Дорогі браття і сестри!
Мабуть, немає у світі людини, яка нічого в житті не загубила і нічого не втратила. Є втрати дрібні, незначні, маловартісні. Тому за них "серце дуже не болить". Але є втрати, які змінюють стан людини, її спосіб життя. Найбільшою втратою є людське життя. Це вкотре доводить, що найвищою цінністю є людина. Так вважають не лише люди, а й сам Творець. Після першого упадку людей Він категорично виступив проти спокусника: "Я покладу ворожнечу між тобою та жінкою; між твоїм потомством та її потомством. Ти будеш намагатися ввіп'ястися йому в п'яту, але воно розчавить тобі голову"(Бут.). Господь сам рятує людину, віддаючи в жертву Свого Єдинородного Сина. Лише людина створена "на Божий образ" і лише вона покликана до вічного життя. А воно неможливе без гармонійних стосунків із Богом. Отож, вся історія людства, описана в Біблії, просякнута зусиллями Бога проголошувати правду про вічне життя людини. Господь прагне зафіксувати в свідомості людей єдину, безальтернативну кінцеву мету - Боже Царство, Дім Господній, вічне життя.
Найвища мета відповідальних батьків - правильно виховати своїх дітей. Вони розуміють, що, насамперед, це означає - закласти як основу в їх свідомість моральні цінності. Жити в домі батьків - не означає постійно фізично бути поруч. У ширшому значенні - це приймати ті принципи життя, якими керуються батьки, причому приймати їх свідомо і добровільно, без жодного зовнішнього тиску чи умов. Тому, перше і найважливіше середовище дозрівання і формування особистості є сім'я. Відповідальні батьки віддзеркалюють образ відповідального Бога. Він любить, а тому виховує, щоб не втратити того, кого понад усе любить.
Знаємо також, що любов передбачає свободу. Відповідальні батьки пам'ятають про це і формують свої стосунки з дітьми на довірі. Вони часто наставляють дітей, апелюючи до їх сумління. Вони розуміють, що з кожним днем час впливу на дітей, а саме неповнолітніх, скорочується. Виховання має бути постійним, послідовним і спільним - батьком і матір'ю. Якщо його занедбати, то можна втратити своїх дітей.
Дорогі браття і сестри, історія пам'ятає чимало диктаторів минулого і сьогодення. Актуальними є питання насилля в сім'ї, між підлітками, агресія в стосунках між дорослими і це лише вершина айсбергу. Хіба ці люди народилися без батьків? А хто несе найбільшу відповідальність за них? У кожного було своє дитинство, але яке? У кожного є чи були батьки, але які? Тисячолітній досвід стверджує, що здорове суспільство формується на здорових сім'ях, основним гаслом яких є відповідальність у всіх вимірах життя людини. Сьогодні часто доводиться спостерігати як люди свідомо створюють проблеми, а потім намагаються їх вирішити. Як правило ці проблеми носять глобальний суспільний характер, а їх вирішення приносить винуватцям немалі фінансові прибутки. Це доказ низького рівня моралі, що не має міцного коріння, тому поступово витісняється звабливими пропозиціями світу.
Ще одним важливим питанням є ставлення людини до своєї ідентичності: хто я - чоловік чи жінка? Лояльність цивільних законів, яка є наслідком лобіювання гендерної ідеології, ставить під загрозу інститут сім'ї, де дітям закладається правда про людину, її сутність та призначення, про роль чоловіка та жінки в подружньому житті, про справжній образ батька та матері, який передається від покоління до покоління. Прийняття гендерних законів приведе до ще більшої втрати синів і дочок нашого народу.
У притчі про блудного сина Ісус підкреслює, що молодший син "розтратив свій маєток, живучи розпусно". Він втратив контроль не лише над отриманою від батька частиною спадку, а й над власним тілом. Під впливом нового оточення, людей, що жили за похотями свого тіла, молодший син втратив повагу до себе і до ближніх. Відтепер його тіло втратило свою красу, а він як людина - власну гідність. Живучи розпусно, він добровільно глумився над своїм тілом, бо сподівався, що задоволення тілесних похотей, які приносять насолоду, зроблять його щасливим.
Однак, такий спосіб життя привів його до зубожіння і втрати поваги до себе від людей.
Варто пригадати, що шанобливе ставлення до себе основане на визнанні та захисті своєї гідності, повазі до свого тіла, яке є невід'ємною частиною людської особи протягом її життя. У посланні до Коринтян апостол Павло зазначає: "Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла"(ІКор.6,13). На його думку, людина усім своїм єством покликана належати Тому, у Кому міститься повнота її життя. Християнин як член Христового Тіла, тобто Церкви, повинен прагнути досконалості, щоб бути корисним у справах Божих для збудування Церкви на зразок Христа, щоб була свята і непорочна. Далі апостол Павло пише: "Хіба не знаєте, що тіла ваші – члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, зроблю їх членами блудниці? Не бути тому!.Хіба не знаєте, що хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо будуть, – каже, – двоє одним тілом. Хто ж пристає до Господа, є одним з ним. Утікайте від розпусти. Усякий гріх, що чоловік чинить, є назовні тіла; хто ж чинить розпусту, грішить проти власного тіла"(ІКор.6,15-18). В останніх словах можемо відчитати причинно-наслідковий зв'язок між гріхом та хворобою. Автор застерігає від майбутньої шкоди, яку людина завдає собі не задумуючись над тим, що та шкода може бути непоправимою і залишити глибоку рану як на тілі, так і на душі до кінця життя.
Історія про блудного сина має позитивний кінець: син повертається додому. Використаний, зганьблений, зранений, наситившись гіркотою отрути гріховних потіх, через які втратив образ людини і необхідні засоби для життя, приречений на смерть, але як той, хто хоче жити, він згадав, що має батька і дім, куди може повернутися. Ісус завершив цю історію так не для того, щоб запевнити своїх слухачів, що всі грішні люди обов'язково покаються. Він показує незмінний образ Батька, який всі роки чекав і виглядав щодня, чи не повертається Його син додому. Оце вірна Любов, якій варто довірити себе. Вона ніколи не зрадить, не використає, не залишить. Справжня любов чекає і приймає без жодних умов. Її зміст - вийти з Себе, щоб наповнити Собою тих, хто Її втратив, зцілити гіркі рани і вчинити гідними вічного життя у Царстві Любові.
Сьогодні крізь призму цієї притчі Господь спонукає нас запитати себе: де я? Правильну відповідь можна отримати чесно аналізуючи свої вчинки і поведінку та слухаючи уважно своє сумління. Також Ісус посилає повідомлення: "надія є ... якщо хочеш".