"Ви – сіль землі... Ви – світло світу" (Мт.5,13-14)

Дорогі браття і сестри!
Сьогодні наша Церква святкує празник Всіх святих українського народу. Починаючи від Вечірні попереднього дня, вірні разом з духовенством возносили до Господа жертву хвали за дар життя мільйонів праведників нашого народу, які в різний спосіб засвідчили віру в Бога, просіявши у світі рівноангельським життям. Завдячуючи їм, Церква гідно пережила складні періоди свого існування і до сьогодні засвідчує свою вірність Христові та Його намісникові папі Римському. Впродовж століть Церква молитовно єднається зі своїми синами та дочками, прославленими в небі, почитаючи їх на землі. Це вказує на те, що ті, хто зараз живуть у світі, вдивляючись їм у слід, ідуть тією самою дорогою, кінцевою пристанню якої є небо. Церква не сумує, що їх немає між нами. Вона радіє ними, які насолоджуються вічним життям із Богом: "Всі хори архиєреїв-святителів, могутні світила української Церкви! Як вірні послідовники апостолів і добрі пастирі, ви вірно берегли доручене вам стадо, вели його дорогами правди і дбайливо подавали йому духовну поживу, не вагаючись і життя своє віддати за свої вівці.Тож, разом зі святим священномучеником Йосафатом, вимолюйте українському народові у Начальника Пастирів – Христа Бога, вірности його заповітам і душам нашим великої милости" (Стих. на "Господи воззвах").
Першочерговим завданням, яке ставили перед собою ці люди, було зрозуміти мету свого життя. Щоб зрозуміти мету життя, потрібно "слухати" не лише своє тіло, а й серце. З нього завдяки совісті виходить розуміння самого себе, оскільки слово "совість" походить від єдності двох слів "со відати", що означає "знати з" (ким?) Богом. Він знає всю правду про людину, бо сам її створив.
 Знання себе неможливе без єдності з Творцем, який просвічує, щоб знати і знати правду, яка освітлює життєвий шлях людини, а її робить більш впевненою у собі. Єдність з Богом розвивається завдяки молитві, в якій  людський дух зустрічає Божого Духа, пізнає в Ньому досконалого Бога і отримує натхнення до досконалого життя. Це натхнення супроводжується не страхом, а любов'ю. Ось як оспівуємо це на Вечірні: "Преподобні отці Печерські, Антонію і Теодосію, первоцвіти Української Церкви, та всі незліченні праведники, що пішли їхніми слідами, посвятивши своє життя Богові. Ви сяєте зразком християнської досконалости і навчаєте нас молитвою та самозреченням уподібнюватися до Христа-Бога на спасіння душ наших. Отож моліть милостивого Бога, щоб ми були гідні вашого заступництва і з вами молитвою і жертвою виєднували для Христової Церкви й нашого українського народу змилування та щедрого Божого благословення" (Стих. На Господи воззвах").
Olia Markevich, [18.07.21 23:18]
Щоб стати досконалим, потрібно відмовлятися від недосконалості. Уражені гріхом тіло і душа людини, носять у собі хвороби смертності. Якщо ці рани не лікувати, ціле життя може стати суцільною помилкою і бути видимою силою смерті на руйнування світу і знищення людей.  Увага та вимогливість до себе є основою удосконалення. У життєвих обставинах це означає "плисти проти течії", не дозволяючи комусь із людей, або шкідливим бажанням тіла панувати над собою. Такі ситуації є неминучими, але результат залежить від вибору людини. Молитовна єдність з Богом відкриває красу невидимого світу, в якому душа людини пізнає своє найбільше добро, вершину щастя, заради якого сама людина свідомо готова чимало перетерпіти. Господь вкладає в її розум знання, що терпіння мають тимчасовий характер, як і сам світ, бо настане час, коли "все видиме стане невидимим, і все тілесне стане духовним". Терпіння - це доказ, що світ обтяжений злом. Але, хто терпить без нарікань, здобуває цінний досвід досконалості. Так Бог переображає людське серце: "Тепер же, звільнившися від гріха і ставши слугами Бога, маєте ваш плід на освячення і кінець – життя вічне. Бо заплата гріха – смерть, а дар ласки Божої – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім" (Рим.6,22-23).
Стихирами на Вечірні Церква так оспівує подвиги святих: "Мученики й ісповідники, святителі, ієреї, преподобні й усі миряни, що Христа ради каралися по в'язницях і каторгах, ламані душевно, побоями, голодом і холодом нищені! Ваше число та ваші імена відомі тільки всевидющому Богові. Ви ріки крови праведної пролляли і сльозами підвали в'язниць та землю каторжну скропили. Ваша мученицька кров свідчить перед небом і всією землею про вашу непохитну вірність Богові. Ви могутні заступники наші перед престолом Всевишнього, тож моліть з Богородицею Отця небесного, Спасителя Христа й Утішителя Духа за повсякчасне благословення для нашої Церкви й народу, щоб вони могли завжди вільно й радісно прославляти ваші святі імена" (Стих. На Господи воззвах").
Лише Богові відомо, що людина має пережити: одні живуть коротко, а інші - до глибокої старості; одні у злиднях, а інші - в розкошах; одні багато страждають, а інші - радіють безтурботним життям; одні здобувають успіх "мозольною" працею, а інші отримують все даром. І тільки Бог знає, хто щасливіший!
Віра в Бога відкриває обрії вічності, яка є неминучою в долі кожної людини. Ще в період Старого Завіту люди в це вірили, а страх Божий вважали підставою щастя в цьому житті та після смерті: "Житиме дух отих, що Господа страхаються: надія бо їхня в тому, хто врятувати їх може. Хто Господа страхається, перед іншим страху не має; нічого не боїться, бо він – його надія. Щаслива того душа, хто Господа страхається, – бо на кого б він сперся, і хто б його підтримав? Господні очі на тих, які його люблять: могутній він їм захист і потужна підтримка; від пустельного вітру сховок, від полуденної спеки охорона; пересторога від спотикання й допомога від падіння: він, що душу вгору підносить й очі освітлює, що дає здоров'я, життя й благословення" (Сираха 34, 13-17).
У поетичних книгах чимало написано про зв'язок між страхом Божим та мудрістю. Очевидно, що це знання є результатом життєвого досвіду, який здобувається не мірою років, а мірою близькості людини з Богом. Адже, Він ж еталоном мудрості і знання. Історія знає чимало випадків, коли людина хотіла зрівнятися з Богом мудрістю, виставивши себе на сором та зазнавши чимало страждань. Мудрість - це дар від Наймудрішого, а Він святий. Тому, кожен, хто бажає мудрості, хай прагне, насамперед, святості. "Хто страхається Господа, блаженним стане наостанку, і в день кінця свого – благословенним. Початок мудрости – боятися Господа, і створено її в лоні з вірними разом. Вона між людьми звила гніздо, вічну основу, і до сімей-поколінь його довірлива буде. Повнота мудрости – страхатися Господа: вона упоює їх плодами своїми; цілу їхню хату сповнює бажаним, і засіки їхні – плодами своїми. Вінець мудрости – острах Господній, від нього квітне мир і здоров'я благодатне.
І уздрів Господь, і перелічив її, дощем ізлив знання і розважливий розум; підвищив славу тих, що посідають її. Корінь мудрости – страхатися Господа, тож віття її – довголіття. Острах Господній гріхи віддаляє; хто в ньому перебуває, той гнів відвертає" (Сираха 1, 11-21).
Господь Бог має дуже важливу відмінність у порівнянні з людиною: коли Він щось дає, то ніколи не змінює свого наміру. Хіба людини стосується вислів: "однією рукою дає, а другою забирає". Бог завжди дає. Навіть, коли людина помирає, Він не забирає в неї життя, бо смерть є наслідком гріха; Господь супроводжує людину під час переходу з одного виміру існування в інший, а саме - з тимчасового у вічний. Бог вічний, тому найбільше, що Він може дати - це вічне життя. Він уже його подарував, віддавши Свого Сина на смерть. Цей дар належить людям завдяки Божій любові, але користуються ним ті, хто відповідає взаємною любов'ю. Любов сильніша від смерті. Це єдина сила, якою можна перемагати все і не бути засудженим. Любов не знецінює життя, а бореться за нього, навіть ціною фізичної смерті. Бо смерть - це мить, а любов - це життя. Хто вмер з любові чи за любов, той обов'язково отримає найвищу нагороду. Її вартість не вимірюється нічим, бо нагорода ця - життя. Автор книги Мудрості написав: "Душі праведних у руці Божій, і мука не спіткає їх. Очам безумних видалось, що вони вмерли, і їхнє переставлення вважано за нещастя, а відхід їх від нас – за згубу, вони однак – у мирі. Бо хоч, в очах людських, їх спіткала кара, надія їх повна безсмертям; вони, потерпівши трохи, великих добродійств зазнають, бо Бог їх досвідчив і знайшов їх достойними себе. Він випробував їх, як золото в горнилі, і прийняв їх, як жертву всепалення. В час їхніх відвідин вони засяють і, немов іскри, по стерні розбіжаться. Правитимуть народами й володітимуть племенами, а Господь царюватиме над ними повік. Ті, що звірились на нього, зрозуміють правду, і вірні в любові перебуватимуть при ньому, бо ласка й милосердя – для вибранців його"  (Муд. 3, 1-9).
А Ісус промовляв так:
"Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у царстві небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів" (Мт.8,11-12).
Вірні в любові живуть надією на Бога, який ніколи не зраджує. Та надія настільки певна, що живучи в тілі, людина смакує радість неба, хоча ще не у всій повноті. Саме небо є батьківщиною, де на кожного чекає Отець, щоб зустріти, обійняти і дати все своє, щоб усі були одно в Христі Ісусі
Надзвичайно емоційно написав про це апостол Павло в посланні до Римлян: "Коли Бог за нас, хто проти нас? .Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас; як, отже, разом із ним не дасть нам усього?  Хто буде винуватити вибраних Божих, коли Бог оправдовує, хто засудить? Христос Ісус, який умер, щобільше – й воскрес, що по правиці Божій, – він заступається за нас.
Хто нас відлучить від любови Христа? Горе чи страждання, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?  Бо написано:

За тебе нас увесь день убивають,

уважають нас за овець, призначених на заріз.. Але в усьому цьому маємо повну перемогу завдяки тому, хто возлюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні власті, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні інше яке сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім" (Рим.8,31-39).

Дорогі браття і сестри!

Господь зійшов із неба і став людиною, щоб дати приклад життя, яким людина має досягти висот досконалості, щоб світ побачив і повірив, що спасіння приходить від Бога, який прославляться життям праведників: "Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі." (Мт.5,16).