"Ісус, уздрівши їхню віру, каже до розслабленого:
- Сину, відпускаються тобі твої гріхи"(Мк.2,5)

Дорогі браття і сестри!
Історія з оздоровленням розслабленого чоловіка вкотре пояснює хто є Ісус і для чого Він зійшов на землю. Автор послання до євреїв цитує тексти Старого Завіту: "Ти, Господи, напочатку заснував землю, і небеса діло рук твоїх.
. Вони зникнуть, ти ж перебуваєш;
усі, мов одежа, постаріються;
ти їх, неначе одежу, згорнеш,
і, немов одіж, вони зміняться.
Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться"(Євр.1,10-12). Ісус - Споконвічніий Бог, який став людиною. Його мета - виконати волю Отця, а за словами апостола, - Божа воля - святість наша.
У Святому Писанні синонімом до слова святість є чистота серця. А чистота серця - це тривала співпраця людини з Богом, який силою Своєї благодаті очищає її серце, прощаючи гріхи. Прощення гріхів людини є даром і відповіддю Бога на її прохання. Зусиллям свого розуму і сумління людина повинна, насамперед, усвідомити свій хворобливий стан душі, відчувати тягар і неспокій, що заважають їй спокійно жити і працювати. Цей внутрішній спротив має бути настільки сильним, що унеможливлює її життя, поки не буде очищене серце. Святий Августин писав так: "Неспокійне моє серце, Господи, поки не спочине в Тобі". Оскільки людина постійно оточена різноманітними спокусами, а інколи ще й боляче уражена ними, то вона потребує постійно пильнувати своє серце. Митрополит Антоній Сурозький використовує вислів "виховання серця". На його думку, це надзвичайно важкий і виснажливий процес, який має свої характерні особливості навіть залежно від віку людини. Зокрема, він згадує одну жінку, парафіянку, яка дожила до старості і зізнавалася, що їй часто відновлюються в пам'яті історії та образи минулого. Це відбувається вночі, оскільки вона тепер, згідно віку свого, не може довго спати. Тому ці спогади, немов павутиння темряви, огортають її вдень, породжуючи сором і розкаяння. Митрополит Антоній пояснює, що людині потрібно не один раз повертатися до свого минулого, але підкреслює, що є різні види минулого. 
У першому випадку мова йде про те, що як тільки це минуле постало у вигляді думок, бажань і вчинків, а людина збуджує в серці жаль і розкаяння перед Богом, вона відрікається від цього. І при кожній наступній появі тих образів робить те саме, не даючи заволодіти собою. Поступово це минуле повністю втрачає свою силу і при черговій появі зустрічається з могутнім спротивом, отримуючи відповідь: "Я вже не та людина, яка вчинила цей гріх". Святий Версонуфій Великий навчає: "Якщо ми дійсно покаялись перед Богом і знаємо, що повернутися до минулих гріхів вже неможливо, оскільки завдяки покаянню всередині нас немов би щось спалено і знищено, і не може знову породити те зло, яке було вчинено раніше, тоді ми можемо сказати, що отримали прощення, а те, що чинили, стерто з книги нашого життя".
У другому випадку, коли спогади минулого неможливо зупинити, як у цієї літньої жінки, митрополит радить наступне: ставити собі запитання: як я поступив би тепер, враховуючи свій життєвий і духовний досвід? Тому, важливо, не уникати минулого, шляхом переносу на іншу діяльність, а переживати його знову, але по іншому. Тоді свідомий протилежний вибір знищуватиме частоту і силу впливу минулого на серце людини. За словами митрополита Антонія, ця жінка знайшла в собі мужність пильно аналізувати події минулого: все зло, всю неправду, всі жахіття і ставила перед собою питання: чи я хочу повторити це знову? Таким чином, вона поступово звільнилася від спогадів про грішне минуле.
У цьому контексті митрополит дає корисну пораду: готуючись до Сповіді, важливо наново пережити своє життя не лише згадавши гріхи від попередньої Сповіді, а й зрозуміти, ,чому це стало можливим? Такий підхід допоможе краще пізнати себе зсередини, збудити в серці досконалий жаль і бути рішучим у спротиві наступним спокусам.
З віком сили згасають, увага послаблюється, пам'ять може втрачатися, але залишаються воля і серце.
Воля - перш за все, прагнення досягнути поставлену ціль. Воля стає міцнішою, не стільки завдяки дисциплінованому виконанню своїх життєвих завдань і обов'язків, а потрібно, щоб прагнення виходило з самого серця, яке горить досягнути поставлену мету. Святість, на думку Серафима Саровського, здобувається рішучістю невпинного прагнення палаючого серця. Тому перше, що потрібно в собі виховувати - це серце, повне відданості до такої міри, щоб Божа благодать проникала усі його закутки, просвічувала і очищала. Отож, завдання християнина - виховати своє серце для життя в чистоті.
Дорогі браття і сестри, хай наші роздуми сьогодні допоможуть у майбутньому жити палаючим любов'ю серцем, дбаючи про його чистоту завдяки силі Божого милосердя і прощення, яке оздоровлює цілу людину - її душу і тіло. Амінь.