• datalife engine
    • Вийшов новий номер газети "Адонай"
    • ЧОМУ Я НЕ БОЮСЯ ЧАКЛУНІВ, ПРОКЛЬОНІВ І ВОРОЖБИТСТВАВпевнена, що вам доводилося чути різні історії від подруги чиєїсь подруги про те, як хтось когось закляв і все життя йде шкереберть. А ще, що хтось десь точно бачив якісь надзвичайні потойбічні явища. Вражає? Страшно? Дивно! А ви справді переконані в  силі Господа? Ви справді вірите у жертву і воскресіння Ісуса? То чого боїтеся?
    • Наш парафіяльний хор у Зарваниці2 листопада хористи церкви Св.Миколая м.Перемишляни відвідали духовний центр у Зарваниці. У головному Соборі Зарваницької Матері Божої відспівали Божественну Літургію, опісля чого диякон Василь Миць провів нам цікаву екскурсію святими місцями.

    • Зустріч з Ніком ВуйчичемУ неділю 28 жовтня учасники спільноти «Адонай», були присутні на стадіоні «Арена Львів» де перед багатотисячною публікою виступав відомий у всьому світі християнський спікер-мотиватор Нік Вуйчич. Нік Вуйчич вже вшосте в Україні, але вперше приїхав до Львова. Він народився без ніг і рук, але зумів навчитись жити і досягнув успіху, ставши популярним оратором і створив благодійну організацію «Життя без кінцівок». 

    • Заборонений прийом при вихованні молодшої дитиниЯк з молодшої дитини не виростити інфантильну людину, схильну до емоційного шантажу? Розповідає психолог Людмила Петрановська.
      Приходить сім'я, мама і тато, дуже скаржаться на старшого сина: конфліктний, примхливий, ніколи не враховує інтересів інших людей. У них двоє синів - 9 років і 5 років.Коли тато приходить з роботи, хлопчики наввипередки біжать відкрити йому двері, у них таке змагання. Хто перший встиг добігти і відкрити двері, той виграв і перший повис на татові.

    • ВЖЕ ГОТУЄТЕСЯ ДО ХЕЛЛОВІНУ? А ПРО ЦЕ НЕ ЗАБУЛИ?Ви помітили, як з кожним роком масштабується традиція відзначати Хелловін? Вітрини магазинів прикрашають різними павуками, кажанами, страшними масками, вирізаними гарбузовими „головами". І наче нічого особливого. Ще один звичай задля забави. Здавалося б, як можуть комусь нашкодити розваги з переодяганнями, прикрасами і веселощами. 

    • «НЕ МОЖНА ЗЛИТИСЯ» ОЗНАЧАЄ "СТАНЬ ТРІШЕЧКИ МЕРТВИМ"
      Цю стаття присвячується всім людям, які зазнають труднощів з проявом своїх негативних емоцій - злості, страху, печалі, відрази, провини і сорому.
      Сподіваюся, що після прочитання ви станете дбайливіше і уважніше ставитися до себе. Зможете взяти себе в усіх проявах, в тому числі з негативними емоціями.
      Ми звикли вважати, що негативні емоції - це погано. Ми навчені їх уникати, придушувати, всіляко приховувати і нікому не показувати.

    • Ким були семеро нових святих, яких канонізував Папа Франциск?
      У неділю, 14 жовтня 2018 р., Папа Франциск очолив на площі Святого Петра у Ватикані Святу Месу, під час якої зарахував до лику святих сімох блаженних Католицької Церкви. Ким були ці наші небесні заступники та приклад для наслідування у здійсненні загального покликання до святості.


    • Запрошуємо на катехизаціїКожного року на парафії м. Перемишляни храму св. Миколая у першу суботу жовтня починається катехизація для дітей та молоді, яка триває до кінця травня наступного року. 
           6 жовтня відбулися перші зустрічі за наступним порядком - о 15.00 год. - діти віком 6 - 8 років, о 16.00 год. - діти віком 9 - 10 років, о 17.00 год. - вівтарна дружина, о 19.00 год. - молодь. Катехизацію проводять о.Віталій Гулич та с.Лілія Ананевич.

    • Постанови Синоду Єпископів УГКЦ 2018 рокуВід 2 до 11 вересня 2018 року Божого в м. Львові-Брюховичах проходив Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, в якому брало участь 42 архиєреї з України та поселень, а саме з країн Центральної, Північної та Західної Європи, Пiвнiчної і Пiвденної Америки та Австралiї. Публікуємо Постанови цього Синоду.

    • Увага!!!!
    • «Правило 3 хвилин»: для щастя вашого і вашої дитиниБуквально за лічені хвилини в нашому житті може змінитися багато що. Це, зокрема, підтверджує Наталія Сиротич, практикуючий психолог, керівник Центру роботи з дітьми та молоддю «Карітасу Київ». Вона щодня допомагає родинам переселенців зі сходу України та сім’ям, що потрапили у скрутні життєві обставини. Наталія поділилася з «Українською  правдою. Життя» своїм досвідом та розповіла, як дорослим завжди знаходити спільну мову зі своїми нащадками.

    • ПРИТЧА ПРО НАШІ ПЛАНИНа одному з пагорбів росли три дерева. Одного разу вони розговорилися про свої надії і мрії.

      Перше дерево сказало: «Коли не будь я хотіло би стати шкатулкою для скарбів. Мене заповнили б золотом, сріблом і дорогоцінними каменями. Мене прикрасили б різьбленням, і кожен би бачив мою красу».

      Друге дерево сказало: «Я хотіло би стати потужним кораблем. Я перевозило б царів і цариць по хвилях в усі куточки землі. Всі відчували б себе в безпеці через мою міцність».

      Третє дерево сказало: «Я хотіло би вирости і стати найпотужнішим і високим деревом у лісі. Люди б бачили мене на вершині пагорба, милувалися б моїми гілками і думали б про Бога і про те, як близько я до Нього. Я стало б найбільшим деревом всіх часів і народів, і люди завжди б пам’ятали мене».

     Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
     Заплачте разом, а не наодинці.
     Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
     Що мали зватись гордо – УКРАЇНЦІ
     
    У XX столітті Україна пережила три голодомори: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр., проте Голодомор 1932-33 рр. був наймасовішим і найжорстокішим. За даними істориків, у 1932-33 роках жертвами голоду, спровокованим адміністративними заходами радянської влади, в Україні, за різними оцінками, стали від 7 до 10 млн. людей. Це означає, що в тітрагічні роки Україна не долічилася від 10 до 25% свого населення, втрачаючи його по 25 тисяч людей в день, по тисячі — на годину, по 17 — щохвилини.

    Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про Геноцид українського народу і чиста пам’ять про всіх полеглих здатні звільнити нас від мороку минулого.

    Ввечері 26 листопада  о 16 годині у вікнах українців горітимуть свічки пам’яті за жертвами Геноциду українського народу. Акція "Запали свічку" - це знак нашої пам’яті. Це святий вогник, який зігріє душі загиблих. Це світло очищення задля нашого майбутнього. Ввечері у вікнах українців, на площах сіл і міст горітимуть свічки пам’яті за жертвами Геноциду українського народу.

    alt"Усі небесні сили, святі ангели й архангели, моліть Бога за нас грішних"

    (Велике повечер'я).

    Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять Господські, Богородичні празники та велика кількість празників мучеників і святих. Осередок цієї величної мозаїки — це Господь Наш Ісус Христос, як Бог і як Чоловік. На землі день і ніч славить Його Церква-паломниця, а в небі вічну славу співає Йому Церква прославлена: превеликий хор ангелів і святих. Святі ангели це одвічний Божий хор слави, це Божа сторожа і Божі слуги. Ангели сповняють також велику роль у відкупленні людського роду.

    Свята Церква, пам'ятаючи про велике значення ангелів для Божої слави і нашого спасення, в мозаїці церковного року залишила окреме місце і на почитання ангелів. Тут на першому місці стоїть празник Собор святого архистратига Михаїла та инших безтілесних сил. Для заохочення до більшого почитання ангелів скажемо дещо про їхній культ, про мету цього празника та його духовне значення для нас.

    ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ АНГЕЛІВ

    Перш ніж Господь Бог схотів створити людину, Він спочатку створив ангелів. Це невидимі, безсмертні, дуже досконалі і чисті духи, які мають бистрий розум і свобідну волю, їхня кількість безмірно велика. Пророк Даниїл бачив у видінні престол Бога, де "тисячі тисяч йому служили, і силенна безліч перед Ним стояла" (7, 10). А святий Йоан Богослов у Книзі Одкровення каже: "Потім я бачив, і чув голос ангелів багатьох навколо престола, і істот і старших; і було число їх — множини множин і тисячі тисяч" (5, 11). Сам Ісус Христос говорить у святому Євангелії про легіони ангелів (Мт. 26, 53).

    Від Псевдо-Діонісія Ареопагіта (V ст. ) в Церкві започатковано звичай ділити всіх ангелів на три чини, по три хори кожний, тобто разом дев'ять ангельських хорів: серафими, херувими і престоли; господства, власти і сили; начала, архангели й ангели.

    Господь Бог після створення ангелів схотів їх випробувати й тоді велика частина їх збунтувалася проти Нього. Святий Йоан Богослов говорить про війну на небі (Од. 12, 7). На чолі добрих ангелів став архангел Михаїл і переміг Люципера і його ангелів. Через це свята Церква, коли почитає ангелів, то ставить святого архангела Михаїла на першому місці.

    Святі ангели мають подвійне завдання: щодо Господа Бога і людей. Головне завдання ангелів у небі — це вічно прославляти Господа Бога. Пророк Ісая бачив у видінні, як серафими в небі взивали: "Свят, свят, свят Господь сил: уся земля повна його слави" (6, 3). У святій Літургії є кілька уривків, де сказано про це почесне завдання ангелів. "Владико, Господи Боже наш, — каже молитва малого входу, — що установив на небі чини і воїнства ангелів і архангелів на служіння Твоєї слави... ". У молитві під час тропарів священик молиться: "Боже святий, що в Святих перебуваєш. Тебе трисвятим голосом серафими оспівують і херувими славословлять, і всі небесні сили Тобі поклоняються". Друге завдання ангелів щодо Господа Бога — це ревне і швидке служіння Богові. Слово "ангел" з грецької означає: "посланець, вістун". Тож ангели — це Божі посланці, вістуни. На підтвердження цієї ролі є багато прикладів у Старому й Новому Завітах.

    Стосовно людей ангели з волі Божої є нашими опікунами й хоронителями. У 90 псалмі  сказано: "Бо ангелам своїм Він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах" (стих 11). Ангелів, завданням яких є охорона людей, звемо ангелами-хоронителями. Святі Отці Церкви вчать, що кожна людина має свого ангела-хоронителя. Святий Василій Великий каже: "Ніхто цього не заперечить, що кожний вірний має свого ангела" (Проти Евномія З, 1). Подібне говорить і святий Йоан Золотоустий: "Кожний з нас має ангела" (Бесіда. 26 на Ді. 12, 1-3). У просительній єктенії святої Літургії просимо в Бога про ангела-опікуна: "Ангела миру, вірного наставника, хоронителя душ і тілес наших у Господа просім". На основі Святого Письма святі Отці вчать, що не тільки кожна людина, але й кожна громада, Церква й нарід мають свого ангела-хоронителя.

    З усього того, що вище сказано, стає зрозуміло, чому свята Церква плекає культ ангелів, та чому вони займають особливе місце в нашому церковному році і богослуженнях. Почитання ангелів у Східній Церкві почалося ще в III столітті, а в IV вже було загальнопоширеним. Про це свідчить храм на честь святого архангела Михаїла, який збудував у передмісті Царгорода цісар Костянтин Великий (274-337). У цьому храмі, за свідченням історика Созомена, відбулось багато чудесних оздоровлень. На святій Літургії під час проскомидії наша Церква приписує ставити окрему частину просфори на честь "Чесних небесних сил безплотних". У службах нашого октоїха ангелам присвячений понеділок, перший день тижня, мабуть, тому, що ангели — це перші Божі створіння, а в небі після Божої Матері стоять найближче до Божого престола.

    Празник на честь святого архангела Михаїла та инших безтілесних сил був встановлений у IV ст. Цей празник зветься собором через те, що цього дня Церква празнує собор-зібрання усіх безтілесних сил разом зі святим архангелом Михаїлом, а також собор-зібрання людей на землі, щоб прославити небесні сили.

    Празнуємо Собор святого архангела Михаїла в листопаді, бо колись давно, рік починався з березня. Тоді цей місяць був дев'ятим у році, тож має символічне відношення до дев'яти ангельських хорів.

    Східна Церква від IV ст. святкує ще пам'ять святого архангела Михаїла 6 вересня на згадку про те, що він зберіг свій храм від знищення у Колосах у Фригії. Крім Собору святого архангела Михаїла, маємо ще два окремі дні в році, присвячені святому архангелові Гавриїлові. Він звістив Пречистій Діві Марії про воплочення Божого Сина, тому наступного дня після Благовіщення (26 березня) наша Церква святкує його собор, бо того дня збиралися вірні, щоб віддати окрему честь архангелові Гавриїлові. З IX сторіччя наш церковний календар має ще один собор святого архангела Гавриїла — 13 липня, щоб прославити за всі його чудесні появи.

    Західна Церква з V ст. (до 1960 р. ) святкувала 8 травня явління святого архангела Михаїла на Ґарганській горі в Апулії, а 29 вересня святкує його инше явління на замку святого ангела в Римі. Першу неділю вересня з XVII ст. латинська Церква присвятила святим ангелам-хоронителям.

    МЕТА ПРАЗНИКА СОБОРУ СВЯТОГО АРХАНГЕЛА МИХАЇЛА

    Головна мета празника — звеличити і прославити святого архангела Михаїла, а з ним й инших ангелів. Прославляють його тому, що в обороні Божої чести він став на чолі добрих ангелів, коли бунтував сатана. Звідси і його почесний титул архистратига, що з грецької значить "начальний вождь". З тієї причини й іконографія представляє його як озброєного полководця: шолом на голові, вогненний меч у руках, а під ногами в'ється змій — символ сатани.

    Богослуження цього дня оспівує велич відзначення святого Михаїла перед Божим троном, його ревність і вірність Богові та опіку й заступництво за нас. Ось деякі похвальні строфи зі стихир вечірні й утрені: "Ангельських хорів, воєводо", "Воєвода вишніх сил, Михаїл начальний вождь божественних чинів", "Михаїл архистратиг вишніх сил", "Ти перший поміж безплотними ангелами", "Ти воєвода й поборник, і ангелів начальний вождь, Архистратиже", "Посеред полків ангельських ти найстарший", "Для християн ти спасенний заступник", "Михаїле Архистратиже, тебе оспівуємо вірно як сильного заступника, охоронця і визвольника лю дей". У дні свого празника він усіх нас взиває до спільного собору-зібрання з ангелами, щоб віддати належну славу Богові: "Як верховний вождь небесних божественних сил, (Михаїл) днесь скликає людські хори, щоб один світлий празник з ангелами укласти, празник їхнього собору божественного, і разом Богові трисвяту пісню заспівати" (Стихира хвалитна).

    Цей празник звеличує також усі ангельські хори, бо вони разом зі святим Михаїлом творять пречудний небесний собор. Тому сьогодні і святих ангелів славимо, величаємо, дякуємо їм за поміч та просимо в них опіки.

    ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС

    Празник святого архангела Михаїла і святих ангелів доводить нам велике значення ангелів для нашого спасення. Він пригадує нам і на наші обов'язки щодо святих ангелів, а передусім нашого ангела-хоронителя. Протягом усього нашого життя, кожної хвилини й на кожному місці він з волі Божої є над нами, нас хоронить, нам піддає добрі думки, остерігає нас від гріха, за нас заступається перед Богом. Наш ангел — хоронитель — це наш провідник до неба, помічник у спокусах, товариш у хвилині смерти. Він постійний свідок наших думок, наших слів і наших діл. Лише колись у вічності ми побачимо, наскільки ми завдячуємо своєму ангелові — хоронителеві. Звідси випливає наш обов'язок святих ангелів почитати, їх славити та їм кожного дня дякувати за поміч і опіку. "Прославляти ангелів, — читаємо у проповіді, що її приписують святому Йоанові Золотоустові на Собор архангелів, — це наш обов'язок. Вони прославляють Творця, об'являють його милосердя і любов до людей". Від колиски доручаймо наших дітей їхньому ангелові — хоронителеві, учімо їх його любити та щодня до нього молитися. Історія Церкви знає дуже багато випадків, у яких ангел — хоронитель у чудесний спосіб захистив дітей під час небезпеки. "Ангели є придані нам, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — як хоронителі й опікуни на ціле життя, тож без сумніву та повсякденна опіка ангела для кожного з нас зокрема повинна бути поштовхом до сердечного почитання і вдячности для нашого ангела хоронителя" (Про почитання святих, 1941).

    Наша набожність до свого ангела-хоронителя буде йому особливо милою, коли ми не тільки будемо його почитати і до нього молитися, а коли будемо його наслідувати. Він дає нам гарний взірець святости. Він нас учить своїм прикладом, як любити Бога, Йому служити та Його славити. Тож намагаймося так гаряче Бога любити, як він Його любить, і так ревно сповняти Божу волю, як він її сповняє, і як сповняють її всі ангельські хори в небі.

    ο. Юліян  Катрій, ЧСВВ, "ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД"

    Дорогі прочани!

    Вже минає двадцять років з того часу, коли в Унівській Лаврі почало відроджуватися монаше життя. 1991 р. в Успенському храмі Лаври після жахливого лихоліття переслідування вперше було відслужено богослуження ченцями студійського уставу. Того ж року розпочався активний прочанський рух до Унева, в якому особливе місце займає успенська піша проща зі Львова. У цій прощі вже взяли участь десятки тисяч прочан. Що потягає нас здійснювати прощі? Чи тільки можливість випробувати свої фізичні сили, адже проща вимагає багато зусилля? Напевно, ні. Головним стремлінням прочанина є почути Слово Боже, яке дуже часто проповідується протягом прочанського шляху та на сам празник Успення в Уневі. Прочанин у Слові Божому віднаходить дороговказ для свого життя. Так легко загубитися на життєвих шляхах у теперішньому світі. А скільки можемо зустріти фальшивих орієнтирів, які неправдиво вказують людині життєвий напрям. Без сумніву Слово Боже є найкращим і найпевнішим нашим орієнтиром, бо ж саме у Господа є «слова життя вічного» (Ів. 6, 68)! Незамінним нашим співпрочанином є Пресвята Богородиця, котра була Матір’ю Слова Божого і котра подала нам приклад зберігати Його у своєму серці (Лк. 2, 51). Нехай вона нас супроводжує й у цій ювілейній прощі.

    Дорогі прочани! Ми щиро бажаємо вам, щоб кожен із вас й цього року щасливо пройшов свій паломницький шлях до Унева та щоб почуте Слово Боже принесло рясні плоди у вашому житті.


    Єрм. Теодор Мартинюк,
    студит Ігумен

    Єрм. Юстин Бойко

    Дорогі у Христі, сьогодні ми вирушаємо до Святоуспенської Унівської Лаври прощею, яка є ювілейною, себто ХХ з черги. Перша відбулася у 1991 році з ініціативи Марійської Дружини храму св. Архистратига Михаїла, що у Львові під духовним проводом єрм. Йосифа Міляна (на даний час єпископа-помічника Київської Архиєпархії УГКЦ). Протягом ось цих 20-років змінилося не одне покоління прочан, але незмінним залишається одне – місце паломництва. Пресвята Богородиця, що об’явилася в Уневі щороку кличе нас до себе, щоб ми знову і знову змогли побачити особливу присутність Божу у нашому житті, житті нашого Hароду та цілого світу. Христові слова «ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20) повинні стати великою заохотою у тому, щоб варто жити з Богом і для Бога. Саме з цього починає людське життя набирати сенсу, коли у його центрі стоїть Господь!

    Цьогорічна проща є присвячена темі Слова Божого у житті людини. Саме її розкриватимуть перед нами заздалегідь запрошені духовні провідники. Основною спонукою у виборі цієї теми стало звернення Постійного Синоду УГКЦ у тому, щоб належним чином приготуватися до святкування 1025 ліття хрещення Руси-України, яке святкуватимемо у 2013 році. 2011 рік Синодальні Отці закликають присвятити саме роздумам на роллю Божого Слова у нашому житті. Залишаючи завдання розкриття цієї теми особам, яких ми запросили наперед, а також координаторам груп, які з разом з Вами спробують зглибити її у часі біблійних читань, хочу поділитися з Вами кількома думками відносно цього.

    Чим є Слово Боже і яке значення воно має у моєму житті? Це питання належить до основних, яке повинен собі щодня ставити християнин. Адже автором цього слова не є людина, але Бог, який «задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. і був розп'ятий…і страждав, і був похований… і воскрес у третій день…і вдруге прийде судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця». Ця правда про Господа, яку ми щодня визнаємо у «Вірую» підчас Святої Літургії виразно показує нам, що Бог не є байдужим, пасивним, щодо життя людини, але є люблячим Батьком, який піклується про кожного, щоб кожному відкрити двері життя вічного. З огляду на це і Слова Божі, які ми читаємо у Святому Письмі говорять нам передовсім про життя вічне і про те, як нам його осягнути.

    Період історії, у якому живемо характеризують дві досить цікаві тенденції. З однієї сторони усе людство стремить до того, щоб уможливити людині вічне життя. Щоб це побачити, не потрібно йти далеко. Вистачає поглянути на постійні пошуки безсмертя у сучасних наукових експериментах, особливо медичних. Людина щораз то більше бажає бути вічно молодою, красивою. З іншої сторони не можна не зауважити і другої тенденції, яка намагається немовби викинути Бога з життя людини через надмірну рекламу дочасного і відкинення усього того, що є пов’язане з Ним.

    «Живи теперішньою хвилиною» - такі слова можна досить часто почути тепер. Вони самі у собі не є погані, але коли вони не сповнені вірою у життя вічне з Господом, то вони можуть стати для сучасної людини однією із форм втечі від насущних питань людського життя. Адже ж правда про те, що існує життя вічне є великою заохотою у тому, щоб змінювати час, історію, країну, землю, у якій живемо. Саме свідомість того, що існує життя вічне з Господом і що Господь діє у житті кожної людини, спонукало не одне покоління людей, особливо християн творити, жити, працювати. Погляньмо хоча б на твори архітектури побудовані давним давно, якими ми милуємося до сих пір, або на музичні твори, які до наших днів не втрачають своєї популярності. Ось ця «невмирущість» згаданих творів криється передовсім у тому, що люди, які їх творили були наскрізь просякнуті вірою у життя вічне з Господом! Саме віра у те, що життя вічне і Бог є однією і тією ж істиною спонукала їх відкривати двері майбутнього ще у цьому світі!

    Святоуспенська Унівська Лавра

    25-27 серпня 2011 року відбудеться триденна піша проща до Святоуспенської Унівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ. Цьогорічна проща стане ювілейною, XX з черги, і буде присвячена темі ролі «Слова Божого у житті людини».

    Біблійним ж мотивом стануть слова Апостола Петра з Євангелії від Йоана 6,68: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе – слова життя вічного». Тема цьогорічної прощі є відповіддю на заклик Отців Постійного Синоду УГКЦ присвятити 2011 рік роздумам над Словом Божим (Керигмою) у рамках трьохлітнього приготування до 1025 ліття Хрещення Руси-України. З огляду на це, протягом  усього маршруту запрошені відомі постаті українського духовенства ділитимуться з прочанами своїми роздумами на цю тему. Окрім цього, вибраній темі будуть присвячені біблійні читання у 30-и прочанських групах. Більш детально з програмою прощі можна ознайомитися на сайті http://lavra.studyty.org.ua.

    Монахи Студити щиросердечно запрошують усіх бажаючих взяти участь у прощі та розділити радість храмового празника Лаври Успення Пресвятої Богородиці

    20 серпня 2011 року, з нагоди 20-тя Незалежності України, відбулася перша молодіжна піша проща під назвою «Християнська молодь – майбутнє України» до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, яка знаходиться у с. Тучне Перемишлянського деканату, що є одним із відпустових місць Стрийської єпархії.
    У прощі взяла участь парафіяльна молодь трьох деканатів: Перемишлянського (храм Св. Миколая (м. Перемишляни) та парафій с. Мерещів, Брюховичі, Осталовичі, Добряничі, Розсохи, Тучне), Унівського (парафія с. Ладанці) та Бібрського (парафія с. Підгородище ). Загалом було 180 учасників.

    Паломництво розпочалося о 7:00 год. ранку біля храму св. Миколая м. Перемишлян. Відтак прочани вирушили за маршрутом Перемишляни-Мерещів-Осталовичі-Розсохи-Тучне.

    В часі Божественої Літургії о. Дмитро Тхір, сотрудник парафії Св. Миколая у Перемишлянах, виголосив проповідь, у якій розкрив значення, а разом з тим і потребу, у здійсненні прощ до святих місць.

    По закінченні Літургії ієреї разом із прочанами помолились до Богородиці прославленої у Тучнянській чудотворній іконі, після чого, о. Андрій Соколовський, адміністратор даної парафіії, виголосив духовну науку, в якій заохотив прочан повсякчасно просити заступництва у Пресвятої Богородиці.

    Відтак молодь храму св. Миколая м. Перемишлян розповіла усім присутнім про світлу постать блаженного о. Еміліяна Ковча, який народився саме цього дня.

    ЗВЕРНЕННЯ
    Блаженнішого СВЯТОСЛАВА,
    Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ,
    з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України


    Дорогі в Христі співвітчизники!


    З нагоди 20-ї річниці державної Незалежності України щиросердечно вітаю всіх вас, в Україні та на поселеннях сущих, і єднаюся з вами у подячній молитві до Всемогутнього Господа за неоціненний дар свободи для рідного народу і нашої держави. Цими днями ми також згадуємо із вдячністю наших славних попередників, які століттями підносили свої молитви до Неба: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!». Вшановуємо рівно ж і тих, хто боровся за здобуття цієї незалежності, складаючи до вівтаря Вітчизни плоди своєї жертовної праці, а часто і цвіт свого молодечого життя. Хай воздасть Господь своїми щедротами тим, хто передав нам цю почесну естафету державотворення.

    Святкування нашого національного ювілею – це не лише причина для радості та вдячності, а й прекрасна нагода для глибших роздумів над тим, якої держави ми хочемо і потребуємо. Напевно, не помилимося, якщо ствердимо, що бажаємо жити в державі, в якій основними засадами соціального, економічного, політичного та інших вимірів життя народу є чесність, справедливість і відповідальність.

    Чесність і справедливість є різними гранями однієї й тієї ж сутності. Суспільна справедливість ґрунтується на особистій чесності, а чесні громадяни є надійною опорою справедливої влади. Творячи старозавітний Ізраїль як боговибраний народ, Господь дає Мойсеєві такий наказ: «Суддів та урядників настановиш собі в усіх містах своїх, які Господь, Бог твій, дає тобі по племенах твоїх, і вони будуть судити народ справедливим судом. Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. Ти мусиш чинити по щирій правді, щоб жити на світі й безпечно володіти землею, що її Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор. 16, 18-20).

    Жодна держава не може існувати, розвиватися і забезпечувати належні права своїм громадянам, якщо не посідає неупередженого та справедливого судочинства. Ізраїльський цар Йосафат, який після перемоги над ворогами, що гнітили його народ, намагався побудувати вільне суспільство, дав суддям такий наказ: «Дивіться, що ви робите: ви бо чините суд не для людей, а для Господа, і він при вас, коли ви судите. Нехай, отже, буде на вас страх Господній: дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, нема неправди, ні сторонничости, ані підкупства» (2 Хр. 19, 6-7). Саме Божий Закон, як показує історія визволення Ізраїлю з єгипетської неволі, є дорогою до свободи та обітованої землі.

    "Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитаємо
    пречистого Твого Тіла преславне Преображення"
    (Величання на утрені празника).

    Шостого серпня наша Церква святкує празник світлого Господнього Преображення. Завдання цього празника — звеличувати славну подію Преображення з життя Ісуса Христа, яке деякі святі Отці називають другим Богоявленням. Важливість події видно з того, що її записали аж три євангелисти: Матей, Марко й Лука. Тож погляньмо на подію Преображення, на установлення празника та на дух його богослужби. 

    ПОДІЯ ПРЕОБРАЖЕННЯ

    Христова прилюдна діяльність закінчується. Невдовзі наступлять Його муки і смерть. Хоча апостоли вірили, що Ісус це Богом посланий Месія і ту віру прилюдно визнали устами апостола Петра, все-таки їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче скріпити їхню віру надзвичайним актом. Тому через кілька днів після того, як предсказав їм свої страсті і смерть, Він бере із собою Петра, Якова й Йоана, виходить з ними на гору Тавор і тут на молитві привідкриває перед ними промінчик Свого божества. Святий євангелист Матей про чудесну Христову переміну каже: "І преобразився перед ними: Обличчя Його засяяло наче сонце, і одежа побіліла наче світло" (17, 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей і Ілля і розмовляли з Ним про Його смерть. Апостол Петро, захоплений блиском Христової слави, вигукує: "Господи, добре нам тут бути!" А втім, як при Христовому хрещенні в Йордані, так і тут почули голос з неба: "Це — мій улюблений Син, що Його я вподобав: Його слухайте" (Мт. 17, 5). Святе Євангеліє нічого не говорить про місце Христового Преображення. Зате християнська традиція з IV ст. загально приймає, що тим місцем була гора Тавор.

    Чому Ісус Христос тільки трьом вищеназваним учням показав славу свого божества? На думку святого Йоана Дамаскина, Христос узяв із собою Петра, щоб той, хто прилюдно визнав Христове божество, почув підтвердження свого визнання і від Небесного Отця. Господь узяв на Тавор Якова, бо той мав бути першим єпископом Єрусалима і першим з апостолів повинен був віддати своє життя за Христа. Укінці Спаситель зробив свідком Своєї переміни й апостола Йоана, бо той був його улюбленим учнем і дівственник. Євангелист Йоан, збагнувши Христове божество на Таворі, опісля у своєму Євангелію писав: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог" (1, 1).

    Усі три апостоли, свідки Христової слави на Таворі, будуть опісля свідками і Його агонії в Оливнім Городі. Як глибоко Христова переміна записалася в їхніх серцях видно з того, що вони писали про неї через багато років. Апостол Петро у другому посланні віру в Христа скріплює згадкою про Його славне Преображення, кажучи, що вони були "наочними свідками Його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: "Це мій Син любий, якого я вподобав". І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі" (11, 1, 16-18). А святий євангелист Йоан із захопленням писатиме у своєму Євангелію: "І ми славу Його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого" (1, 14). 

    ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

    Святкування цього празника сягає IV ст. У цей час свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, збудувала храм на горі Тавор на честь Господнього Преображення. У кінці XI сторіччя хрестоносці знайшли на Таворі аж кілька церков і монастирів. Та в XIII столітті прийшли магометани і все понищили. Єрусалимський патріярх Кирило II у 1860 році на руїнах давньої церкви збудував новий храм. У 1923 році на Таворі побудовано величаву базиліку Господнього Преображення.

    З VI ст. цей празник урочисто святкують у Східній Церкві під назвою Господнього Преображення. У Західній Сирії у VIII столітті він називався Празником Тавору.

    Первісно празник Преображення святкували в лютому. Однак через те, що цей радісний празник звичайно випадав у час Великого посту, а це не відповідало духові посту й покути, його перенесено на шосте серпня. Чому якраз на цей день? Історик Євсевій і святий Йоан Дамаскин вважають, що Господнє Преображення відбулося за 40 днів перед Христовою смертю. Тож свята Церква, дотримуючись цієї думки, перенесла празник з лютого на 6 серпня тому, що через 40 днів, тобто 14 вересня, випадає празник Воздвиження Чесного хреста — пам'ять Христових мук і смерти.

    Зі Сходу празник Преображення приходить на Захід десь у VII-VIII століттях. Тут він дуже повільно входив у практику, його святкували в різні часи і ще в XII столітті він не був загальним. Папа Каліст III у 1457 році поширив цей празник на усю Західну Церкву і наказав святкувати його 6 серпня у пам'ять перемоги над турками під Білгородом. Цю перемогу здобули 22 липня 1456 року, але вістка про неї дійшла до Риму щойно 6 серпня. Вірмени святкують Господнє Преображення у 7 неділю після Зіслання Святого Духа.

    Празник Преображення належить до 12 великих празників нашої Церкви. Він має один день перед- і сім днів попразденства. Стихири й канони празника уклали святий Йоан Дамаскин і Косма Маюмський (VIII ст. ). 

    Празник припадає на той час, коли дозрівають плоди. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків земних плодів. Цей звичай християнська Церква перейняла від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. У Книзі Виходу читаємо: "Щонайкраще з первоплоду землі твоєї приноситимеш у дім Господа, Бога Твого" (23, 19). "Як увійдете в землю, — сказано в книзі Левіт, — що оце хочу вам дати, і там жатимете жниво, то принесете сніп, первоплід ваших жнив, священикові" (23, 10).

    Звичай благословляти в церкві перші плоди вже приписують Апостольські правила з кінця III століття. Апостольські постанови (IV ст. ) мають молитву на освячення плодів. Помісний Синод у Картагені з 318 року у 46 правилі дає приписи про плоди, які приносили до церкви. Шостий Вселенський Собор 691 року говорить про благословення плодів винограду і пшениці. У типіках Великої Царгородської Церкви з ІХ-Х ст. й Евергетицькому з X ст. нема згадки про благословення винограду.

    У Греції в серпні дозрівають виноград і пшениця. Тому був звичай, за яким на празник Господнього Преображення благословляли в церкві виноград і колоски пшениці. У нас на Русі-Україні виноград замінили яблуками й иншими плодами.

    ДУХ БОГОСЛУЖБИ ПРАЗНИКА

    З богослужби празника випромінює духовна радість, подив Христовій величі, силі й славі та прослава Його божества.

    Господнє Преображення несе всім вірним неземну радість. "Все днесь наповнилося радістю, — співаємо на утрені, — бо Христос преобразився перед учнями". А з тією радістю йде в парі великий подив для сили і слави переміненого Христа. "Перед Твоєю смертю, Господи, — каже стихира на вечірні, — в часі Твого Преображення гора стала небом і облак простягнувся наче намет, і Отець свідчив про Тебе. Там був Петро з Яковом і Йоаном, які мали бути з Тобою при Твоїм ув'язненні, щоб, бачивши Твої чуда, не побоялися Твоїх страстей". На стихословії утрені читаємо: "Ісусе, Ти перемінився на горі Тавор і світлий облак прийнявши вид намету покрив апостолів Твоєю славою. А вони, безначальний Спасе Христе Боже, впали на землю, бо не могли знести світлости недоступної слави Твого обличчя. Ти, що тоді засіяв їм своїм світлом, просвіти душі наші". 

    Та головний зміст і мета празника Преображення є глибоко догматична: визнати і прославити Христове божество. На стиховні утрені передпразденства читаємо: "Прийдіть, вийдім на святу гору і вірою побачимо пресвітле Господнє Преображення. Йому вірно поклонімся і закличмо: "Ти Бог єдиний, що воплотився і обожив людський рід". "Той, Хто колись, — каже стихира на вечірні, — говорив з Мойсеєм символами на горі Синай "Я є Той, Хто є", сьогодні на Таворській горі преобразився перед учнями..., говорячи з Христом Мойсей і Ілля засвідчили, що Він є Господом живих і мертвих та що Він — Бог, який говорив колись через Закон і Пророків". На хвалитних стихирах утрені ми Його славимо: "Ти, що від віків є Бог — Слово, який одягаєшся світлом наче ризою, преобразився перед своїми учнями, та понад сонце, Ти Спасе, засіяв". У шостій пісні канону сказано: "Тебе пізнали славні апостоли як Бога на Таворі, Христе, зчудувалися і приклонили свої коліна".

    Маючи перед очима славу Христового божества, свята Церква закликає своїх вірних, щоб духом вийшли на гору Тавор і були свідками Його переміни: "Прийдіть, — каже литійна стихира, — вийдім на гору Господню, у дім Бога нашого, і побачимо славу Його Преображення, славу як Єдинородного від Отця. Приймім світло від світла та піднесені духом, Тройцю Єдиносущну прославмо на віки".

     

    о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

    Християни перших віків завжди готувалися постом і молитвою до великих празників. З цієї священної практики з часом розвинулися коротші чи довші пости. Насамперед це Великий піст перед світлим празником Господньої Пасхи. Перед празником Христового Різдва ввійшов у звичай піст Пилипівки. З особливого культу до святих верховних апостолів Петра й Павла виник піст Петрівки. А вкінці прийшов наймолодший з чотирьох річних постів — піст Успенський. Ним ми приготовляємо себе до найбільшого празника Пресвятої Богородиці, її святого Успення. Так ми наслідуємо пости й молитви Пречистої Діви Марії, якими вона готувалася до зустрічі Свого Божого Сина у Своєму святому Успенні. Успенський піст відомий у нас також як Богородичний, Спасо-Богородичний, чи Спасівка. Звернемо увагу на історію цього посту, тривання та його практику у перших віках християнської Руси-України.

    ІСТОРІЯ УСПЕНСЬКОГО ПОСТУ

    Перші згадки про Успенський піст маємо щойно з IX століття. Як Петрівка й Пилипівка, так і цей піст увійшов у практику не дорогою церковного законодавства, а через звичай. З цієї причини у Греції було багато суперечок як щодо існування цього посту, так і щодо його приписів і тривання.

    Про цей піст нічого не згадує Евергетицький устав з XI ст. ані устав царгородського Пантократорського монастиря з 1136 року. 

    Подібно й Устави святого Теодора Студита і святого Атанасія Атонського ще до XIV сторіччя не говорять про Успенський піст. З давніх типіконів першу згадку про Спасівку має типікон грецького Николо-Касулянського монастиря з XII ст. в Калабрії, Італія. Тут на перше серпня є така заввага: "Царгородський патріярх Миколай І (895-925) про Чотиридесятницю Успення Пресвятої Богородиці: "Є в нас ще инший піст, званий Пресвятої Богородиці, що починається першого серпня і про який згадує Сьомий Собор у Нікеї 920 року".

    Ранішу згадку про Богородичний піст знаходимо в посланні папи Миколая І (858-867) до болгар, де він пише: "Свята римська Церква має з давніх-давен звичай дотримуватися таких постів: 40 днів перед Пасхою, після П'ятдесятниці, перед Успенням Богородиці, а також перед празником Господнього Різдва". В автентичності цього послання деякі автори сумніваються.

    У творі "Про три Чотиридесятниці", що його приписують антіохійському патріярхові Анастасієві Синаїтові (VI ст. ) говориться про Успенський піст як такий, що відділився від Петрівки, бо вона первісно тривала від неділі Всіх святих до празника Успення, а відтак з Петрівки був відокремлений липень.

    Атонські монахи приблизно в 1085 році запитували царгородського патріярха Миколая Граматика про пости, а особливо про Успенський піст. Відповідь патріярха була така: "У серпні був перед тим піст, але його перенесено, щоб не сходився з поганським постом, що був у тому часі. Одначе і тепер ще багато людей постять у тому часі, щоб оберегти себе від недуг".

    Успенський піст у візантійській державі в ХІ-ХІІ століттях почав щораз більше входити в життя. Архиєпископ Палестинської Кесарії Анастасій, що жив близько 1090 року, щоб заохотити вірних до зберігання цього посту, видає про нього окрему розвідку, у якій пише: "Піст перед Успенням Пресвятої Богородиці передали нам святі Отці й божественні патріярхи, його чесно дотримуються усі міста і країни православних, а передусім велике й щасливе місто Константинополь та Велика Церква". Укінці, автор робить висновок, що цей піст уже був у практиці ще до цісаря Лева Мудрого (886-911). Успенський піст був темою нарад Царгородського Собору 1166 року за патріярха Луки Хрисоверга (1156-1169) і цісаря Мануїла Комнена (1143-1180). Собор підтвердив практику цього посту.

    ТРИВАННЯ І ПРИПИСИ СПАСІВКИ

    У грецькій Церкві довгий час не було погоджености як щодо тривання Петрівки і Пилипівки, так і Успенського посту. Патріярх Вальсамсу († 1204) подає, що за його часів одні дотримувалися всіх трьох постів, тобто Петрівки, Спасівки і Пилипівки, і що їхня тривалість була така сама, що й сьогодні, а инші дотримувалися тільки Петрівки й Пилипівки, а про Успенський піст і чути не хотіли. Він у своїх посланнях захищає Богородичний піст і наказує його зберігати. Притім покликується на Царгородський Собор 1166 року, який цей піст не лише підтвердив, але й визначив його час — від 1 до 15 серпня. 

    Успенський піст у давнину був строгіший від Петрівки й Пилипівки, але лагідніший, ніж Великий піст. У понеділок, середу й п'ятницю цього посту наказано споживати суху їжу, тобто хліб, воду й сушені овочі, а у вівторок і четвер дозволялася варена їжа, але без олії. У суботу й неділю був дозвіл на вино й оливу, а в день Господнього Преображення — і на рибу.

    Львівський Синод 1891 року дає однакові приписи щодо Петрівки, Спасівки й Пилипівки, а саме: у понеділок, середу й п'ятницю Собор дозволяє набіл, а в инші чотири дні тижня їсти м'ясо. У ці чотири дні духовні особи мають перед обідом і вечерею проказувати 50 псалом, а миряни зобов'язані відмовити 5 разів "Отче наш" і 5 разів "Богородице Діво".

    УСПЕНСЬКИЙ ПІСТ У РУСІ-УКРАЇНІ

    Як у греків, так і в нас якийсь час не було єдиної думки щодо згаданих постів. Насправді про ті пости в нас маємо вже свідчення з другої половини XI століття, але вони незрозумілі і деколи собі протирічать. Київський митрополит Георгій (1072) у своєму Білеческім Уставі каже, що за його часів були в нас всі три згадані пости. Петрівка й Пилипівка починалися в той самий час, що й сьогодні, а Успенський піст деякі скорочували. Митрополит Георгій наказує дотримуватися Богородичного посту від 1 до 15 серпня (§ 14), але про його приписи нічого не говорить. Зате у Студитському Уставі патріярха Олексія, що його в нас завів преподобний Теодосій Печерський за часів митрополита Георгія, сказано тільки про Різдвяний піст, а про Петрів і Успенський нічого. Саме тому деякі люди не лише його скорочували, але й зовсім не визнавали. Подібно й невідомі нам три автори "Учительних Слів" домонгольської доби говорять тільки про Петрівку й Пилипівку, а про Спасівку не згадують. 

    Після нападу монголів нам відомі два свідчення стосовно цих трьох постів: митрополита Максима (1283-1305) і митрополита Фотія (1408-1431). Митрополит Максим у своєму "Правилі" для цілої руської Церкви подає потрібні приписи стосовно різних постів та їхніх часів. Про три пости він пише: "Ще передали нам святі Собори піст святих апостолів. І коли празник святих апостолів випаде в середу або п'ятницю, то не можна християнам їсти м'яса, а празнувати святий день і їсти рибу... Також установили піст у серпні перед Успенням святої Богородиці. Першого дня серпня, в який би день він і не випав, не їсти м'яса ані риби. У празник Пресвятої Богородиці, якщо випаде в середу або п'ятницю, не можна їсти м'яса, але задля Пресвятої Богородиці дозволяється їсти рибу... І установили піст упродовж сорока днів перед святим і великим таїнством Різдва тіла Господа нашого Ісуса Христа". Митрополит Максим не згадує про Великий піст, бо щодо нього не було сумнівів чи суперечок. "Правило" митр. Максима, розіслане по всій руській Церкві, було для всіх обов'язковим і майже ціле століття в тій справі вже не було якихось розходжень.

    Митрополит Фотій у своєму посланні до всього духовенства нагадує священикам, щоб вони вчили нарід свято зберігати всі чотири пости: Великий, Петрів, Успенський і Різдвяний.

     

    о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

    Життя мене, заробітчанина з Надвірни, закинуло далеко від рідного краю — в середньовічні квартали Неаполя, і тільки один Бог знає, як важко щирому українцеві тут, на чужині, притамувавши біль у серці, щоденно жити й працювати із сумом і тугою за рідною землею.

    У Неаполі немає кварталу, вулиці, де б не працювали та не жили українці. Майже в кожному селі, містечку Італії можна зустріти наших заробітчан. Приїжджаємо ми в цю невідомість на рік, а осідаємо на роки, а дехто з нас — на все життя. Одиниці повертаються на Батьківщину, а сотні виїжджають. Тут можна побачити людей різних спеціальностей — від кваліфікованого будівельника до професора. Нас об'єднує одна мета — поліпшити свій добробут, допомогти родичам і швидше повернутись на рідну землю. Проте роки біжать, а ціни в Україні, на жаль, випереджають наше життя в Італії.

    Чим нас так приваблює Італія? Насамперед, це країна Європи з відносно високим рівнем життя, де можна знайти роботу, краще оплачувану, ніж у нас. І в свята, і в неділю, коли в церквах дзвони б'ють, — українець працює. Адже кожен втрачений день, година — то гроші. Але кількість робочих місць скорочується, бо економічна криза охопила цей край, як і всю Європу.

    Неабияку роль відіграють створені для бідних людей (в т. ч. і для заробітчан) «Карітаси», де можна безкоштовно поїсти, одягнутись, отримати медичну допомогу, а інколи і переночувати, ще й на дорогу дають пайки. Є в Неаполі й українські церкви, до яких горнуться і в яких єднаються в громади відірвані від дому і родин українці. Часто тут шукають роботу, розраду, допомогу в разі раптової смерті співвітчизників, хвороби і т. п. Для нас у Неаполі відкрито консульство, працюють свої супермаркети, магазини, кафе, ресторани, офіси і т. п., де можна придбати продукцію під українською маркою, але виготовлену здебільшого в Німеччині або Польщі.

    Принцип життя тут такий: чим багатій живе заможніше, тим бідняк багатший. Це суспільство, де немає дуже багатих і дуже бідних людей.

    Реальність заробітків за кордоном жорстока. В італійців, а особливо в неаполітанців, є свої плюси й мінуси, культура і ментальність. Ставляться до нас тут як до третьосортних, нарівні з громадянами країн Латинської Америки, Африки й Азії. Та ми працюємо на їхній землі... До Італії нас ніхто не просив. Дуже часто серед наших людей у Неаполі можна почути вислови: «Які українці всі погані, а я хороший» або від деяких заробітчан, що відчули так званий смак солодкого життя в Італії, лунають брутальні звинувачення на адресу України. На що так і хочеться відповісти їм словами письменника Бориса Грінченка: «Україна ще не вмерла, але може вмерти, Ви самі її, ледачі, ведете до смерти». Уповаєм на втрачену віру до державних мужів. Та забуваємо запитати самих себе: а що я зробив для того, щоб не бути рабом в Україні і третьосортною людиною за кордоном? Усюди, де б ми не працювали, нас поважають за нашу працьовитість, розум і толерантність, тільки ми самі себе не поважаємо. У нас, українців, проявляється одна погана риса — возвеличувати все чуже та принижувати своє, бо у багатьох немає почуття національної гордості й свідомості.

    У недалекому минулому італійці також масово виїжджали на заробітки в інші країни світу, а сьогодні повертаються на ці землі як туристи у бізнесових та родинних справах. А їхню країну «окуповують» мільйони іноземців-заробітчан, зокрема й українців, серед яких домінують жінки. Працюють співвітчизники найчастіше на тих «брудних» роботах, де італієць працювати не буде.

    Оголошення

    для парафії

    Рекомендуємо

    відвідувати

    • Католицький Оглядач
    • Українська правда
    • Громадське телебачення
    • Офіційний сайт УГКЦ
    • ДивенСвіт
    • CREDO
    • Стрийська єпархія УГКЦ
    • Карітас України

    Популярні новини

    за останній місяць

    Трансляція

    інтернет радіо

    Radio Voskresinnya

    Radio Mariya

    Radio Dzvony

    Слухати в новому вікні