Дорогі браття і сестри!
Сьогодні з Божої милості ми знову зустрілися в Господньому храмі, щоб спільно прославити нашого люблячого Бога, молитовно об'єднавшись з усіма ангелами і святими. У цей день Церква також урочисто вшановує трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого. Почитання кожного з них започатковане ще в перших роках після їхньої смерті.
Та за імператора Олексія Комнина (1081-1118) почався в Царгороді спір, котрий з оцих трьох великих єрархів більший. І тоді всі троє явилися єпископові Евхаїди Йоанові, чоловікові великої святости й знання, і сказали йому так: "Всі ми у Бога маємо однакову славу і немає між нами суперечок з цього приводу. За життя ми писали про те, що було корисне для спасіння вірних, а писали так, як нам казав Святий Дух; навчали того, чого самі навчилися. Нема між нами першого і другого, нехай же і люди нас не розділяють, бо ми за життя любили мир і згоду й любимо її і тепер. А щоб показати, що ми є одне у Бога, признач празничну службу для нас в один день, а ми постараємося, щоб усі, вшановуючи нашу пам’ять, отримали поміч для спасіння, можемо це зробити, бо маємо ласку в Бога!” І тоді, після цього об’явлення, свята Церква визначила день 30 січня (або ж за юліанським календарем 12 лютого) на почитання трьох святителів.
Кожна людина має свій відлік життя, протягом якого пише власну історію. Подібно як і написані пером, життєві історії бувають захоплюючими і нудними, цікавими і не вартими уваги, повчальними і беззмістовними. Від чого це залежить?
Найперше від розуміння: ким я є? Звідки моє походження? Яке моє завдання? Де кінцева пристань? Мабуть, кожна свідома людина ставить перед собою ці запитання, але в різний період життя та при різних обставинах. 
"Найлегше з усього є обманювати себе самого, - писав Григорій Богослов, - і, надуваючись пустою славою, вважати себе за щось, будучи нічим".
"Пізнай себе самого, - з чого і ким ти створений, - і через це легко дійдеш до краси Первообразу"(св.Григорій Богослов). Розвиваючи цю думку, митрополит Антоній Сурозький писав, що лише в Бозі для нас відкривається правдивий образ досконалої особи і досконалої природи. Тому, покликання людини полягає в тому, щоб силою хреста Господа Ісуса, подвигом, новим духовним досвідом, які поступово переображають нас в живі та досконалі члени Христового Тіла (Церкви) і в живі, відновлені Святим Духом, храми, набувати реальний образ особи, подолавши протиставлення себе з іншими.
У світі постійно триває протиставлення двох сил: Божої та диявольської. Як навчають святі отці, диявол знає Бога, боїться Його, але воює з Ним за душі людей. Він ніколи не переможе Бога, бо завжди залишиться зіпсованим створінням з обмеженим розумом та силою. Однак, поки світ існує, у нього є час впливати на людину, пропонуючи не свободу, не безпеку, не власність, а неволю, страх і убогість, щоб довести людину до повного краху в стосунку з собою, з Богом і зі світом. Те, що диявол пропонує людині, ніколи не належало йому і не належить сьогодні. Шляхом обману він забирає людську свободу, підпорядковуючи людину собі не без її згоди і поступового руйнує її стосунок з Богом. Тому, не випадково в Біблії написано, що Божа мудрість є глупотою для світу, а мудрість світу є глупотою для Бога. Таким чином, не складно окреслити два напрямки в житті людини: один - до Бога, а другий - від Бога.
Ісус про це говорив так: "Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде слідом за мною". У розвиток цієї думки варто згадати слова апостола Павла з послання до Филип'ян: "Плекайте в собі ті самі думки, що в Христі Ісусі"(2,5). А святий Іван Золотоустий писав: "Волі Божій завжди коріться, і тоді трудне стане легким, і неможливе - можливим. Тільки, щоб ми мали тверду віру в Нього, і дивлячись на велич Його сили, ставали вище понад усе людське".
Обравши у своєму житті напрям до Бога, кожен із трьох святителів розумів, що це важкий шлях, сповнений випробувань та, перш за все, внутрішньої боротьби. Але джерелом живої води для них була молитва і Святе Писання. Зокрема, слова апостола Павла: "Усе робіть без нарікання і мудрування"(Фил.2,14). Роздумуючи над поведінкою людини, святий Василій Великий писав: "Коли хтось чинить зло під виглядом добра, то він заслуговує на подвійну кару, тому що він не лише чинить зло, але також використовує добро як спільника для сповнення гріха". Його портрет коротко і влучно окреслив святий Єфрем Сирійський: "Василій - це основа чеснот, книга похвал, життя чудес, він ходить у тілі й живе духом; співжитель земних, а глядить у небесне..." Найбільше бажання великих святителів було жити любов'ю до Бога. Вони немов  би випереджали один одного у цій чесноті до такої міри, що самі могли говорити словами апостола народів:  "Для мене бо життя - Христос, а смерть - прибуток"(Фил.1,21).
На їхню долю випали складні часи для Церкви - потрібно було захищати віру від єресей, а на підтримку єретиків часто ставали перші особи держави. Ті виклики дещо подібні до сучасних, де в умовах вільного віровизнання нав'язуються, а на законодавчому рівні пропонуються законопроекти, що підривають гідність людської особи та основи моралі, яка закладена Творцем у природу людини для її цілісного розвитку. Завдання Церкви залишиться незмінним на всі часи - проголошувати правду і захищати правду, бо лише в ній міститься ключ до свободи. Покоління минаються, світ змінюється, а правда ніколи, бо Правда - це Особова Сутність і Нею є Бог. На жаль, ця Правда висміюється, виглядає переможеною і незахищеною, виставлена на глум і зневагу. Можливо, наближаються часи, коли захист Правди оцінюватиметься в людське життя. Отож, так важливо розуміти справжню сутність людини як носія вічності, доля якої "розігрується" в цьому житті. Саме такі переконання були глибоко закорінені в свідомості апостола Павла, який писав: "Брати, я не вважаю, що осягнув уже мету; на одне лиш зважаю: забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду; женусь до мети по нагороду великого Божого покликання в Христі Ісусі"(Фил.3,13-14).
"Бо наше громадянство в небі, звідки й Спасителя очікуємо, Господа Ісуса Христа, який перемінить наше понижене тіло, щоб було подібне до його прославленого тіла силою, якою він спроможний усе собі підкорити"(Фил.3,20-21).
Дорогі браття і сестри!
Згадуючи трьох святителів, ми сьогодні торкаємося тієї епохи і кожного з них зокрема силою та діянням Святого Духа. В історії людства як історії спасіння ми є новим поколінням, яке прийняло естафету віри і прямує до свого кінця, до смерті, після якої віра минеться, надія зникне, а залишиться лише любов, яка триває вічно. Амінь.