Атмосфера Різдва є неповторною. Сніг і мороз на вулиці, ялинки та гірлянди в оселях, таке  побачити в іншу пору року не можливо. Підсилюють ці відчуття спів колядок та вертепи, які можна почути та побачити аж до 15 лютого, до свята Стрітення Господнє.
      Спільнота «Адонай» у другий день Різдвяних свят вирішила зробити подарунок, поставити свій вертеп, для одиноких, старшого віку людей, які живуть у Корелицькому стаціонарному відділення територіального центру управління праці та соціального захисту населення Перемишлянської райдержадміністрації.  За особистого сприяння керівника управління праці та соціального захисту РДА М.Сайка «адонайці» приїхали до с.Кореличі, де розташоване дане стаціонарне відділення, та змогли сповістити про народження Ісуса за допомогою колядок та постановки вертепного дійства «Ісус народжується для кожного».
       Вертеп спільноти «Адонай» змогли побачити і працівники державних установ м.Перемшляни. Вертепівці завітали з колядою до Перемшлянської райдержадміністрації, Державної податкової інспекції, Премишлянської міської ради, Районного центру зайнятості, управління праці та соціального захисту населення РДА та управління пенсійного фонду у Перемишлянському районі. Керівники та працівники перелічених установ з радістю приймали гостей, дивилися вертепне дійство та колядували на славу Божу. 

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим.

Христос народжується – славте!
Христос із небес – зустрічайте!
Христос на землі – бадьортеся!
Канон Утрені Різдва Христового

Дорогі у Христі!

Цими словами із канону різдвяної Утрені хочу привітати всіх вас зі світлим святом Різдва Христового. Сьогодні Христова Церква закликає нас не просто вкотре відзначати це свято, а й запрошує прославляти, зустрічати Бога, який прийшов до нас у людському тілі, та кріпитися присутністю цього небесного Дитяти.

«Христос народжується – славте!» Це запрошення набирає для нас особливого значення, коли приєднаємося до безпосередніх учасників і свідків події цього дивного народження. Ті, хто славить новонародженого Божого Сина, – це передусім небесні ангели. Це вони відкривають перед пастирями, які стоять вночі на сторожі своїх отар, чудесну новину про народження Сина Божого, співаючи величну пісню: «Слава на висотах Богові, а на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). Чи не вперше ангельські сили стають поруч з людьми і разом з ними творять один-єдиний народ, небесний і земний хор. Ця вселенська прослава, яка лунає єдиним багатоголоссям неба і землі, наче показує, що у таїнстві воплочення Сина Божого небесна і божественна дійсність поєднується з людиною, з її історією, минулим, сучасним і майбутнім. У цьому таїнственному поєднанні в особі новонародженого Ісуса Христа, Бога і людини, відбувається обмін дарами між ними: Творець відкриває повноту свого вічного життя людині, а життя людини вповні відкривається Богові, стає простором Його присутності та діяння. Ось чому славити новонародженого Спасителя – означає насамперед відкрити Його присутність у нашому житті. Сьогодні Бог дійсно є з нами, у сучасному моменті історії нашого народу, того об’єднаного Божого люду, який від ангелів вчиться, як гідно предстояти перед Богом і Його величати. Прославляючи різдвяною колядою народженого Спасителя, ми разом з ангелами сповіщаємо прихід небесної радості, що усуває земний смуток і розпач, даруючи людині дар вічного життя із Богом.

«Христос із небес – зустрічайте!» Зустрічаючи Сина Божого, який в людському тілі прийшов на світ, ми визнаємо, що сам Бог захотів увійти в життя кожного з нас, аби на себе взяти всі наші провини, недуги, болі й негаразди, а нам дарувати своє вічне блаженство та щастя. Момент, коли Спаситель торкається кожного із нас зокрема та силою і діянням Святого Духа вносить своє вічне життя у наше людське життя, ми називаємо Святим Таїнством. Таких Таїнств у Христовій Церкві є сім: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Священство, Подружжя та Єлеопомазання. Ці Таїнства є плодами і наслідками народження Бога у людському тілі. Щоразу, коли ми приймаємо і беремо участь у тому чи іншому Святому Таїнстві, нам дається великий дар зустрічі з Христом-Господом, а ця зустріч переображує наше життя, наповнюючи його любов’ю Отця, благодаттю Сина і силою Святого Духа. Таким чином Божа присутність через Святі Таїнства робить нас учасниками Божого життя, згідно зі словами св. Атанасія: «Бог став людиною, щоб людина могла стати богом за благодаттю». Цю благодать Христового Різдва особливо важливо для нас відкрити і оцінити у цьому Новому 2012 році, який наша Церква, у її підготовці до святкувань 1025-річчя Хрещення Русі-України, присвячує Святим Таїнствам. Отож, зустріти новонародженого Христа сьогодні можна передусім у Святих Таїнствах, особливо в Євхаристії, яка є центром і вершиною всього життя Церкви. Нашою живою участю у Святих Таїнствах, зокрема Покаянні та Євхаристії, ми найкраще зможемо підготуватися та відсвяткувати цьогорічне Різдво Господа нашого Ісуса Христа. А впродовж цього Нового року стараймося глибше збагнути і відкрити для себе безцінний скарб Святих Таїнств у Христовій Церкві та користати з них на наше освячення і спасіння.

Всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам Стрийської Єпархії УГКЦ

Христос Рождається! Славіте Його!

Во Вефлеємі нині новина
Пречиста Діва породила Сина
В яслах сповитий поміж бидляти
Спочив на сіні Бог необнятний
(Коляда)

Світло вифлиємської зорі вказує шлях до убогого вертепу, де в тиші ночі започаткована нова епоха людства: Слово Боже прийняло людське тіло, народився Божий Син… людині відкрилися ворота неба та доступ до життя, що походить від Бога. Щоб збагнути глибину різдвяного таїнства, потрібна мудрість, яка походить не від світу, але з глибини щирого віруючого серця. Мудрість віри здатну прийняти Боже об'явлення, щоб звіритись незбагненності Божого Провидіння.

Тому і через 2012 років смиренно схиляються людські голови та коліна, коли лунають слова об’явлення, сказані ангелом Господнім, до вифлиємських пастушків: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю для всього народу: сьогодні вам народився у місці Давидовім Спаситель – Христос Господь. Ось вам знак: ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2: 10-12).

       День храмового празнику цього року у нас був по особливому святковим. Розділити спільну радість з усіма присутніми парафіянами, священиками прибув Владика Венедикт (Алексійчук). Владика очолив Архиєрейську Божествену Літургію у співслужінні адміністратора церкви Миколая о.Віктора Мельника, сотрудника храму о.Дмитра Тхора, а також гостей ієромонаха Йосафата із Свято-Успенської  Унівської лаври, о. Олега Цимбали із с. Коросно, о. Петра Закаляка із церкви Св. Володимира та блаж. муч. о. О. Ковча та о. Єжи з костелу свв. апп. Петра і Павла римо-католицької громади м. Перемишляни. Під час проповіді Владика Венедикт висловив подяку Господеві за те, що кілька років тому служив у цьому храмі, як адміністратор і з радістю згадує цей час. По закінченні Служби Божої відбулося традиційне освячення води біля фігури Матері Божої у парку ім. Богдана Хмельницького та благословення нею всіх присутніх.

            Кожен християнський храм насить ім’я якогось святого або іменується на честь великого свята. Храм у якому ми молимося носить ім’я Миколая Чудотворця – це наша рідна церква, в якій багато перемишлянців христили своїх дітей, брали шлюб чи відпроваджували у вічність рідних та знайомих. У кожній парафії триває своє життя, де спільно священики та парафіяни служать та трудяться на славу Божу. Одне з найбільших свят, на яке з нетерпінням чекають усі це день вшанування Святого Миколая, архієпископа Мир Ликійських. Велика частина мешканців нашого містечка у цей день святкує храмовий празник. Всі чекають цього дня: старші прибирають оселі, готуються до частування гостей; молодші чекають по своєму, бо знають, що вночі з 18 на 19 грудня до них завітає святий Миколай і принесе подарунки. І звичайно найревніші парафіяни приходять до церкви напередодні свята, щоб її прикрасити. Цього року, у переддень храмового празника, приємно було спостерігати, що прибирали та прикрашали дім Господній, з поміж інших людей, молоді парафіяни – учасники спільноти «Адонай». 

      Спокійним і щасливим для кожного із спільноти «Матері в молитві»  видався день 19 листопада 2011 року. Саме в цей день виповнилося 5 років від заснування спільноти при церкві Святого Миколая м. Перемишляни.

       У своїх душевних роздумах, просьбах в молитві, відправилися на прощу віряни – матері зі священиком о. Віктором Мельником до Гошева, монастиря Згромадження Сестер Пресвятої Родини.

"Пречистий храм Спасів, прецінна світлиця і Діва; священний скарб Божої слави, днесь вводиться в дім Господній"

(Кондак празника).

    Празники на честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі посідають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників показати велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її почитання і наслідування. Найбільші Богородичні празники — Різдво й Успення, показують нам і перші хвилини її існування на землі, і її відхід до вічности. Одинокий празник, який висвітлює дитячі і юні літа Пресвятої Богоматері, називається Введенням в храм, що його святкуємо 21 листопада. У наших богослуженнях він має назву "Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії". Празник Вве­дення відкриває нам деякі таємниці з дитячого та дівочого життя Пречистої Діви Марії, проливає світло на її батьків, її виховання у святині та приготування до найвищої гідности: бути Матір'ю Божо­го Сина. Розглянемо цей празник, звернемо увагу на три питання: його історію, богослуження та духовне значення для нас.

    Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея "Про Різдво Пре­чистої Діви Марії". Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як у них з'явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як дорос­ла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.

    Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст., але треба було аж кількасот літ, доки він став загальнопоширеним на усьому Сході. З проповідей на цей день царгородських патріярхів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) з'ясовуємо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря цісар Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник є і в грецьких місяце­словах з IX століття. І з цього століття його знають і святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою: "Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки". Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст. ), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада так каже: "Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ". Евергетицький типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст. ), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.

    На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж при кінці XIV століття, а в середині XV ст. поширився по всій Європі. Захід святкує празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.

    Богослужба цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Пісні й гимни цього дня дуже багаті на поетичні звороти, алегорії та алюзії. Ця глибоко догматична поезія у гарних порівняннях і символах оспівує богоматеринство, дівицтво, святість і заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться вона тут як Божий храм. Це алюзія до храму, в який її батьки приво­дять. Ось деякі вислови зі стихир і канона празника: "Ти храм Божий", "храм освященний", "храм, що має вмістити Сина Божо­го", "храм усіх Царя і престол", "храм живий святої слави Христа Бога нашого", "найсвятіший храм святого Бога нашого", "боговміс­тимий храм", "храм і палата", "храм, і палата, і живе небо".

    Пресвята Богородиця, входячи в храм, хоча роками молодень­ка, але була зріла духом: "Трилітня тілом, — сказано у третій пісні канона, — багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небес­ні сили, хай прославиться піснями Богоневіста". Вона є сповненням пророцтв Старого Завіту і слава Нового Завіту: "Ти пророків пропо­відь, апостолів слава й мучеників похвала, і всіх земних обнов­лення. Діво Мати Божа. Ми Тобою примирилися. Тому празнуємо Твій у храм Господній вхід, і всі з ангелами Тобі, Пречиста, співа­ючи кличемо: радуйся. Твоїми молитвами спасаємося" (Стихира вечірні).

    Через її входження радіє храм Господній, радіють ангели й люди: "Днесь Боговмістимий храм Богородиця у храм Господній приводиться і Захарія її приймає. Днесь святая святих радується, і хор ангельський таїнственно торжествує. З ними і ми днесь празнуючи, з Гавриїлом закличмо: радуйся, благодатна. Господь з Тобою, ти маєш велику милість" (Стихира вечірні).

    З нагоди небуденного торжества на честь Богоматері і свята Церква взиває всіх вірних до участи у празничній радості: "При­йдіть, усі вірні, — співаємо на стихирах литії, — єдину непорочну звеличаймо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, що в останньому часі сталась Богородицею. Господи, її молитвами, подай нам Твій мир і велику милість".

    Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам насамперед про радісну жертву святих Йоакима й Анни. Вони свою, в Бога вимо­лену, донечку самі приводять до храму на службу Богові. На каноні утрені празника в восьмій пісні читаємо: "Анна колись, приводячи Пречистий Храм (Марію) у дім Божий, голосно закликала і з вірою сказала до священика: "Прийми сьогодні дитину, Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа".

    Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як святий Йоаким і Анна, так і Марія є для нас гарним зразком радісної жертви і служби Богові.

    Може ще ніколи уся Христова Церква, а в тім і наша Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріялізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді, охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, які за прикладом святої Анни були б готові сказати нашій Церкві: "Прийми дитину, яку Бог мені дав".

    Ознакою глибокої релігійности якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його чис­ленні покликання, тобто священики, місіонери монахи й монахині. Нічого не допоможуть нам навіть найкращі святині й золоті прес­толи, коли не матимемо священиків, які в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі таїнства й голосили б Боже слово. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький каже: "Зрозумійте, що народові треба до спасення ревних і святих священиків". Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан — це серце й душа Церкви.

    Де шукати розв'язок цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священицького й монашого стану — це добрий християнський дім. "Добрий родинний дім, — каже німецький кардинал М. Фавльгабер, — це перша духовна семінарія". А свята Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Статистика свідчить, що п'ятдесят відсотків духовних покликань вирішується між шостим і чотирнадцятим роком життя, це той час, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.

    Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви є дуже важливим чинником у плеканні покликань. Без духа жертви нема любови ідеалів, бо жертва це мова любови. Тому батьки повинні відразу від колиски заправляти своїх дітей до жертви й посвяти.

    Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б в родині дух жертви та ідеал духовного покликання. Зате в нас є багато батьків, що в зародку вбивають голос покли­кання у серцях своїх дітей.

    Майбутнє нашої Церкви й народу багато в чому залежить від того, як наші українські батьки виховають своїх дітей. Нам потрібні батьки, які за прикладом святого Йоакима й Анни радо благосло­вили б своїх дітей на цілопальну жертву для Бога, своєї Церкви й народу. Нам потрібна ідейна молодь, яка за зразком Пречистої Діви Марії радо йшла би за Божим голосом на службу Богові, Церкві й народові. І щойно тоді зможемо сміливо дивитися в майбутнє нашої Церкви й народу.

Палаюча свічка – це символ Христа, Божественного Світла, Церкви, благодаті, віри, духовної радості, благочестя. Це видимий знак, що виражає нашу гарячу любов до того, кому або за кого вона ставиться. І якщо немає цієї любові та благоговіння, то свічки не мають ніякого значення, тоді наша жертва є марною. Під час кожного Богослужіння в церкві засвічують свічки. Вони призначені не лише для того, щоб освітлювати приміщення. Бо навіть якщо служба правиться вдень, коли світла доволі, все одно запалюють свічки. Свічки символізують теплоту наших молитов, сердечне покаяння за наші гріхи. Вони горять в різних місцях церкви.

Сектознавці і психологи б'ють тривогу: релігійні організації, яких «офіційні Церкви» називають сектами, розвиваються величезними темпами, причому особливий наплив неофітів в їх ряди спостерігається в кризу. Прикро стверджувати той факт, що в Україні реєструють організації, які мають невиразні віровчення. Технології у них такі: щоб утримати людину, «наставники» переконують його, що їм він дуже потрібний. Наприклад, можуть захопитися тим, яка у людини колекція марок, як він чудово грає на гітарі і в той же час поспівчувати, що вдома його «пиляє» дружина, а дитина вчиться жахливо в школі чи в університеті.