• datalife engine
    • Вертепне дійство від спільноти подружніх пар14 січня , у день вшанування пам′яті Василія Великого , спільнота подружніх пар нашого храму порадувала парафіян та гостей Різдвяним Вертепом. Розпочалося дійство в українській сім′ї, за традиційним столом із пампухами, кутею… 

    • 10 рис щирої людиниПоведінка щирих людей відповідає їхньому внутрішньому світу. На жаль, цю особливість важко розгледіти. Проблема в тому, що стосунки між людьми — відносні, і залежать від того, як ми сприймаємо один одного через власну суб’єктивність. Вміти бути щирим — рідкісна якість. У світі, що сповнений фальшивими примхами, ЗМІ, віртуальними людьми, персональними брендами, де кожен хоче те, чого у нього нема, — ніхто не задоволений тим, ким він є. А найважливіше те, що ніхто не готовий визнати цей факт; це стається дедалі рідше.

    • Спільнота «Адонай» відвідала сестер студиток із Різдвяним вертепомУ період між Різдвом Ісуса та Йорданськими святами всі християни активно колядують, віншують, навідуються в гості один до одного зі щирими привітаннями на добро та щастя. Такими днями скористалися учасники спільноти «Адонай» та завітали у гості з Вертепом, колядками та віншуваннями до перемишлянських сестер-студиток – с.Сузанни та с.Лілії.

    • Різдво без кінця«Чому Різдво не може бути кожного дня?» Діти часто запитують про це, пов'язуючи Різдво з подарунками, солодощами та відпочинком від повсякденних обов'язків. Дорослі посміхаються, тому що знають, що свято не може тривати вічно. Дорослі знають, що потрібно повернутися в «реальний світ». Діти задають чудове запитання, а дорослі дають невірну відповідь.
    • “Різдвяна просфора” духовенства Стрийської єпархії11 січня 2018 року духовенство Стрийської єпархії, взявши участь у Архиєрейській Божественній Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці м. Стрий,  молитовно дякувало Богові за прожитий минулий рік. Владика Богдан (Манишин), який очолив святочне соборне Богослужіння, звернувся до присутніх священнослужителів із пастирською настановою, розважаючи над текстом Євангелія дня про багатого юнака. «Бог є повний ініціативи, повний творчості», – сказав Архиєрей, закликаючи священиків «миттєво реагувати на потреби часу, здійснюючи Божу волю на повірених їм парафіях».
    • Божий дар подружжяНа думку багатьох, любов та подружжя є чимось природним, чимось, що відбувається само собою, згідно з природним ходом подій. Все починається з любові, з того, що людина закохується, а закінчується — як „природний" наслідок такого стану справ — подружнім союзом.
    • Спільнота "Адонай" прославляє народження Христа8 січня, коли церква відзначає Собор Пресвятої Богородиці, спільнота «Адонай» презентувала для парафіян рідного храму свій цьогорічний вертеп.    
               Після Святої Літургії багато парафіян залишилися у церкві аби разом із спільнотою пережити радість Різдва нашого Спасителя.

    • Похід вертепів у ПеремишлянахУ нашому місті багато років поспіль на Різдво Христове відбувається "Похід вертепів". Діти та молодь перемишлянських парафій показують вертепи і колядують.
      За традицією, і цього року мешканці міста чисельно зібралися всі разом у церкві св.Володимира та о.Омеляна Ковча.

    • Вертепне дійство катехитичної групиУ Різдвяний ранок, 7 січня, здавалось, що маленькі ангели спустились з Неба до храму Св. Миколая Чудотворця, що в Перемишлянах. Також до цих ангелят долучились маленькі пастушки та коляднички. Хто вони ці милі діти? І що згуртовало їх у цій церкві? Діти ці - ученики молодшої катехитичної групи храму Св. Миколая і зібрались вони в ньому поклонитись Рожденному і розповісти про Різдвяну радість, як маленьким так і дорослим парафіянам.

    • РІЗДВО ХРИСТОВЕ(Фото)Різдво Твоє, Христе Боже наш, * засвітило світові світло розуміння: * в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися * поклонятися Тобі – Сонцю правди, * і пізнавати Тебе – Схід з висоти. * Господи, слава Тобі.
    • ВІТАЄМО З НОВИМ РОКОМ!р
    • НЕ ДВА РІЗДВА, А ДВІ ДАТИ ЙОГО СВЯТКУВАННЯ: ДУМКИ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВАБлаженніший Святослав висловив свою думку про нещодавно законодавчо ухвалену дату святкування Різдва за григоріанським календарем – 25 грудня. Тож коли нам святкувати Різдво
    • ПРИТЧА ПРО НАШІ ПЛАНИНа одному з пагорбів росли три дерева. Одного разу вони розговорилися про свої надії і мрії.

      Перше дерево сказало: «Коли не будь я хотіло би стати шкатулкою для скарбів. Мене заповнили б золотом, сріблом і дорогоцінними каменями. Мене прикрасили б різьбленням, і кожен би бачив мою красу».

      Друге дерево сказало: «Я хотіло би стати потужним кораблем. Я перевозило б царів і цариць по хвилях в усі куточки землі. Всі відчували б себе в безпеці через мою міцність».

      Третє дерево сказало: «Я хотіло би вирости і стати найпотужнішим і високим деревом у лісі. Люди б бачили мене на вершині пагорба, милувалися б моїми гілками і думали б про Бога і про те, як близько я до Нього. Я стало б найбільшим деревом всіх часів і народів, і люди завжди б пам’ятали мене».

    ЗВЕРНЕННЯ
    Блаженнішого СВЯТОСЛАВА,
    Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ,
    з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України


    Дорогі в Христі співвітчизники!


    З нагоди 20-ї річниці державної Незалежності України щиросердечно вітаю всіх вас, в Україні та на поселеннях сущих, і єднаюся з вами у подячній молитві до Всемогутнього Господа за неоціненний дар свободи для рідного народу і нашої держави. Цими днями ми також згадуємо із вдячністю наших славних попередників, які століттями підносили свої молитви до Неба: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!». Вшановуємо рівно ж і тих, хто боровся за здобуття цієї незалежності, складаючи до вівтаря Вітчизни плоди своєї жертовної праці, а часто і цвіт свого молодечого життя. Хай воздасть Господь своїми щедротами тим, хто передав нам цю почесну естафету державотворення.

    Святкування нашого національного ювілею – це не лише причина для радості та вдячності, а й прекрасна нагода для глибших роздумів над тим, якої держави ми хочемо і потребуємо. Напевно, не помилимося, якщо ствердимо, що бажаємо жити в державі, в якій основними засадами соціального, економічного, політичного та інших вимірів життя народу є чесність, справедливість і відповідальність.

    Чесність і справедливість є різними гранями однієї й тієї ж сутності. Суспільна справедливість ґрунтується на особистій чесності, а чесні громадяни є надійною опорою справедливої влади. Творячи старозавітний Ізраїль як боговибраний народ, Господь дає Мойсеєві такий наказ: «Суддів та урядників настановиш собі в усіх містах своїх, які Господь, Бог твій, дає тобі по племенах твоїх, і вони будуть судити народ справедливим судом. Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. Ти мусиш чинити по щирій правді, щоб жити на світі й безпечно володіти землею, що її Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор. 16, 18-20).

    Жодна держава не може існувати, розвиватися і забезпечувати належні права своїм громадянам, якщо не посідає неупередженого та справедливого судочинства. Ізраїльський цар Йосафат, який після перемоги над ворогами, що гнітили його народ, намагався побудувати вільне суспільство, дав суддям такий наказ: «Дивіться, що ви робите: ви бо чините суд не для людей, а для Господа, і він при вас, коли ви судите. Нехай, отже, буде на вас страх Господній: дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, нема неправди, ні сторонничости, ані підкупства» (2 Хр. 19, 6-7). Саме Божий Закон, як показує історія визволення Ізраїлю з єгипетської неволі, є дорогою до свободи та обітованої землі.

    "Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитаємо
    пречистого Твого Тіла преславне Преображення"
    (Величання на утрені празника).

    Шостого серпня наша Церква святкує празник світлого Господнього Преображення. Завдання цього празника — звеличувати славну подію Преображення з життя Ісуса Христа, яке деякі святі Отці називають другим Богоявленням. Важливість події видно з того, що її записали аж три євангелисти: Матей, Марко й Лука. Тож погляньмо на подію Преображення, на установлення празника та на дух його богослужби. 

    ПОДІЯ ПРЕОБРАЖЕННЯ

    Христова прилюдна діяльність закінчується. Невдовзі наступлять Його муки і смерть. Хоча апостоли вірили, що Ісус це Богом посланий Месія і ту віру прилюдно визнали устами апостола Петра, все-таки їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче скріпити їхню віру надзвичайним актом. Тому через кілька днів після того, як предсказав їм свої страсті і смерть, Він бере із собою Петра, Якова й Йоана, виходить з ними на гору Тавор і тут на молитві привідкриває перед ними промінчик Свого божества. Святий євангелист Матей про чудесну Христову переміну каже: "І преобразився перед ними: Обличчя Його засяяло наче сонце, і одежа побіліла наче світло" (17, 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки Мойсей і Ілля і розмовляли з Ним про Його смерть. Апостол Петро, захоплений блиском Христової слави, вигукує: "Господи, добре нам тут бути!" А втім, як при Христовому хрещенні в Йордані, так і тут почули голос з неба: "Це — мій улюблений Син, що Його я вподобав: Його слухайте" (Мт. 17, 5). Святе Євангеліє нічого не говорить про місце Христового Преображення. Зате християнська традиція з IV ст. загально приймає, що тим місцем була гора Тавор.

    Чому Ісус Христос тільки трьом вищеназваним учням показав славу свого божества? На думку святого Йоана Дамаскина, Христос узяв із собою Петра, щоб той, хто прилюдно визнав Христове божество, почув підтвердження свого визнання і від Небесного Отця. Господь узяв на Тавор Якова, бо той мав бути першим єпископом Єрусалима і першим з апостолів повинен був віддати своє життя за Христа. Укінці Спаситель зробив свідком Своєї переміни й апостола Йоана, бо той був його улюбленим учнем і дівственник. Євангелист Йоан, збагнувши Христове божество на Таворі, опісля у своєму Євангелію писав: "Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог" (1, 1).

    Усі три апостоли, свідки Христової слави на Таворі, будуть опісля свідками і Його агонії в Оливнім Городі. Як глибоко Христова переміна записалася в їхніх серцях видно з того, що вони писали про неї через багато років. Апостол Петро у другому посланні віру в Христа скріплює згадкою про Його славне Преображення, кажучи, що вони були "наочними свідками Його величі. Бо Він прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: "Це мій Син любий, якого я вподобав". І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з Ним на святій горі" (11, 1, 16-18). А святий євангелист Йоан із захопленням писатиме у своєму Євангелію: "І ми славу Його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого" (1, 14). 

    ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

    Святкування цього празника сягає IV ст. У цей час свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, збудувала храм на горі Тавор на честь Господнього Преображення. У кінці XI сторіччя хрестоносці знайшли на Таворі аж кілька церков і монастирів. Та в XIII столітті прийшли магометани і все понищили. Єрусалимський патріярх Кирило II у 1860 році на руїнах давньої церкви збудував новий храм. У 1923 році на Таворі побудовано величаву базиліку Господнього Преображення.

    З VI ст. цей празник урочисто святкують у Східній Церкві під назвою Господнього Преображення. У Західній Сирії у VIII столітті він називався Празником Тавору.

    Первісно празник Преображення святкували в лютому. Однак через те, що цей радісний празник звичайно випадав у час Великого посту, а це не відповідало духові посту й покути, його перенесено на шосте серпня. Чому якраз на цей день? Історик Євсевій і святий Йоан Дамаскин вважають, що Господнє Преображення відбулося за 40 днів перед Христовою смертю. Тож свята Церква, дотримуючись цієї думки, перенесла празник з лютого на 6 серпня тому, що через 40 днів, тобто 14 вересня, випадає празник Воздвиження Чесного хреста — пам'ять Христових мук і смерти.

    Зі Сходу празник Преображення приходить на Захід десь у VII-VIII століттях. Тут він дуже повільно входив у практику, його святкували в різні часи і ще в XII столітті він не був загальним. Папа Каліст III у 1457 році поширив цей празник на усю Західну Церкву і наказав святкувати його 6 серпня у пам'ять перемоги над турками під Білгородом. Цю перемогу здобули 22 липня 1456 року, але вістка про неї дійшла до Риму щойно 6 серпня. Вірмени святкують Господнє Преображення у 7 неділю після Зіслання Святого Духа.

    Празник Преображення належить до 12 великих празників нашої Церкви. Він має один день перед- і сім днів попразденства. Стихири й канони празника уклали святий Йоан Дамаскин і Косма Маюмський (VIII ст. ). 

    Празник припадає на той час, коли дозрівають плоди. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків земних плодів. Цей звичай християнська Церква перейняла від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. У Книзі Виходу читаємо: "Щонайкраще з первоплоду землі твоєї приноситимеш у дім Господа, Бога Твого" (23, 19). "Як увійдете в землю, — сказано в книзі Левіт, — що оце хочу вам дати, і там жатимете жниво, то принесете сніп, первоплід ваших жнив, священикові" (23, 10).

    Звичай благословляти в церкві перші плоди вже приписують Апостольські правила з кінця III століття. Апостольські постанови (IV ст. ) мають молитву на освячення плодів. Помісний Синод у Картагені з 318 року у 46 правилі дає приписи про плоди, які приносили до церкви. Шостий Вселенський Собор 691 року говорить про благословення плодів винограду і пшениці. У типіках Великої Царгородської Церкви з ІХ-Х ст. й Евергетицькому з X ст. нема згадки про благословення винограду.

    У Греції в серпні дозрівають виноград і пшениця. Тому був звичай, за яким на празник Господнього Преображення благословляли в церкві виноград і колоски пшениці. У нас на Русі-Україні виноград замінили яблуками й иншими плодами.

    ДУХ БОГОСЛУЖБИ ПРАЗНИКА

    З богослужби празника випромінює духовна радість, подив Христовій величі, силі й славі та прослава Його божества.

    Господнє Преображення несе всім вірним неземну радість. "Все днесь наповнилося радістю, — співаємо на утрені, — бо Христос преобразився перед учнями". А з тією радістю йде в парі великий подив для сили і слави переміненого Христа. "Перед Твоєю смертю, Господи, — каже стихира на вечірні, — в часі Твого Преображення гора стала небом і облак простягнувся наче намет, і Отець свідчив про Тебе. Там був Петро з Яковом і Йоаном, які мали бути з Тобою при Твоїм ув'язненні, щоб, бачивши Твої чуда, не побоялися Твоїх страстей". На стихословії утрені читаємо: "Ісусе, Ти перемінився на горі Тавор і світлий облак прийнявши вид намету покрив апостолів Твоєю славою. А вони, безначальний Спасе Христе Боже, впали на землю, бо не могли знести світлости недоступної слави Твого обличчя. Ти, що тоді засіяв їм своїм світлом, просвіти душі наші". 

    Та головний зміст і мета празника Преображення є глибоко догматична: визнати і прославити Христове божество. На стиховні утрені передпразденства читаємо: "Прийдіть, вийдім на святу гору і вірою побачимо пресвітле Господнє Преображення. Йому вірно поклонімся і закличмо: "Ти Бог єдиний, що воплотився і обожив людський рід". "Той, Хто колись, — каже стихира на вечірні, — говорив з Мойсеєм символами на горі Синай "Я є Той, Хто є", сьогодні на Таворській горі преобразився перед учнями..., говорячи з Христом Мойсей і Ілля засвідчили, що Він є Господом живих і мертвих та що Він — Бог, який говорив колись через Закон і Пророків". На хвалитних стихирах утрені ми Його славимо: "Ти, що від віків є Бог — Слово, який одягаєшся світлом наче ризою, преобразився перед своїми учнями, та понад сонце, Ти Спасе, засіяв". У шостій пісні канону сказано: "Тебе пізнали славні апостоли як Бога на Таворі, Христе, зчудувалися і приклонили свої коліна".

    Маючи перед очима славу Христового божества, свята Церква закликає своїх вірних, щоб духом вийшли на гору Тавор і були свідками Його переміни: "Прийдіть, — каже литійна стихира, — вийдім на гору Господню, у дім Бога нашого, і побачимо славу Його Преображення, славу як Єдинородного від Отця. Приймім світло від світла та піднесені духом, Тройцю Єдиносущну прославмо на віки".

     

    о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

    Християни перших віків завжди готувалися постом і молитвою до великих празників. З цієї священної практики з часом розвинулися коротші чи довші пости. Насамперед це Великий піст перед світлим празником Господньої Пасхи. Перед празником Христового Різдва ввійшов у звичай піст Пилипівки. З особливого культу до святих верховних апостолів Петра й Павла виник піст Петрівки. А вкінці прийшов наймолодший з чотирьох річних постів — піст Успенський. Ним ми приготовляємо себе до найбільшого празника Пресвятої Богородиці, її святого Успення. Так ми наслідуємо пости й молитви Пречистої Діви Марії, якими вона готувалася до зустрічі Свого Божого Сина у Своєму святому Успенні. Успенський піст відомий у нас також як Богородичний, Спасо-Богородичний, чи Спасівка. Звернемо увагу на історію цього посту, тривання та його практику у перших віках християнської Руси-України.

    ІСТОРІЯ УСПЕНСЬКОГО ПОСТУ

    Перші згадки про Успенський піст маємо щойно з IX століття. Як Петрівка й Пилипівка, так і цей піст увійшов у практику не дорогою церковного законодавства, а через звичай. З цієї причини у Греції було багато суперечок як щодо існування цього посту, так і щодо його приписів і тривання.

    Про цей піст нічого не згадує Евергетицький устав з XI ст. ані устав царгородського Пантократорського монастиря з 1136 року. 

    Подібно й Устави святого Теодора Студита і святого Атанасія Атонського ще до XIV сторіччя не говорять про Успенський піст. З давніх типіконів першу згадку про Спасівку має типікон грецького Николо-Касулянського монастиря з XII ст. в Калабрії, Італія. Тут на перше серпня є така заввага: "Царгородський патріярх Миколай І (895-925) про Чотиридесятницю Успення Пресвятої Богородиці: "Є в нас ще инший піст, званий Пресвятої Богородиці, що починається першого серпня і про який згадує Сьомий Собор у Нікеї 920 року".

    Ранішу згадку про Богородичний піст знаходимо в посланні папи Миколая І (858-867) до болгар, де він пише: "Свята римська Церква має з давніх-давен звичай дотримуватися таких постів: 40 днів перед Пасхою, після П'ятдесятниці, перед Успенням Богородиці, а також перед празником Господнього Різдва". В автентичності цього послання деякі автори сумніваються.

    У творі "Про три Чотиридесятниці", що його приписують антіохійському патріярхові Анастасієві Синаїтові (VI ст. ) говориться про Успенський піст як такий, що відділився від Петрівки, бо вона первісно тривала від неділі Всіх святих до празника Успення, а відтак з Петрівки був відокремлений липень.

    Атонські монахи приблизно в 1085 році запитували царгородського патріярха Миколая Граматика про пости, а особливо про Успенський піст. Відповідь патріярха була така: "У серпні був перед тим піст, але його перенесено, щоб не сходився з поганським постом, що був у тому часі. Одначе і тепер ще багато людей постять у тому часі, щоб оберегти себе від недуг".

    Успенський піст у візантійській державі в ХІ-ХІІ століттях почав щораз більше входити в життя. Архиєпископ Палестинської Кесарії Анастасій, що жив близько 1090 року, щоб заохотити вірних до зберігання цього посту, видає про нього окрему розвідку, у якій пише: "Піст перед Успенням Пресвятої Богородиці передали нам святі Отці й божественні патріярхи, його чесно дотримуються усі міста і країни православних, а передусім велике й щасливе місто Константинополь та Велика Церква". Укінці, автор робить висновок, що цей піст уже був у практиці ще до цісаря Лева Мудрого (886-911). Успенський піст був темою нарад Царгородського Собору 1166 року за патріярха Луки Хрисоверга (1156-1169) і цісаря Мануїла Комнена (1143-1180). Собор підтвердив практику цього посту.

    ТРИВАННЯ І ПРИПИСИ СПАСІВКИ

    У грецькій Церкві довгий час не було погоджености як щодо тривання Петрівки і Пилипівки, так і Успенського посту. Патріярх Вальсамсу († 1204) подає, що за його часів одні дотримувалися всіх трьох постів, тобто Петрівки, Спасівки і Пилипівки, і що їхня тривалість була така сама, що й сьогодні, а инші дотримувалися тільки Петрівки й Пилипівки, а про Успенський піст і чути не хотіли. Він у своїх посланнях захищає Богородичний піст і наказує його зберігати. Притім покликується на Царгородський Собор 1166 року, який цей піст не лише підтвердив, але й визначив його час — від 1 до 15 серпня. 

    Успенський піст у давнину був строгіший від Петрівки й Пилипівки, але лагідніший, ніж Великий піст. У понеділок, середу й п'ятницю цього посту наказано споживати суху їжу, тобто хліб, воду й сушені овочі, а у вівторок і четвер дозволялася варена їжа, але без олії. У суботу й неділю був дозвіл на вино й оливу, а в день Господнього Преображення — і на рибу.

    Львівський Синод 1891 року дає однакові приписи щодо Петрівки, Спасівки й Пилипівки, а саме: у понеділок, середу й п'ятницю Собор дозволяє набіл, а в инші чотири дні тижня їсти м'ясо. У ці чотири дні духовні особи мають перед обідом і вечерею проказувати 50 псалом, а миряни зобов'язані відмовити 5 разів "Отче наш" і 5 разів "Богородице Діво".

    УСПЕНСЬКИЙ ПІСТ У РУСІ-УКРАЇНІ

    Як у греків, так і в нас якийсь час не було єдиної думки щодо згаданих постів. Насправді про ті пости в нас маємо вже свідчення з другої половини XI століття, але вони незрозумілі і деколи собі протирічать. Київський митрополит Георгій (1072) у своєму Білеческім Уставі каже, що за його часів були в нас всі три згадані пости. Петрівка й Пилипівка починалися в той самий час, що й сьогодні, а Успенський піст деякі скорочували. Митрополит Георгій наказує дотримуватися Богородичного посту від 1 до 15 серпня (§ 14), але про його приписи нічого не говорить. Зате у Студитському Уставі патріярха Олексія, що його в нас завів преподобний Теодосій Печерський за часів митрополита Георгія, сказано тільки про Різдвяний піст, а про Петрів і Успенський нічого. Саме тому деякі люди не лише його скорочували, але й зовсім не визнавали. Подібно й невідомі нам три автори "Учительних Слів" домонгольської доби говорять тільки про Петрівку й Пилипівку, а про Спасівку не згадують. 

    Після нападу монголів нам відомі два свідчення стосовно цих трьох постів: митрополита Максима (1283-1305) і митрополита Фотія (1408-1431). Митрополит Максим у своєму "Правилі" для цілої руської Церкви подає потрібні приписи стосовно різних постів та їхніх часів. Про три пости він пише: "Ще передали нам святі Собори піст святих апостолів. І коли празник святих апостолів випаде в середу або п'ятницю, то не можна християнам їсти м'яса, а празнувати святий день і їсти рибу... Також установили піст у серпні перед Успенням святої Богородиці. Першого дня серпня, в який би день він і не випав, не їсти м'яса ані риби. У празник Пресвятої Богородиці, якщо випаде в середу або п'ятницю, не можна їсти м'яса, але задля Пресвятої Богородиці дозволяється їсти рибу... І установили піст упродовж сорока днів перед святим і великим таїнством Різдва тіла Господа нашого Ісуса Христа". Митрополит Максим не згадує про Великий піст, бо щодо нього не було сумнівів чи суперечок. "Правило" митр. Максима, розіслане по всій руській Церкві, було для всіх обов'язковим і майже ціле століття в тій справі вже не було якихось розходжень.

    Митрополит Фотій у своєму посланні до всього духовенства нагадує священикам, щоб вони вчили нарід свято зберігати всі чотири пости: Великий, Петрів, Успенський і Різдвяний.

     

    о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

    Життя мене, заробітчанина з Надвірни, закинуло далеко від рідного краю — в середньовічні квартали Неаполя, і тільки один Бог знає, як важко щирому українцеві тут, на чужині, притамувавши біль у серці, щоденно жити й працювати із сумом і тугою за рідною землею.

    У Неаполі немає кварталу, вулиці, де б не працювали та не жили українці. Майже в кожному селі, містечку Італії можна зустріти наших заробітчан. Приїжджаємо ми в цю невідомість на рік, а осідаємо на роки, а дехто з нас — на все життя. Одиниці повертаються на Батьківщину, а сотні виїжджають. Тут можна побачити людей різних спеціальностей — від кваліфікованого будівельника до професора. Нас об'єднує одна мета — поліпшити свій добробут, допомогти родичам і швидше повернутись на рідну землю. Проте роки біжать, а ціни в Україні, на жаль, випереджають наше життя в Італії.

    Чим нас так приваблює Італія? Насамперед, це країна Європи з відносно високим рівнем життя, де можна знайти роботу, краще оплачувану, ніж у нас. І в свята, і в неділю, коли в церквах дзвони б'ють, — українець працює. Адже кожен втрачений день, година — то гроші. Але кількість робочих місць скорочується, бо економічна криза охопила цей край, як і всю Європу.

    Неабияку роль відіграють створені для бідних людей (в т. ч. і для заробітчан) «Карітаси», де можна безкоштовно поїсти, одягнутись, отримати медичну допомогу, а інколи і переночувати, ще й на дорогу дають пайки. Є в Неаполі й українські церкви, до яких горнуться і в яких єднаються в громади відірвані від дому і родин українці. Часто тут шукають роботу, розраду, допомогу в разі раптової смерті співвітчизників, хвороби і т. п. Для нас у Неаполі відкрито консульство, працюють свої супермаркети, магазини, кафе, ресторани, офіси і т. п., де можна придбати продукцію під українською маркою, але виготовлену здебільшого в Німеччині або Польщі.

    Принцип життя тут такий: чим багатій живе заможніше, тим бідняк багатший. Це суспільство, де немає дуже багатих і дуже бідних людей.

    Реальність заробітків за кордоном жорстока. В італійців, а особливо в неаполітанців, є свої плюси й мінуси, культура і ментальність. Ставляться до нас тут як до третьосортних, нарівні з громадянами країн Латинської Америки, Африки й Азії. Та ми працюємо на їхній землі... До Італії нас ніхто не просив. Дуже часто серед наших людей у Неаполі можна почути вислови: «Які українці всі погані, а я хороший» або від деяких заробітчан, що відчули так званий смак солодкого життя в Італії, лунають брутальні звинувачення на адресу України. На що так і хочеться відповісти їм словами письменника Бориса Грінченка: «Україна ще не вмерла, але може вмерти, Ви самі її, ледачі, ведете до смерти». Уповаєм на втрачену віру до державних мужів. Та забуваємо запитати самих себе: а що я зробив для того, щоб не бути рабом в Україні і третьосортною людиною за кордоном? Усюди, де б ми не працювали, нас поважають за нашу працьовитість, розум і толерантність, тільки ми самі себе не поважаємо. У нас, українців, проявляється одна погана риса — возвеличувати все чуже та принижувати своє, бо у багатьох немає почуття національної гордості й свідомості.

    У недалекому минулому італійці також масово виїжджали на заробітки в інші країни світу, а сьогодні повертаються на ці землі як туристи у бізнесових та родинних справах. А їхню країну «окуповують» мільйони іноземців-заробітчан, зокрема й українців, серед яких домінують жінки. Працюють співвітчизники найчастіше на тих «брудних» роботах, де італієць працювати не буде.

    Кажуть, що встигнути здійснити все заплановане неможливо, так само як і робити кілька справ одночасно. Проте зустрічаються люди, котрі, якщо й не встигають займатись усім цікавим для них, то хоча б можуть реалізувати себе в різних життєвих позиціях. Голова Тернопільського обласного осередку ВМГО «Молодіжний центр працевлаштування» Христина Білінська є уособленням активної, працелюбної, суспільно-свідомої молодої людини, котра намагається брати від життя максимум позитиву. Взамін дівчина робить чимало корисного та необхідного для рідного міста.

    - Розкажіть кілька слів про себе: де здобуваєте освіту, чим займаєтесь сьогодні?

    - Я – студентка четвертого курсу психолого-педагогічного відділення Інституту педагогіки і психології Тернопільського національного педагогічного університету. Окрім того, очолюю ТОО ВМГО «Молодіжний центр працевлаштування, також я є членом студентської ради, де є головою відділу зовнішніх зв'язків. Також я – керівник наукового товариства психолого-педагогічного відділення Інституту психології та педагогіки. Зрештою, намагаюсь активно приймати участь в громадському та науковому житті.

    - Які у Вас стосунки з батьками: контролюють Ваші дії чи дають простір для самовираження?

    – У мене дуже хороші стосунки з батьками, тому «залізного», чіткого контролю немає. Якщо я щось прагну, вони розуміють, що це аргументоване рішення, яке є для мене важливим. Конфліктів щодо громадської діяльності або щодо інших акцій – у нас не виникає.

    - Чим захоплюєтесь?

    - Можна сказати, що я колекціоную особисті грамоти з різних напрямків діяльності. А оскільки мені дуже подобається наукова діяльність і я з радістю нею займаюсь, то багато грамот саме з цієї галузі. Зокрема мій напрямок — психофізіологія, яким займаюсь ще з дев'ятого класу. Для цього описала наукові статті, вигравала на різних конкурсах, але це є моїм хобі, котре йде окремо від навчання та громадської діяльності.

    - Як відпочиваєте?

    - Дуже люблю подорожувати. Коли я повертаюсь з мандрівки, у мене з'являється велике натхнення до праці. Тому найплідніший час роботи для мене — одразу після повернення з подорожі. Я їжджу як за кордон до своїх друзів, так і мандрую Україною. Ось минулого тижня повернулись з Чернігова.

    - Тернопіль для Вас це... Яким уявляєте місто через 10-15 років?

    - Тернопіль є містом чистим, охайним, красивим, має чудове озеро, ніде подібного й не побачиш. Я дуже люблю Тернопіль. А через 10 років, думаю, місто буде більш розвинутим, гармонійним, чистішим, сучаснішим.

    - Які основні проблеми сучасної молоді? Як їх вирішити?

    - Нейтральність та апатія до суспільного життя та відповідальності. До прикладу, мотивом для студентів можуть бути хороші оцінки або взагалі гучна компанія в нічних клубах, натомість про громадську діяльність ніхто й не згадує. Молоді люди хочуть отримувати великі гроші, проте не думають, як стати висококваліфікованими спеціалістами. Проблема молоді — в їхньому небажанні самовдосконалюватись, тобто вони бачать себе лише в однобічному напрямку й інші розглядати не хочуть. А зараз в одному напрямку дуже важко знайти роботу, повинна бути хоча б ще прикладна галузь науки.

    Кожна молода людина може знайти себе в одній з громадських організацій, зайняти свою нішу, бути потрібним і побачити в собі інші якості.

    14 серпня у Східній християнській Церкві знаменує початок Успенського посту. Наймолодший з чотирьох річних постів. Триватиме до 27 серпня включно. Саме на 28-й серпневий день припадає святкування празника Успіння Пресвятої Богородиці, до якого миряни готуються постом.

    Успенський піст знаний у нашому народі, як «Богородицький», «Спасо-Богородичний», чи просто «Спасівка». Як «Петрівка» й «Пилипівка», так і Успенський піст увійшов через звичай. Традиція до великих празників завжди готуватися постом і молитвою, – бере початок від часів перших християн. Точніше, у такий спосіб Пречиста Діва готувалася до свого святого Успіння та зустрічі у Царстві Небесному із Сином Божим. Сам піст був суворіший від «Петрівки» і «Пилипівки», проте, лагідніший від Великого Посту.

    Перші згадки про піст сягають ІХ століття. У Візантії він набув поширення у Х-ХІ століттях. Справа Успенського посту була темою нарад Царгородського собору 1166 року, який підтвердив не лише його практику, але і визначив тривалість: від 1 до 15 серпня за старим стилем (тобто від 14 до 28 серпня – за новим).

    Слід зазначити, що в грецькій Церкві довший час не було одностайності як щодо часу тривання «Петрівки» й «Пилипівки», так щодо тривання Успенського посту. Патріарх Вальсамон захищає Богородичний піст перед нападами і наказує вірним дотримувати його, посилаючись при цьому на згаданий Царгородський собор.

    Львівський синод 1891 року зрівняв три річні пости – «Петрівку», «Спасівку» і «Пипипівку» – у приписах щодо молитовної практики і утримання від певних справ. Як у давній Візантії, так на Україні-Руси не було однієї думки щодо тих постів. Зате у свідоцтвах, написаних пізніше, через митрополита Максима та митрополита Фотія, подаються детальні приписи стосовно різних постів, в т.ч. і Успенського. Слід зауважити, що «Правило» митрополита Максима (ХІІІ ст.) було розіслане по всій руській землі і мало обов'язкову силу у Церкві протягом майже цілого століття. Що стосується послання митрополита Фотія до духовенства (ХV ст.), то він нагадує священикам, щоби вчили народ дотримуватись всіх чотирьох постів: Великого, Петрового, Успенського і Різдвяного.

    Емілія Сенишин

    Джерело: Bazylianie.pl

     


    14 серпня у приміщенні Народного дому м. Перемишляни відбувся церковно-просвітницький захід під назвою «Біблія зрозумілою мовою», який організовувався священиками храму Св. Миколая УГКЦ м. Перемишляни о.Віктором Мельником і о. Дмитром Тхором та священиком храму Св.Володимира та блаж.муч. о.О.Ковча о.Петром Закаляком з благословення Преосвященнішого владики Тараса Сеньківа, Апостольського Адміністратора Стрийської єпархії УГКЦ в рамках проголошення Синодом Єпископів УГКЦ 2011 року Року Божого Слова та з нагоди 450-ліття перепису Пересопницького Євангелія.


     

    У редакцію "20 хвилин" звернувся 22-річний тернополянин Олександр. Він вирішив розповісти історію свого кохання, щоб інші не повторювали його помилок.

    Кохання окрилює, воно пробуджує найкращі якості та риси характеру, підносить людину до небес, переконують поети. Любов - це і саме життя, його наповнення, сенс, стверджують філософи. Разом із тим, кохання - мука, воно позбавляє спокою, змушує страждати, каже наш герой.

    Мабуть, кожен із нас відчував симпатію, закоханість чи навіть кохання. Але мало хто був заручником нерозділеного кохання. Любові такої сильної, що змінює тебе, твій світогляд, ставлення до життя і водночас такої, що змушує кричати чи навіть плакати від безвиході...

    Зараз юнак вважає, що коханню потрібно віддаватися цілком, а свої почуття потрібно проявляти повністю. Раніше ж наш герой не слухав свого серця - нічого доброго з цього не вийшло.

    Сумніви були помилкою

    Познайомилися вони восени, як зараз дуже часто буває, - в Інтернеті, на одному з сайтів для спілкування. Юнака вразила фотографія, де довге, розкішне волосся закривало обличчя дівчини... її звали Ірена. З перших хвилин віртуального спілкування Олександр, як розповідає, зрозумів, що дівчина особлива. Розум, простота, а головне - щирість і відкритість Ірени вражали хлопця.

    - Перші емоції, які виникли при спілкуванні, неможливо передати - це був суцільний позитив, я дуже давно не відчував такого, просто розмовляючи з незнайомою людиною, - пригадує наш герой. - Така собі проста і розумна татова донечка. Я був у захваті.

    Пройшло не більше тижня - і між Іренкою та Сашком виникли теплі стосунки. Юнак розповідає, що то був чудовий період його життя. Олександр - різкий і прямолінійний у спілкуванні зі всіма оточуючими, відчув, що він комусь відверто потрібний, що в стосунках можна не лише віддавати, а й брати. Хлопець, як сам розповідає, повністю віддався цим почуттям, цілковито довірився дівчині. І це його налякало...

    Моя дорога дівчинко!

    Пройде біля десяти років і, можливо, тобі Господь  пошле щастя стати Мамою. Це - головна мета земного життя кожної жінки. І, якщо ти хочеш стати справжньою мамою, а не мамою-зозулею або жінкою, що розгубилася, яка не знає що ж їй тепер робити, то для цього ти повинна готуватися все своє попереднє життя і тоді народження  дитини стане для тебе щастям, нічим не затьмареним на все життя, що залишилося.

    Вже в дитинстві ти не повинна сидіти годинами біля телевізора, а повинна  більше рухатися, бувати на природі, укріплювати ноги, м'язи, щоб не було  плоскостопості, сколіозу, що часто зустрічається у дітей. Наслідком цих  захворювань буде остеохондроз вже у молодому віці, який у свою чергу приведе до судинних і інших захворювань в зрілому віці. Адже здорова мама краща, ніж хвора!

    Подорослішавши, потрібно навчитися по-розумному вибирати друзів, оскільки мудре  народне прислів'я свідчить: «З ким поведешся, від того і наберешся». Погані  звички, як заразливі хвороби, прилипливі. І не треба думати, що ти  перевиховаєш подругу або друга, якщо ти «правильна».

    Частіше буває навпаки, з витікаючими з цього наслідками. Особливо це стосується друзів, що вживають алкоголь, палять і приймають наркотики.

    Не одурюй себе - тобі не під силу впоратись з такими пристрастями твоїх «друзів», швидше ти сама набудеш  згубних звичок, є багато таких прикладів в житті, і це все відіб'ється на здоров'ї твоїх майбутніх дітей.

    Тобі потрібно пам'ятати про режим дня, спати достатньо, оскільки якщо людина постійно не висипляється, у неї буде невроз.

    А це приведе до низького імунітету, фізичного і духовного. Невротика легко загнати в депресію, умовити покурити, випити і так далі, начебто для заспокоєння.

    А таке «заспокоєння» заганяє людину в нові проблеми і робить рабом поганих звичок. Зрозуміло, що для майбутньої дитини від цього мало користі.

    Треба правильно харчуватися, оскільки з їжі ми черпаємо сили для життя, та навряд чи наші сили і здоров'я покращають від чіпсів, кирієшок, кока-коли, а ось що потрібне  - так це овочі, ягоди, фрукти.

    Про це треба пам'ятати завжди! Не забувати про  йод, оскільки живучи далеко від моря, де навіть в повітрі, рослинах, не говорячи вже про саме море, багато йоду, ми отримуємо 1/3 добової норми йоду.

    В результаті  ми маємо низький тиск, суху шкіру, випадання волосся, мерзлякуватість, стомлюваність, прикушення щік і язика, вегетососудинну дистонію, дисбактеріоз, низький імунітет, мастопатії, порушення в статевій системі, не  виношування вагітності.

    Начебто дрібниця йод, так? А скільки наслідків. Значить треба недолік йоду заповнювати, особливо про це треба пам'ятати, коли  ти готуватимешся до материнства, адже іноді це приводить навіть до недоумства  новонародженого.

    Багато підлітків, надивившись фільмів і телешоу, рано починають палити. І ось ця отрута - нікотин йде у всі клітинки організму, включається в обмін  речовин і поневолює організм людини, розум, волю. Те ж саме роблять алкоголь,  наркотики.

    Людина стає рабом своєї пристрасті і навіть в критичних ситуаціях (хвороба, операція) не може відмовитися від неї. Хоча на початку все здається весело, цікаво, «по-кайфу». Багато хто говорить: «Захочу - кину», але  хитрі ці пристрасті. Людина не може захотіти кинути і весь час шукає причини, щоб продовжувати потурати своїм пристрастям.

    Але якщо ти не можеш кинути палити, вживати алкоголь, наркотики, то, яке ж майбутнє ти готуєш своїй дитині? Адже ти для неї - будиночок, в якому все повинно бути пристосовано для її розвитку.

    Що матиме твоя дитина, якщо кожна твоя клітина, весь організм просочені отрутою? Отрутою!

    «Я бачила лілію, яка плавала в чорній болотяній воді. Все навколо прогнило, а лілія залишалася чистою, як ангельський одяг. У темному ставку з'явилися брижі, вони гойдали лілію, але ні плямочки не з'явилося на ній.» (З щоденника Імператриці Олександри Федорівни Романової)

    Мабуть, комусь ця цитата здасться занадто сентиментальною. Що ж, про смаки не сперечаються. Проте розмова у нас сьогодні піде не тільки про красу природи.

    По роботі мені часто доводиться спілкуватися з хлопцями і дівчатами. Як багато ще «білих лілій» серед них - і це в нашому забрудненому ставку! Знайомство з такою молоддю, що зберегла незаплямованою свою душу, я рахую за честь.

    Є тут одна закономірність: цих молодих людей не торкнулася, на щастя, програма «Статеве виховання школярів», не встигли їм «розкрити очі» на вільний секс. Ці 16-річні хлопці і дівчата, по суті, ще діти: вони знаходять задоволення в тому, щоб погойдатися на гойдалках, повалятися в м'якому пухнастому снігу. Дівчина років дев'ятнадцяти після побачення безтурботно засинає, обійнявши улюблену іграшку... Смішно? Не поспішайте посміхатися іронічно: з розвитком у них все гаразд, просто вони не прагнуть забігти вперед, з дитинства стрибнути прямо в дорослість.

    Вони не хочуть, свідомо не хочуть красти у себе час юності, свободи нічим не замулених дружніх взаємин, тілесної і душевної чистоти.

    Але є в природі вітер, який називається самум. Дме він з жаркої пустелі і сам - дуже жаркий, пекучий, згубний для всього живого. Подібна до самуму одна з прикмет нашого часу - вседозволеність в людських відносинах, яку у всі віки іменували просто і різко: розпуста. Вона теж сушить і знищує в душах людей все живе і прекрасне. Ми з вами - свідки гнітючої картини: все зведення основоположних етичних норм, що допомагали людству виживати впродовж чотирьох тисяч років, не скотитися до стану первісної зграї, з легкістю викидається на звалище. Дамбу, що стримувала натиск сексуальної енергії, прорвало, і плоть стала ідолом, що вимагає все нових жертв.

    Розпад духу сучасної людини - так каже про це явище Церква. Чи варто дивуватися, що нас боре епідемія венеричних захворювань, що СНІД загрожує існуванню роду людського як такого, що мільйони дівчаток - самі ще діти - народжують дітей, яких не в силах ні прогодувати, ні виховати, що число абортів обчислюється теж мільйонами. Навіть невіруючі люди погоджуються: свобода сексуальних стосунків обернулася для нас справжнім лихом.

    Оголошення

    для парафії

    Рекомендуємо

    відвідувати

    • Католицький Оглядач
    • Українська правда
    • Громадське телебачення
    • Офіційний сайт УГКЦ
    • ДивенСвіт
    • CREDO
    • Стрийська єпархія УГКЦ
    • Карітас України

    Популярні новини

    за останній місяць

    Трансляція

    інтернет радіо

    Radio Voskresinnya

    Radio Mariya

    Radio Dzvony

    Слухати в новому вікні