• datalife engine
    • Вертепне дійство від спільноти подружніх пар14 січня , у день вшанування пам′яті Василія Великого , спільнота подружніх пар нашого храму порадувала парафіян та гостей Різдвяним Вертепом. Розпочалося дійство в українській сім′ї, за традиційним столом із пампухами, кутею… 

    • 10 рис щирої людиниПоведінка щирих людей відповідає їхньому внутрішньому світу. На жаль, цю особливість важко розгледіти. Проблема в тому, що стосунки між людьми — відносні, і залежать від того, як ми сприймаємо один одного через власну суб’єктивність. Вміти бути щирим — рідкісна якість. У світі, що сповнений фальшивими примхами, ЗМІ, віртуальними людьми, персональними брендами, де кожен хоче те, чого у нього нема, — ніхто не задоволений тим, ким він є. А найважливіше те, що ніхто не готовий визнати цей факт; це стається дедалі рідше.

    • Спільнота «Адонай» відвідала сестер студиток із Різдвяним вертепомУ період між Різдвом Ісуса та Йорданськими святами всі християни активно колядують, віншують, навідуються в гості один до одного зі щирими привітаннями на добро та щастя. Такими днями скористалися учасники спільноти «Адонай» та завітали у гості з Вертепом, колядками та віншуваннями до перемишлянських сестер-студиток – с.Сузанни та с.Лілії.

    • Різдво без кінця«Чому Різдво не може бути кожного дня?» Діти часто запитують про це, пов'язуючи Різдво з подарунками, солодощами та відпочинком від повсякденних обов'язків. Дорослі посміхаються, тому що знають, що свято не може тривати вічно. Дорослі знають, що потрібно повернутися в «реальний світ». Діти задають чудове запитання, а дорослі дають невірну відповідь.
    • “Різдвяна просфора” духовенства Стрийської єпархії11 січня 2018 року духовенство Стрийської єпархії, взявши участь у Архиєрейській Божественній Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці м. Стрий,  молитовно дякувало Богові за прожитий минулий рік. Владика Богдан (Манишин), який очолив святочне соборне Богослужіння, звернувся до присутніх священнослужителів із пастирською настановою, розважаючи над текстом Євангелія дня про багатого юнака. «Бог є повний ініціативи, повний творчості», – сказав Архиєрей, закликаючи священиків «миттєво реагувати на потреби часу, здійснюючи Божу волю на повірених їм парафіях».
    • Божий дар подружжяНа думку багатьох, любов та подружжя є чимось природним, чимось, що відбувається само собою, згідно з природним ходом подій. Все починається з любові, з того, що людина закохується, а закінчується — як „природний" наслідок такого стану справ — подружнім союзом.
    • Спільнота "Адонай" прославляє народження Христа8 січня, коли церква відзначає Собор Пресвятої Богородиці, спільнота «Адонай» презентувала для парафіян рідного храму свій цьогорічний вертеп.    
               Після Святої Літургії багато парафіян залишилися у церкві аби разом із спільнотою пережити радість Різдва нашого Спасителя.

    • Похід вертепів у ПеремишлянахУ нашому місті багато років поспіль на Різдво Христове відбувається "Похід вертепів". Діти та молодь перемишлянських парафій показують вертепи і колядують.
      За традицією, і цього року мешканці міста чисельно зібралися всі разом у церкві св.Володимира та о.Омеляна Ковча.

    • Вертепне дійство катехитичної групиУ Різдвяний ранок, 7 січня, здавалось, що маленькі ангели спустились з Неба до храму Св. Миколая Чудотворця, що в Перемишлянах. Також до цих ангелят долучились маленькі пастушки та коляднички. Хто вони ці милі діти? І що згуртовало їх у цій церкві? Діти ці - ученики молодшої катехитичної групи храму Св. Миколая і зібрались вони в ньому поклонитись Рожденному і розповісти про Різдвяну радість, як маленьким так і дорослим парафіянам.

    • РІЗДВО ХРИСТОВЕ(Фото)Різдво Твоє, Христе Боже наш, * засвітило світові світло розуміння: * в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися * поклонятися Тобі – Сонцю правди, * і пізнавати Тебе – Схід з висоти. * Господи, слава Тобі.
    • ВІТАЄМО З НОВИМ РОКОМ!р
    • НЕ ДВА РІЗДВА, А ДВІ ДАТИ ЙОГО СВЯТКУВАННЯ: ДУМКИ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВАБлаженніший Святослав висловив свою думку про нещодавно законодавчо ухвалену дату святкування Різдва за григоріанським календарем – 25 грудня. Тож коли нам святкувати Різдво
    • ПРИТЧА ПРО НАШІ ПЛАНИНа одному з пагорбів росли три дерева. Одного разу вони розговорилися про свої надії і мрії.

      Перше дерево сказало: «Коли не будь я хотіло би стати шкатулкою для скарбів. Мене заповнили б золотом, сріблом і дорогоцінними каменями. Мене прикрасили б різьбленням, і кожен би бачив мою красу».

      Друге дерево сказало: «Я хотіло би стати потужним кораблем. Я перевозило б царів і цариць по хвилях в усі куточки землі. Всі відчували б себе в безпеці через мою міцність».

      Третє дерево сказало: «Я хотіло би вирости і стати найпотужнішим і високим деревом у лісі. Люди б бачили мене на вершині пагорба, милувалися б моїми гілками і думали б про Бога і про те, як близько я до Нього. Я стало б найбільшим деревом всіх часів і народів, і люди завжди б пам’ятали мене».

    alt

    "Пречистий храм Спасів, прецінна світлиця і Діва; священний скарб Божої слави, днесь вводиться в дім Господній"

    (Кондак празника).

     

        Празники на честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі посідають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників показати велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її почитання і наслідування. Найбільші Богородичні празники — Різдво й Успення, показують нам і перші хвилини її існування на землі, і її відхід до вічности. Одинокий празник, який висвітлює дитячі і юні літа Пресвятої Богоматері, називається Введенням в храм, що його святкуємо 21 листопада. У наших богослуженнях він має назву "Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії". Празник Вве­дення відкриває нам деякі таємниці з дитячого та дівочого життя Пречистої Діви Марії, проливає світло на її батьків, її виховання у святині та приготування до найвищої гідности: бути Матір'ю Божо­го Сина. Розглянемо цей празник, звернемо увагу на три питання: його історію, богослуження та духовне значення для нас.

    ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА

        Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея "Про Різдво Пре­чистої Діви Марії". Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як у них з'явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як дорос­ла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.

        Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст., але треба було аж кількасот літ, доки він став загальнопоширеним на усьому Сході. З проповідей на цей день царгородських патріярхів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) з'ясовуємо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря цісар Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник є і в грецьких місяце­словах з IX століття. І з цього століття його знають і святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою: "Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки". Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст. ), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада так каже: "Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ". Евергетицький типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст. ), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.

        На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж при кінці XIV століття, а в середині XV ст. поширився по всій Європі. Захід святкує празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.

    ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА

        Богослужба цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Пісні й гимни цього дня дуже багаті на поетичні звороти, алегорії та алюзії. Ця глибоко догматична поезія у гарних порівняннях і символах оспівує богоматеринство, дівицтво, святість і заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться вона тут як Божий храм. Це алюзія до храму, в який її батьки приво­дять. Ось деякі вислови зі стихир і канона празника: "Ти храм Божий", "храм освященний", "храм, що має вмістити Сина Божо­го", "храм усіх Царя і престол", "храм живий святої слави Христа Бога нашого", "найсвятіший храм святого Бога нашого", "боговміс­тимий храм", "храм і палата", "храм, і палата, і живе небо".

        Пресвята Богородиця, входячи в храм, хоча роками молодень­ка, але була зріла духом: "Трилітня тілом, — сказано у третій пісні канона, — багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небес­ні сили, хай прославиться піснями Богоневіста". Вона є сповненням пророцтв Старого Завіту і слава Нового Завіту: "Ти пророків пропо­відь, апостолів слава й мучеників похвала, і всіх земних обнов­лення. Діво Мати Божа. Ми Тобою примирилися. Тому празнуємо Твій у храм Господній вхід, і всі з ангелами Тобі, Пречиста, співа­ючи кличемо: радуйся. Твоїми молитвами спасаємося" (Стихира вечірні).

        Через її входження радіє храм Господній, радіють ангели й люди: "Днесь Боговмістимий храм Богородиця у храм Господній приводиться і Захарія її приймає. Днесь святая святих радується, і хор ангельський таїнственно торжествує. З ними і ми днесь празнуючи, з Гавриїлом закличмо: радуйся, благодатна. Господь з Тобою, ти маєш велику милість" (Стихира вечірні).

        З нагоди небуденного торжества на честь Богоматері і свята Церква взиває всіх вірних до участи у празничній радості: "При­йдіть, усі вірні, — співаємо на стихирах литії, — єдину непорочну звеличаймо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, що в останньому часі сталась Богородицею. Господи, її молитвами, подай нам Твій мир і велику милість".

    ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС

        Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам насамперед про радісну жертву святих Йоакима й Анни. Вони свою, в Бога вимо­лену, донечку самі приводять до храму на службу Богові. На каноні утрені празника в восьмій пісні читаємо: "Анна колись, приводячи Пречистий Храм (Марію) у дім Божий, голосно закликала і з вірою сказала до священика: "Прийми сьогодні дитину, Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа".

        Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як святий Йоаким і Анна, так і Марія є для нас гарним зразком радісної жертви і служби Богові.

        Може ще ніколи уся Христова Церква, а в тім і наша Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріялізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді, охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, які за прикладом святої Анни були б готові сказати нашій Церкві: "Прийми дитину, яку Бог мені дав".

        Ознакою глибокої релігійности якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його чис­ленні покликання, тобто священики, місіонери монахи й монахині. Нічого не допоможуть нам навіть найкращі святині й золоті прес­толи, коли не матимемо священиків, які в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі таїнства й голосили б Боже слово. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький каже: "Зрозумійте, що народові треба до спасення ревних і святих священиків". Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан — це серце й душа Церкви.

        Де шукати розв'язок цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священицького й монашого стану — це добрий християнський дім. "Добрий родинний дім, — каже німецький кардинал М. Фавльгабер, — це перша духовна семінарія". А свята Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Статистика свідчить, що п'ятдесят відсотків духовних покликань вирішується між шостим і чотирнадцятим роком життя, це той час, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.

        Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви є дуже важливим чинником у плеканні покликань. Без духа жертви нема любови ідеалів, бо жертва це мова любови. Тому батьки повинні відразу від колиски заправляти своїх дітей до жертви й посвяти.

        Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б в родині дух жертви та ідеал духовного покликання. Зате в нас є багато батьків, що в зародку вбивають голос покли­кання у серцях своїх дітей.

        Майбутнє нашої Церкви й народу багато в чому залежить від того, як наші українські батьки виховають своїх дітей. Нам потрібні батьки, які за прикладом святого Йоакима й Анни радо благосло­вили б своїх дітей на цілопальну жертву для Бога, своєї Церкви й народу. Нам потрібна ідейна молодь, яка за зразком Пречистої Діви Марії радо йшла би за Божим голосом на службу Богові, Церкві й народові. І щойно тоді зможемо сміливо дивитися в майбутнє нашої Церкви й народу.

    о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд".

    Палаюча свічка – це символ Христа, Божественного Світла, Церкви, благодаті, віри, духовної радості, благочестя. Це видимий знак, що виражає нашу гарячу любов до того, кому або за кого вона ставиться. І якщо немає цієї любові та благоговіння, то свічки не мають ніякого значення, тоді наша жертва є марною. Під час кожного Богослужіння в церкві засвічують свічки. Вони призначені не лише для того, щоб освітлювати приміщення. Бо навіть якщо служба правиться вдень, коли світла доволі, все одно запалюють свічки. Свічки символізують теплоту наших молитов, сердечне покаяння за наші гріхи. Вони горять в різних місцях церкви.


    Сектознавці і психологи б'ють тривогу: релігійні організації, яких «офіційні Церкви» називають сектами, розвиваються величезними темпами, причому особливий наплив неофітів в їх ряди спостерігається в кризу. Прикро стверджувати той факт, що в Україні реєструють організації, які мають невиразні віровчення. Технології у них такі: щоб утримати людину, «наставники» переконують його, що їм він дуже потрібний. Наприклад, можуть захопитися тим, яка у людини колекція марок, як він чудово грає на гітарі і в той же час поспівчувати, що вдома його «пиляє» дружина, а дитина вчиться жахливо в школі чи в університеті.

     

    Щорічно в четверту суботу листопада згадуємо та поминаємо жертв Голодомору 1932-1933 років. Це загальнонаціональний захід, в якому бере участь вся Україна від Сходу до Заходу. Цей день об’єднує усіх, бо трагедія голодомору торкається кожного свідомого українця: від чиновника до найпростішого робітника.

    Цьогорічно 26 листопада о 16 год. вже традиційно до загальноукраїнської акції «Запали свічку пам’яті» також приєдналась громада м. Перемишляни. На шкільному подвір’ї СШ №2 відбувся захід », приурочений цій жахливій події.

    Спочатку усі вшанували померлих співвітчизників хвилиною мовчання, потім було викладення свічок у формі хреста, який став рукотворним образом, перед яким було відслужено поминальну панахиду за всіх усопших, що загинули в часі Голодомору, в якій взяло участь отці з греко-католицьких громад нашого міста та парафії УПЦКП. Присутніми були теж представники районної та міської влади, вчителі, учні та всі не байдужі перемишлянці. Також учнями СШ№2 в дуже оригінальний спосіб було ще раз пригадано ці моторошні події геноциду українського народу.

     Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
     Заплачте разом, а не наодинці.
     Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
     Що мали зватись гордо – УКРАЇНЦІ
     
    У XX столітті Україна пережила три голодомори: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр., проте Голодомор 1932-33 рр. був наймасовішим і найжорстокішим. За даними істориків, у 1932-33 роках жертвами голоду, спровокованим адміністративними заходами радянської влади, в Україні, за різними оцінками, стали від 7 до 10 млн. людей. Це означає, що в тітрагічні роки Україна не долічилася від 10 до 25% свого населення, втрачаючи його по 25 тисяч людей в день, по тисячі — на годину, по 17 — щохвилини.

    Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про Геноцид українського народу і чиста пам’ять про всіх полеглих здатні звільнити нас від мороку минулого.

    Ввечері 26 листопада  о 16 годині у вікнах українців горітимуть свічки пам’яті за жертвами Геноциду українського народу. Акція "Запали свічку" - це знак нашої пам’яті. Це святий вогник, який зігріє душі загиблих. Це світло очищення задля нашого майбутнього. Ввечері у вікнах українців, на площах сіл і міст горітимуть свічки пам’яті за жертвами Геноциду українського народу.

    alt"Усі небесні сили, святі ангели й архангели, моліть Бога за нас грішних"

    (Велике повечер'я).

    Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять Господські, Богородичні празники та велика кількість празників мучеників і святих. Осередок цієї величної мозаїки — це Господь Наш Ісус Христос, як Бог і як Чоловік. На землі день і ніч славить Його Церква-паломниця, а в небі вічну славу співає Йому Церква прославлена: превеликий хор ангелів і святих. Святі ангели це одвічний Божий хор слави, це Божа сторожа і Божі слуги. Ангели сповняють також велику роль у відкупленні людського роду.

    Свята Церква, пам'ятаючи про велике значення ангелів для Божої слави і нашого спасення, в мозаїці церковного року залишила окреме місце і на почитання ангелів. Тут на першому місці стоїть празник Собор святого архистратига Михаїла та инших безтілесних сил. Для заохочення до більшого почитання ангелів скажемо дещо про їхній культ, про мету цього празника та його духовне значення для нас.

    ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ АНГЕЛІВ

    Перш ніж Господь Бог схотів створити людину, Він спочатку створив ангелів. Це невидимі, безсмертні, дуже досконалі і чисті духи, які мають бистрий розум і свобідну волю, їхня кількість безмірно велика. Пророк Даниїл бачив у видінні престол Бога, де "тисячі тисяч йому служили, і силенна безліч перед Ним стояла" (7, 10). А святий Йоан Богослов у Книзі Одкровення каже: "Потім я бачив, і чув голос ангелів багатьох навколо престола, і істот і старших; і було число їх — множини множин і тисячі тисяч" (5, 11). Сам Ісус Христос говорить у святому Євангелії про легіони ангелів (Мт. 26, 53).

    Від Псевдо-Діонісія Ареопагіта (V ст. ) в Церкві започатковано звичай ділити всіх ангелів на три чини, по три хори кожний, тобто разом дев'ять ангельських хорів: серафими, херувими і престоли; господства, власти і сили; начала, архангели й ангели.

    Господь Бог після створення ангелів схотів їх випробувати й тоді велика частина їх збунтувалася проти Нього. Святий Йоан Богослов говорить про війну на небі (Од. 12, 7). На чолі добрих ангелів став архангел Михаїл і переміг Люципера і його ангелів. Через це свята Церква, коли почитає ангелів, то ставить святого архангела Михаїла на першому місці.

    Святі ангели мають подвійне завдання: щодо Господа Бога і людей. Головне завдання ангелів у небі — це вічно прославляти Господа Бога. Пророк Ісая бачив у видінні, як серафими в небі взивали: "Свят, свят, свят Господь сил: уся земля повна його слави" (6, 3). У святій Літургії є кілька уривків, де сказано про це почесне завдання ангелів. "Владико, Господи Боже наш, — каже молитва малого входу, — що установив на небі чини і воїнства ангелів і архангелів на служіння Твоєї слави... ". У молитві під час тропарів священик молиться: "Боже святий, що в Святих перебуваєш. Тебе трисвятим голосом серафими оспівують і херувими славословлять, і всі небесні сили Тобі поклоняються". Друге завдання ангелів щодо Господа Бога — це ревне і швидке служіння Богові. Слово "ангел" з грецької означає: "посланець, вістун". Тож ангели — це Божі посланці, вістуни. На підтвердження цієї ролі є багато прикладів у Старому й Новому Завітах.

    Стосовно людей ангели з волі Божої є нашими опікунами й хоронителями. У 90 псалмі  сказано: "Бо ангелам своїм Він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах" (стих 11). Ангелів, завданням яких є охорона людей, звемо ангелами-хоронителями. Святі Отці Церкви вчать, що кожна людина має свого ангела-хоронителя. Святий Василій Великий каже: "Ніхто цього не заперечить, що кожний вірний має свого ангела" (Проти Евномія З, 1). Подібне говорить і святий Йоан Золотоустий: "Кожний з нас має ангела" (Бесіда. 26 на Ді. 12, 1-3). У просительній єктенії святої Літургії просимо в Бога про ангела-опікуна: "Ангела миру, вірного наставника, хоронителя душ і тілес наших у Господа просім". На основі Святого Письма святі Отці вчать, що не тільки кожна людина, але й кожна громада, Церква й нарід мають свого ангела-хоронителя.

    З усього того, що вище сказано, стає зрозуміло, чому свята Церква плекає культ ангелів, та чому вони займають особливе місце в нашому церковному році і богослуженнях. Почитання ангелів у Східній Церкві почалося ще в III столітті, а в IV вже було загальнопоширеним. Про це свідчить храм на честь святого архангела Михаїла, який збудував у передмісті Царгорода цісар Костянтин Великий (274-337). У цьому храмі, за свідченням історика Созомена, відбулось багато чудесних оздоровлень. На святій Літургії під час проскомидії наша Церква приписує ставити окрему частину просфори на честь "Чесних небесних сил безплотних". У службах нашого октоїха ангелам присвячений понеділок, перший день тижня, мабуть, тому, що ангели — це перші Божі створіння, а в небі після Божої Матері стоять найближче до Божого престола.

    Празник на честь святого архангела Михаїла та инших безтілесних сил був встановлений у IV ст. Цей празник зветься собором через те, що цього дня Церква празнує собор-зібрання усіх безтілесних сил разом зі святим архангелом Михаїлом, а також собор-зібрання людей на землі, щоб прославити небесні сили.

    Празнуємо Собор святого архангела Михаїла в листопаді, бо колись давно, рік починався з березня. Тоді цей місяць був дев'ятим у році, тож має символічне відношення до дев'яти ангельських хорів.

    Східна Церква від IV ст. святкує ще пам'ять святого архангела Михаїла 6 вересня на згадку про те, що він зберіг свій храм від знищення у Колосах у Фригії. Крім Собору святого архангела Михаїла, маємо ще два окремі дні в році, присвячені святому архангелові Гавриїлові. Він звістив Пречистій Діві Марії про воплочення Божого Сина, тому наступного дня після Благовіщення (26 березня) наша Церква святкує його собор, бо того дня збиралися вірні, щоб віддати окрему честь архангелові Гавриїлові. З IX сторіччя наш церковний календар має ще один собор святого архангела Гавриїла — 13 липня, щоб прославити за всі його чудесні появи.

    Західна Церква з V ст. (до 1960 р. ) святкувала 8 травня явління святого архангела Михаїла на Ґарганській горі в Апулії, а 29 вересня святкує його инше явління на замку святого ангела в Римі. Першу неділю вересня з XVII ст. латинська Церква присвятила святим ангелам-хоронителям.

    МЕТА ПРАЗНИКА СОБОРУ СВЯТОГО АРХАНГЕЛА МИХАЇЛА

    Головна мета празника — звеличити і прославити святого архангела Михаїла, а з ним й инших ангелів. Прославляють його тому, що в обороні Божої чести він став на чолі добрих ангелів, коли бунтував сатана. Звідси і його почесний титул архистратига, що з грецької значить "начальний вождь". З тієї причини й іконографія представляє його як озброєного полководця: шолом на голові, вогненний меч у руках, а під ногами в'ється змій — символ сатани.

    Богослуження цього дня оспівує велич відзначення святого Михаїла перед Божим троном, його ревність і вірність Богові та опіку й заступництво за нас. Ось деякі похвальні строфи зі стихир вечірні й утрені: "Ангельських хорів, воєводо", "Воєвода вишніх сил, Михаїл начальний вождь божественних чинів", "Михаїл архистратиг вишніх сил", "Ти перший поміж безплотними ангелами", "Ти воєвода й поборник, і ангелів начальний вождь, Архистратиже", "Посеред полків ангельських ти найстарший", "Для християн ти спасенний заступник", "Михаїле Архистратиже, тебе оспівуємо вірно як сильного заступника, охоронця і визвольника лю дей". У дні свого празника він усіх нас взиває до спільного собору-зібрання з ангелами, щоб віддати належну славу Богові: "Як верховний вождь небесних божественних сил, (Михаїл) днесь скликає людські хори, щоб один світлий празник з ангелами укласти, празник їхнього собору божественного, і разом Богові трисвяту пісню заспівати" (Стихира хвалитна).

    Цей празник звеличує також усі ангельські хори, бо вони разом зі святим Михаїлом творять пречудний небесний собор. Тому сьогодні і святих ангелів славимо, величаємо, дякуємо їм за поміч та просимо в них опіки.

    ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС

    Празник святого архангела Михаїла і святих ангелів доводить нам велике значення ангелів для нашого спасення. Він пригадує нам і на наші обов'язки щодо святих ангелів, а передусім нашого ангела-хоронителя. Протягом усього нашого життя, кожної хвилини й на кожному місці він з волі Божої є над нами, нас хоронить, нам піддає добрі думки, остерігає нас від гріха, за нас заступається перед Богом. Наш ангел — хоронитель — це наш провідник до неба, помічник у спокусах, товариш у хвилині смерти. Він постійний свідок наших думок, наших слів і наших діл. Лише колись у вічності ми побачимо, наскільки ми завдячуємо своєму ангелові — хоронителеві. Звідси випливає наш обов'язок святих ангелів почитати, їх славити та їм кожного дня дякувати за поміч і опіку. "Прославляти ангелів, — читаємо у проповіді, що її приписують святому Йоанові Золотоустові на Собор архангелів, — це наш обов'язок. Вони прославляють Творця, об'являють його милосердя і любов до людей". Від колиски доручаймо наших дітей їхньому ангелові — хоронителеві, учімо їх його любити та щодня до нього молитися. Історія Церкви знає дуже багато випадків, у яких ангел — хоронитель у чудесний спосіб захистив дітей під час небезпеки. "Ангели є придані нам, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — як хоронителі й опікуни на ціле життя, тож без сумніву та повсякденна опіка ангела для кожного з нас зокрема повинна бути поштовхом до сердечного почитання і вдячности для нашого ангела хоронителя" (Про почитання святих, 1941).

    Наша набожність до свого ангела-хоронителя буде йому особливо милою, коли ми не тільки будемо його почитати і до нього молитися, а коли будемо його наслідувати. Він дає нам гарний взірець святости. Він нас учить своїм прикладом, як любити Бога, Йому служити та Його славити. Тож намагаймося так гаряче Бога любити, як він Його любить, і так ревно сповняти Божу волю, як він її сповняє, і як сповняють її всі ангельські хори в небі.

    ο. Юліян  Катрій, ЧСВВ, "ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД"

    Дорогі прочани!

    Вже минає двадцять років з того часу, коли в Унівській Лаврі почало відроджуватися монаше життя. 1991 р. в Успенському храмі Лаври після жахливого лихоліття переслідування вперше було відслужено богослуження ченцями студійського уставу. Того ж року розпочався активний прочанський рух до Унева, в якому особливе місце займає успенська піша проща зі Львова. У цій прощі вже взяли участь десятки тисяч прочан. Що потягає нас здійснювати прощі? Чи тільки можливість випробувати свої фізичні сили, адже проща вимагає багато зусилля? Напевно, ні. Головним стремлінням прочанина є почути Слово Боже, яке дуже часто проповідується протягом прочанського шляху та на сам празник Успення в Уневі. Прочанин у Слові Божому віднаходить дороговказ для свого життя. Так легко загубитися на життєвих шляхах у теперішньому світі. А скільки можемо зустріти фальшивих орієнтирів, які неправдиво вказують людині життєвий напрям. Без сумніву Слово Боже є найкращим і найпевнішим нашим орієнтиром, бо ж саме у Господа є «слова життя вічного» (Ів. 6, 68)! Незамінним нашим співпрочанином є Пресвята Богородиця, котра була Матір’ю Слова Божого і котра подала нам приклад зберігати Його у своєму серці (Лк. 2, 51). Нехай вона нас супроводжує й у цій ювілейній прощі.

    Дорогі прочани! Ми щиро бажаємо вам, щоб кожен із вас й цього року щасливо пройшов свій паломницький шлях до Унева та щоб почуте Слово Боже принесло рясні плоди у вашому житті.


    Єрм. Теодор Мартинюк,
    студит Ігумен

    Єрм. Юстин Бойко

    Дорогі у Христі, сьогодні ми вирушаємо до Святоуспенської Унівської Лаври прощею, яка є ювілейною, себто ХХ з черги. Перша відбулася у 1991 році з ініціативи Марійської Дружини храму св. Архистратига Михаїла, що у Львові під духовним проводом єрм. Йосифа Міляна (на даний час єпископа-помічника Київської Архиєпархії УГКЦ). Протягом ось цих 20-років змінилося не одне покоління прочан, але незмінним залишається одне – місце паломництва. Пресвята Богородиця, що об’явилася в Уневі щороку кличе нас до себе, щоб ми знову і знову змогли побачити особливу присутність Божу у нашому житті, житті нашого Hароду та цілого світу. Христові слова «ось я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20) повинні стати великою заохотою у тому, щоб варто жити з Богом і для Бога. Саме з цього починає людське життя набирати сенсу, коли у його центрі стоїть Господь!

    Цьогорічна проща є присвячена темі Слова Божого у житті людини. Саме її розкриватимуть перед нами заздалегідь запрошені духовні провідники. Основною спонукою у виборі цієї теми стало звернення Постійного Синоду УГКЦ у тому, щоб належним чином приготуватися до святкування 1025 ліття хрещення Руси-України, яке святкуватимемо у 2013 році. 2011 рік Синодальні Отці закликають присвятити саме роздумам на роллю Божого Слова у нашому житті. Залишаючи завдання розкриття цієї теми особам, яких ми запросили наперед, а також координаторам груп, які з разом з Вами спробують зглибити її у часі біблійних читань, хочу поділитися з Вами кількома думками відносно цього.

    Чим є Слово Боже і яке значення воно має у моєму житті? Це питання належить до основних, яке повинен собі щодня ставити християнин. Адже автором цього слова не є людина, але Бог, який «задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. і був розп'ятий…і страждав, і був похований… і воскрес у третій день…і вдруге прийде судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця». Ця правда про Господа, яку ми щодня визнаємо у «Вірую» підчас Святої Літургії виразно показує нам, що Бог не є байдужим, пасивним, щодо життя людини, але є люблячим Батьком, який піклується про кожного, щоб кожному відкрити двері життя вічного. З огляду на це і Слова Божі, які ми читаємо у Святому Письмі говорять нам передовсім про життя вічне і про те, як нам його осягнути.

    Період історії, у якому живемо характеризують дві досить цікаві тенденції. З однієї сторони усе людство стремить до того, щоб уможливити людині вічне життя. Щоб це побачити, не потрібно йти далеко. Вистачає поглянути на постійні пошуки безсмертя у сучасних наукових експериментах, особливо медичних. Людина щораз то більше бажає бути вічно молодою, красивою. З іншої сторони не можна не зауважити і другої тенденції, яка намагається немовби викинути Бога з життя людини через надмірну рекламу дочасного і відкинення усього того, що є пов’язане з Ним.

    «Живи теперішньою хвилиною» - такі слова можна досить часто почути тепер. Вони самі у собі не є погані, але коли вони не сповнені вірою у життя вічне з Господом, то вони можуть стати для сучасної людини однією із форм втечі від насущних питань людського життя. Адже ж правда про те, що існує життя вічне є великою заохотою у тому, щоб змінювати час, історію, країну, землю, у якій живемо. Саме свідомість того, що існує життя вічне з Господом і що Господь діє у житті кожної людини, спонукало не одне покоління людей, особливо християн творити, жити, працювати. Погляньмо хоча б на твори архітектури побудовані давним давно, якими ми милуємося до сих пір, або на музичні твори, які до наших днів не втрачають своєї популярності. Ось ця «невмирущість» згаданих творів криється передовсім у тому, що люди, які їх творили були наскрізь просякнуті вірою у життя вічне з Господом! Саме віра у те, що життя вічне і Бог є однією і тією ж істиною спонукала їх відкривати двері майбутнього ще у цьому світі!

    Святоуспенська Унівська Лавра

    25-27 серпня 2011 року відбудеться триденна піша проща до Святоуспенської Унівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ. Цьогорічна проща стане ювілейною, XX з черги, і буде присвячена темі ролі «Слова Божого у житті людини».

    Біблійним ж мотивом стануть слова Апостола Петра з Євангелії від Йоана 6,68: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе – слова життя вічного». Тема цьогорічної прощі є відповіддю на заклик Отців Постійного Синоду УГКЦ присвятити 2011 рік роздумам над Словом Божим (Керигмою) у рамках трьохлітнього приготування до 1025 ліття Хрещення Руси-України. З огляду на це, протягом  усього маршруту запрошені відомі постаті українського духовенства ділитимуться з прочанами своїми роздумами на цю тему. Окрім цього, вибраній темі будуть присвячені біблійні читання у 30-и прочанських групах. Більш детально з програмою прощі можна ознайомитися на сайті http://lavra.studyty.org.ua.

    Монахи Студити щиросердечно запрошують усіх бажаючих взяти участь у прощі та розділити радість храмового празника Лаври Успення Пресвятої Богородиці

    20 серпня 2011 року, з нагоди 20-тя Незалежності України, відбулася перша молодіжна піша проща під назвою «Християнська молодь – майбутнє України» до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, яка знаходиться у с. Тучне Перемишлянського деканату, що є одним із відпустових місць Стрийської єпархії.
    У прощі взяла участь парафіяльна молодь трьох деканатів: Перемишлянського (храм Св. Миколая (м. Перемишляни) та парафій с. Мерещів, Брюховичі, Осталовичі, Добряничі, Розсохи, Тучне), Унівського (парафія с. Ладанці) та Бібрського (парафія с. Підгородище ). Загалом було 180 учасників.

    Паломництво розпочалося о 7:00 год. ранку біля храму св. Миколая м. Перемишлян. Відтак прочани вирушили за маршрутом Перемишляни-Мерещів-Осталовичі-Розсохи-Тучне.

    В часі Божественої Літургії о. Дмитро Тхір, сотрудник парафії Св. Миколая у Перемишлянах, виголосив проповідь, у якій розкрив значення, а разом з тим і потребу, у здійсненні прощ до святих місць.

    По закінченні Літургії ієреї разом із прочанами помолились до Богородиці прославленої у Тучнянській чудотворній іконі, після чого, о. Андрій Соколовський, адміністратор даної парафіії, виголосив духовну науку, в якій заохотив прочан повсякчасно просити заступництва у Пресвятої Богородиці.

    Відтак молодь храму св. Миколая м. Перемишлян розповіла усім присутнім про світлу постать блаженного о. Еміліяна Ковча, який народився саме цього дня.

    Оголошення

    для парафії

    Рекомендуємо

    відвідувати

    • Католицький Оглядач
    • Українська правда
    • Громадське телебачення
    • Офіційний сайт УГКЦ
    • ДивенСвіт
    • CREDO
    • Стрийська єпархія УГКЦ
    • Карітас України

    Популярні новини

    за останній місяць

    Трансляція

    інтернет радіо

    Radio Voskresinnya

    Radio Mariya

    Radio Dzvony

    Слухати в новому вікні