Аналізуючи  біблійну історію зауважуємо, що для важливих справ на користь народу Господь Бог найчастіше обирав чоловіків. Згадаймо порятунок світу через праведного Ноя, перший союз з Ізраїлем через Авраама, благословення Якова, вибір Мойсея і новий союз з народом, покликання пророків тощо. Автори, які описують історії цих людей, характеризуючи їх, використовують такі слова як "праведний", "богобоязливий", "ходив з Богом" та інші. Вони вказують на близькість особистих стосунків з Господом. Ці стосунки не є даром в готовому вигляді, вони формуються протягом життя великими зусиллями людини та постійною відкритістю Бога з усім багатством Його дарів.
Знаємо, що у формуванні людини як особистості першу важливу роль відіграють батьки. Але згодом людина починає жити повністю самостійно, а її світогляд формується під впливом різноманітного оточення. Тому, нерідко стається так, що молода людина, звільнившись від пильного батьківського ока, починає приймати численні пропозиції світу не розрізняючи і не думаючи наперед про майбутні наслідки. Зерна моральних принципів і переконань поступово зігнивають, а на їх місце рясно засівається кукіль. Не раз можна почути від батьків, що вони не впізнають своїх дітей. А це стосується в першу чергу їхніх переконань, і як наслідок, іншої поведінки. 
Інколи кажемо, що людина є господарем своєї долі та сторожем свого серця. А хіба не так? Серце людини - це рілля, яка засівається спочатку батьками, відтак наставниками та впливовими авторитетами. Хіба не від неї залежить, яке зерно приймати, а яке ні? Хіба не від неї залежить пошук добірного зерна? 
Хіба не вона має пильнувати свій посів "і вдень, і вночі, щоб часом ворог не прийшов і не посіяв поміж добре зерно кукіль"? Розуміння того, що доля людини залежить від її стосунків з Богом, вводить її в ще один вимір життя, а саме - духовний. Тому, мабуть, першою характерною рисою людини з такою свідомістю є страх Божий. Цей вислів не означає, що людина панічно боїться Господа, боїться бути покараною. У біблійному розумінні жити в страсі Божому означає свідомо остерігатися всього, що є злом у своїй суті, щоб самому не стати носієм зла та причиною його поширення, оскільки все це руйнує порядок світу, створеного Богом та зневажає Його як Творця і Найвище Добро. Страх Божий не є недоліком чи вадою, а даром Святого Духа. Це важливе і дорогоцінне придбання і його наявність вказує на реальні та конструктивні стосунки між людиною і Богом. Вони потрібні один одному, шукають один одного, взаємодіють один з одним.
"Страх Божий - початок мудрості". Маючи страх Божий, людина вміє слухати і чути як Бога, так і людей. В першу чергу Бога, Який для неї є Абсолютною Правдою, а Його слово найбільшим авторитетом. Вона приймає це слово не з примусу чи страху, а з власної волі, розуміючи його як істину, яку й потребує. Виступаючи як порадник в окремих потребах людини Боже слово поступово стає змістом її життя. Попит на нього зростає настільки, що це слово наповнює людський розум , перетворюючи його в скарбницю мудрості. Завдяки страху Божому людина стає Божим приятелем, бо радо ходить путями Його.
Євангеліє сьогоднішнього дня сповіщає нам про чоловіка на ім'я Йосиф. Будучи заручений з Марією, він хотів спочатку тайкома її відпустити, бо дізнався, що вагітна. Але після звістки Ангела про те, що Вона вагітна від Святого Духа і народжене дитя назветься Сином Божим, прийняв її, взявши на себе відповідальність чоловіка і батька. Надважкими були перші роки його подружнього життя. Але тому, що був "праведний", не раз отримував об'явлення від Бога через ангела,  як він має захистити дружину і дитя. Як людина Йосиф потребував запевнення від Бога, що його родина в Божій опіці. Він вірив словам ангела, виконував їх і так уникав небезпек для сім'ї. Сьогодні Церква так молитовно оспівує праведного Йосифа: "Хто досягне славу твоєї гідности, Вельмидостойний?* Ти – батько воплоченого Сина Бога живого!* Ти − обручник Обручниці Святого Духа!* Ти – голова святої Родини, дорученої тобі Отцем небесним!* Тому всі ангельські хори й увесь збір святих, що на небі,* з подивом прославляють велич твоєї гідности.* З ними й ми на землі піснями оспівуємо тебе і кличемо:* Слава тому, хто вивищив тебе* достоїнством понад усіх святих!"
Дорогі браття і сестри!
Пам'ятаймо: велич людини в її гідності, дарованій Богом. Слава людини в її серці, сповненому дарами Святого Духа. Хай двері наших сердець постійно будуть відчинені для Бога. Не лінуймося і не стидаймося бути Його приятелями. Тримаймося міцно за Його невидиму руку, якою є слово, що веде дорогою правди, свободи і життя.
Амінь.
10.01.2021р.Б.