Дорогі браття і сестри!
Розмова між Ісусом та законовчителем у черговий раз підкреслює цінність людської особи. Другий Ватиканський Собор зазначає, що це більш  зрозуміло, коли досвід людини та сім'ї пов'язаний з Ісусом Христом, який як Син Божий, Своїм Воплоченням з'єднався з кожною людиною. На думку отців Собору, єдина мета Церкви полягає в служінні, "щоб кожна людина могла знайти Христа, щоб Христос міг з кожним іти через життя силою тієї правди про людину і про світ, яка вміщається в таїнстві Воплочення і Відкуплення, силою тієї любові, яка з неї випромінює. Головним шляхом Церкви є Ісус Христос. Він - наша дорога до дому Отця - Він є теж дорогою до кожної людини". На цій дорозі Церкву ніхто не може затримати, оскільки головна дбайливість Церкви в тому, щоб людське життя на землі вчинити гідним людини. Тому в ім'я цього Церква ніяк не ототожнюється з політичним суспільством, ані не пов'язується з політичною системою; Вона є одночасно знаком і запорукою потойбічного характеру людської особи.
Таким чином, в центрі життя Церкви є увага до людини, яка виражається в різний спосіб, зокрема через милосердя.
Щоб бути милосердним, людина потребує пережити на собі милосердя від когось. Найкращий досвід - це милосердя Бога по відношенню до людини. Аналізуючи історію людства крізь біблійні події можемо з певністю сказати, що це також історія милосердного Бога, який постійно присутній в житті людей, щоб їм допомогти, підтримати, звільнити з численних душевних тягарів, повернути до стану вільної людини, яка може радіти життям. Цар Давид, старозавітні пророки, автори книг мудрості часто пригадують про Боже милосердя до Ізраїлю на тлі їхньої складної історії, позначеної численним відступництвом від Божого закону. Так у псалмах читаємо: "Милосердний Господь і добрий, повільний до гніву й вельми милостивий.
Не буде вічно він обурюватися, і не буде гніватись повіки.
Не за гріхами нашими учинив він із нами, і не за провинами нашими відплатив він нам.
Бо як високо небо над землею, така велика його милість над тими, що його бояться.
Як далеко схід від заходу, так віддалив він від нас злочинства наші.
Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що його бояться" (Пс.102,8-13).
Пророки Осія, Амос, Міхей та Ісая, які жили приблизно в один і той самий час, з болем описують знищення північного царства Ізраїлія, але сповіщають про майбутнє відновлення завдяки наверненню народу і милосердю Господа. У пророка Ісаї написано: "Я на короткий час тебе покинув, але з великим співчуттям тебе приймаю. У палкім гніві я на хвильку сховав був обличчя моє від тебе, але в моїй любові вічній мені тебе жалко, - каже Господь, твій Відкупитель" (Іс.54,7-8).
"Хто Бог, як ти, що провину прощаєш і даруєш переступ останкові твого спадкоємства? Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя. Він знову змилосердиться над нами, ррзтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибину моря всі гріхи їхні", - писав пророк Міхей (7,18-19). Осія наголошує на ніжній батьківській любові наступними словами: Я притягав їх людяними мотузками, - поворозами любові. Я був для них, неначе тії, які знімають ярмо в них із шиї. Я нахилявся над ними й давав їм їсти" (Ос.11,4).
Нажаль, євреї часто мали помилкове розуміння свого стосунку з Богом, бо були переконані, що виконанням певних приписів можна бути виправданим Ним. Натомість, Господь через пророка Ісаю виправляє їх:
"Вони день у день мене шукають, хочуть мої дороги знати, наче народ, що чинить справедливість, не відкидає закону Бога свого. Вони питають у мене справедливих законів, хочуть, щоб Бог був близько. 
"Навіщо нам постити, як ти не бачиш; себе умертвляти, як ти не знаєш?"
Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі.
Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв'язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, ввести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти попереду тебе, Господня слава - слідом за тобою.
Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: - Ось я! Господь завжди буде тебе водити, наситить твою душу за посухи; зробить міцними твої кості. Ти станеш, мов сад зрошений, мов джерело, води якого не висихають. Тобою будуть відбудовані руїни віковічні, ти знову поставиш підвалини минулих родів. Тебе назвуть виправником проломів, оновителем стежок для життя" (Іс.58,2-4;6-7;9а;11-12).
Особистий досвід Божого милосердя вселяє надію, зміцнює силу волі до добра, дає відчуття значимості себе як людини, прокладає світло на життєвій дорозі. Премудрий Сирах писав:
"Господь бо співчутливий і милосердний; він відпускає гріхи і спасає у скорботі. Киньмося в Господні руки, а не в руки людські; бо яка його велич, таке й його милосердя" (Сир.2,11;18).
Такий досвід є неоціненним, адже він є вчителем, якою має бути поведінка людини до ближніх своїх. Зокрема, той самий автор навчає: "Дар милосердя подай усякому живому, а й мертвому не відмов твоєї ласки.
Не цурайся тих, що плачуть, і сумуй з тими, що у смутку. Не вагайся відвідати хворого - люблений будеш за те. У всіх ділах твоїх пам'ятай про твою кончину - повіки не згрішиш. Ще перед кончиною чини добро другові й, скільки спроможний, простягай йому руку й давай" (Сир.7,33-36;14,13).
Дорогі браття і сестри!
Питання милосердя до ближніх в умовах сьогодення актуальне не менше, як у часи лихоліть, голодоморів, воєн та інших складних викликів часу. Це служіння завжди має високу ціну. Хай і наші серця будуть відкритими до потреб тим, кому важко, чиє життя можливо й залежить від нашого дару, який згодом помножиться Господом даром вічного життя в небі.