, Третє Знайдення Голови і Собор після празника Богоявлення. Тож погляньмо на його особу й на його культ у Східній Церкві.

    2 липня 2011 року відбулася сьома проща духовенства та вірних Стрийської єпархії до відпустового місця у с. Зарваниця Теребовлянського району на Тернопільщині, яку очолив Апостольський Адміністратор єпархії – Преосвященний Владика Тарас Сеньків. У прощі взяли участь священики з усіх 16-ти деканатів єпархії, а також численні вірні.
    Наша парафія теж взяла участь у цій прощі. о. Віктор Мельник та близько 40 парафіян зранку в суботу вирушили до цього чудотворного місця.
    В 11.00 год. у верхньому храмі собору Зарваницької Матері Божої розпочалась Божественна Літургія, яку очолив Преосвященний Владика Тарас у співслужінні з єпархіальним духовенством. Всі бажаючі мали нагоду приступити до Святих Тайн Покаяння та Євхаристії.
    Після Богослужіння Владика Василь (Семенюк), Єпарх Тернопільсько-Зборівський, привітав прочан Стрийської єпархії і подарував Владиці Тарасу копію Зарваницької чудотворної ікони Божої Матері. Згадавши про декілька чуд, які сталися останнім часом у цьому святому місці, Владика Василь побажав прочанам опіки Пресвятої Богородиці та закликав не забувати звертатися у молитві до нашої Небесної Заступниці.
    Після Літургії відбувся Чин водосвяття біля джерела та окроплення вірних свяченою водою.
    Також, після Божественної Літургії, протосинкел Стрийської єпархії о. Богдан Манишин від імені духовенства та вірних привітав Владику Тараса з 51-річчям, яке він святкує у неділю, 3 липня.
    По завершенні богослужіння, очолюваного Архиєреєм, парафіяни на чолі з о. Віктором пройшли в молитві Хресну дорогу. Також молились біля ікони Зарваницької Богоматері, яка поміщена в парафіяльній церкві, а на завершення зачерпнули цілющої водиці і сповненні Божого духу щасливо повернулись додому.
    Від імені священиків та вірних нашої парафії вітаємо й ми Преосвященного Владику з нагоди його уродин. Бажаємо міцного здоров’я, наснаги, витривалості, довгих років життя та щедрого Божого благословення на служіння Богові, Церкві та духовну користь духовенства та вірних Стрийської єпархії!!!

    Оголошення

    для парафії

    Рекомендуємо

    відвідувати

    • Католицький Оглядач
    • Українська правда
    • Громадське телебачення
    • Офіційний сайт УГКЦ
    • ДивенСвіт
    • CREDO
    • Стрийська єпархія УГКЦ
    • Карітас України

    Популярні новини

    за останній місяць

    Трансляція

    інтернет радіо

    Radio Voskresinnya

    Radio Mariya

    Radio Dzvony

    Слухати в новому вікні